Як і чому вінничани першими залишили Майдан, на якому знаходилися з січня місяця, розповіли сотник Вінницької сотні Артем Михайлов і один з її членів Руслан Пікіняр.
- Майдан – це не просто територія, це душа країни, - каже Руслан Пікіняр. – Нині він вже не має такої підтримки людей, як це було раніше. Якщо все так змінилося, значить, має змінитися і сам Майдан. Цим ми керувалися, приймаючи рішення про згортання своїх наметів.
Захопили приміщення посольства Мальти
Вінницька сотня мала на Хрещатику два намети. Вони знаходилися недалеко від станції Метро «Хрещатик». В один з «гарячих» днів протистояння із силовиками вінничани зайняли на Хрещатику одне з приміщень. Воно належало посольству Мальти в Україні.
- Це не та будівля, де знаходиться саме посольство, це тільки одне з приміщень посольства, - уточнює пан Руслан. – Ми швидко порозумілися з дипломатами. Після розмови вони не заперечували, щоб члени нашої сотні знаходилися там.
Вінничани мали на Хрещатику свою польову кухню, у наметах були генератори. Кажуть, продуктами, водою і дровами їх забезпечували і кияни, і земляки.
- Приблизно за місяць до виборів уже було зрозуміло, що Майдан у такій формі, як нині, вичерпав себе, - каже Руслан. – Тому порадилися і вирішили згорнути діяльність. Дехто поспішив назвати нас зрадниками, чіпляти інші ярлики. Такі звинувачення чули не тільки в Києві, вони були і у Вінниці. Вирішили залишитися ще до виборів президента, а після того стали лаштуватися в дорогу. Ще кажуть, що ми, нібито, спеціально виїжджали вночі, аби не було соромно перед тими, хто ще залишився. Причина в іншому. Шофер вантажної машини міг виїхати з Вінниці на Київ тільки після закінчення робочого дня. Тому справді вантажили речі увечері, а поверталися пізно вночі.
Нині там залишатися небезпечно
Один з наметів і генератор залишили землякам - Вінницькій козацькій сотні. Козаки передадуть їх у літній табір, який організовують на Трухановому острові в Києві. Другий намет привезли до Вінниці. Кажуть, його мають відремонтувати. Можливо, він знадобиться на кордоні з Придністров’ям. Артем і Руслан переконані, що зараз треба розбудовувати державу не на Майдані, а на місцях. І робити це конкретними реальними справами. Тим самим підставляти плече новому президенту.
- Але сотню не збираємося розпускати, - каже Артем. – Вона готова зібратися у будь-який час. Це могло статися на День Перемоги. Тоді поширювалися чутки, що можуть бути «заворушки». На зв’язку були 800 чоловік з нашої сотні. Добре, що не виникла необхідність у застосуванні наших сил. Плануємо надалі займатися громадською роботою, будемо надавати допомогу людям у населених пунктах відстоювати свої права. Особливо потрібна така допомога в селах, А на Майдані що там уже робити.
- Важливо щоб Майдан себе не скомпрометував, - розповідає Руслан. – Бо туди зараз невідомо хто приходить. Я вважаю, що навіть небезпечно там знаходитися. Чому? А хто знає, з якими думками там з’являються невідомі люди? Що в них в думках, чим вони дихають і який мають паспорт? Ніхто ж їх не контролює.
Беркутівець зламав руку у двох місцях
- Хто пройшов Майдан, тих можна назвати моральними авторитетами суспільства, - розповідає Руслан. – Зрозуміє мої слова тільки той, хто стояв на Майдані у ті тривожні дні і ночі. За нашими підрахунками, через Вінницьку сотню за час подій у Києві пройшло не менше 2,5 тисячі людей. Були такі ночі, коли в палатці одночасно збиралося по 300-400 людей.
За словами співрозмовників, найбільше представництво у сотні мав Іллінецький район. Не набагато поступалися їм у кількості також Бершадський, Томашпільсьикй, Козятинський, Немирівський райони. Були представники і з віддалених: Могилів-Подільського та Мурованокуриловецького районів. Одні приїжджали нести службу, щоправда, були такі, які довго не витримували і тікали. Ми їх не засуджуємо, кожен поступав так, як вважав за потрібне. Інші привозили машинами продукти, одяг. Допомога відчувалася надзвичайно велика.
Хлопці розповіли, як одного разу до них навідалися дехто з партійних лідерів. Зокрема, згадали пані Щербаківську. Розмова з нею закінчилася тим, що гостю відверто запитали: «Вас сюди хтось запрошував? Чого ви взагалі прийшли?». Довіри до політиків у майданівців не було. Навіть до тих, хто був з ними поруч у тривожні дні, ставилися з певною пересторогою. Нема її і тепер. Наприклад, не всі на Майдані розуміють, чому кияни обрали собі головою пана Кличка. Здавалося б, авторитетна людина, відомий на весь світ спортсмен, а не всі довіряють. Разом з тим обидва співрозмовники наголошують, що треба дати новоораному президенту і київському голові час, щоб вони показали себе в роботі, а вже тоді робити висновки.
Вінницька сотня брала участь у стримуванні «беркутівців» біля Маріїнського парку. Кажуть, відстояли чотири чи п’ять натисків. За їхніми словами, вогнепальної зброї не мали, тільки пневматичні гвинтівки. Саме біля Маріїнського парку один з наших земляків попався в руки «Беркуту». Його жорстоко побили.
- Коли ми привезли його в лікарню, лікарі констатували перелом руки одразу у двох місцях, - згадує Руслан. – Здивувало не тільки це. У лікарні відмовилися оперувати. Змушені були шукати інший лікарняний заклад. На щастя, потерпілого вдалося відправити на лікування до Польщі. І там його врятували.
Вінничани брали участь у протистоянні із силовиками біля Будинку профспілок, виносили звідти тіла вбитих. Знали Максима Шимка. Хоча він був у козацькій сотні, але приходив інколи спілкуватися з метою координації дій із земляками.
- Відсутність чіткої координації на Майдані є однією з причин втрат, - стверджують співрозмовники. – Ті само помилки зараз допускають під час АТО. Як у нас не вистачало засобів захисту, на всю сотню мали тільки десять бронежилетів, така ж картина і в тих підрозділах, які ведуть війну із бойовиками на Сході. Не врахували помилки Майдану керівники АТО.
Із самообороною члени Вінницької сотні не мають наміру об’єднуватися. Кажуть, співпрацювати будуть, у разі необхідності координуватимуть свої дії. Але зливатися в одну організацію не збираються. Так само, як і з Козацькою сотнею, до речі, вона продовжує залишатися на Майдані.
- У нас під боком Придністров’я, а там російська армія, - каже пан Руслан. – Треба завжди бути напоготові. Тому ми не розпускаємо організацію, а навпаки, будемо її зміцнювати. Неспроста ж кажуть, хочеш миру – готуйся до війни.
Читайте також:
Постреволюційний Майдан у Києві. Як там зараз?
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
№ 19 від 7 травня 2025
Читати номер