«Він для нас Герой і без Золотої Зірки». Під час бою знищив два «бетеери», врятував побратима, а сам…

Андрій Сорока один з тих командирів, які «щодня не народжуються». Так сказав про нього генерал, у його підрозділі не було загиблих, він став першим

• Капітан Нацгвардії Андрій Сорока з Гнівані став Героєм України, на жаль, посмертно.
• Тиждень тому добровольцем пішов молодший брат Андрія, а їх батько — на війні з березня 2022-го.
• Дізналися більше про Героя, його родину і побратимів.

«За що дали Золоту Зірку?» — про це щоразу запитують читачі, коли пишеш про людину, відзначену найвищою нагородою.

— Андрій для нас і без Золотої Зірки Герой, — сказала журналісту його тітка пані Оксана. — Уявляю, як би він заперечував проти того, що ми оце говоримо про нього. Ніколи не розповідав про те, що робив на війні. Та й до війни був таким само скромним, непоказним, але дуже старанним, причому, у всьому! Нехай вибачає племінник, але про таких людей треба говорити і не забувати те, що він дав нам можливість жити. А Героя він розділив би на всіх своїх хлопців.

За що дали Зірку, стало зрозуміло після розмови з побратимами Андрія Сороки — тими, хто на фронті, і хто у військовій частині.

Генерал казав: такі командири щодня не народжуються

Старший лейтенант Андрій Сорока командував мінометною батареєю батальйону оперативного призначення. З травня 2022-го разом зі своїм підрозділом виконував бойові завдання на Донеччині. Військові виявляли і знешкоджували диверсійно-розвідувальні групи ворога.

— Синок, чого ти такий строгий? — казав йому одного разу мобілізований чоловік, за плечима якого уже було понад сорок років.

Командиру на той час виповнилося 27.

— Я всіх вас дуже люблю і ціную, тому й вимагаю робити те, що захистить у складний момент, — приблизно так відповів йому тоді старший лейтенант.

Підрозділ Сороки у той період не знав втрат. Поранені, контужені були, загиблих — ні. Тому смерть командира стала шоком для побратимів.

Ось тільки два епізоди про те, як воювала група Сороки.

22 вересня вони вийшли на завдання. «Засікли»  ворожу ДРГ. Відбувалося це біля сіл Новомихайлівка та Солодке. Командир оцінив ситуацію, простежив напрям групи і обрав місце для засідки. Переміщалися швидко, максимально маскуючись. Інакше самі стали б мішенню для ворога. Десять ворожих розвідників йшли на нашу групу, ніби їх туди магнітом притягувало. Орки до останнього не помічали замаскованих хлопців Сороки. Командир першим відкрив вогонь і поклав п’ятьох ворогів. Його підлеглі знищили решту диверсантів.   

Ця операція мала одну особливість. Під час огляду речей диверсантів, виявили дві топографічні карти з даними про місця розташування командно-спостережних пунктів рашистів, складів з озброєнням та матеріально-технічного забезпечення.

Цей бій став фатальним для нашого земляка. Штурм позицій біля села Павлівка рашисти розпочали о шостій ранку. Було це восени 2022-го. Після обстрілу артилерії на горизонті з’явилося шість БТРів. Їх зустрічав зведений мінометний взвод Андрія Сороки. Гвардійці зупинили орків. Командир особисто підбив дві бойові машин. Рашистів теж немало полягло в тому бою.

Після відступу росіян «заговорили» їхні міномети. Міни полетіли на позиції гвардійців. Їх свист військові добре знають. Як тільки Сорока почув такий звук, він з силою відштовхнув свого підлеглого у бліндаж. Сам уже не встиг сховатися в укритті. Загинув від розриву міни. Пізніше один з його побратимів розповість, що командир помер на руках у свого підлеглого на ім’я Олександр.

«Старший лейтенант Андрій Сорока віддав своє життя, врятувавши життя підлеглого побратима», — це слова з тексту подання командира частини на присвоєння Сороці найвищої нагороди держави.

Невдовзі після його загибелі Командувач Нацгвардії присвоїв гвардійцю чергове звання капітана (посмертно).

Декілька цифр статистики бойової роботи підрозділу Сороки. З травня по жовтень минулого року зведений мінометний взвод під його орудою знищив чотири БТРи, БМП, вантажний і легковий автомобілі, безпілотник, спостережний пункт ворога, 13 укриттів для особового складу, на рахунку також понад сто убитих та двісті поранених загарбників.

Про наведені вище факти автору розповіли у військовій частині, де служив наш земляк. Згадали слова одного з генералів про Андрія Сороку. «Такі командири щодня не народжуються», сказав генерал після того, як командир повернувся після успішно виконаного бойового завдання.

Багато читав і багато мовчав

Мати Героя пані Світлана погодилася розповісти про Андрія. Розмова знову розтривожила її серце, але жінка сказала, що буде говорити. Найприємніше її згадувати про дитинство сина. Ось її пряма мова.

Андрій йшов у перший клас і вже умів швидко рахувати. Додавав і віднімав цифри до ста. Де навчився? Батьки часто відправляли його у магазин за покупками, то так і навчився. До кожної копієчки все вираховував. Подобалося йому це. Можливо, тому пізніше легко давалася математика.

Дуже любив читати. Якось тітка подарувала журнал, видавали тоді серію з історії і географії. Його так зацікавило, що попросив передплатити. До букви все вичитував. Улюбленим предметом у школі була також історія. Ділився з нами, що прочитав. Про хлопців і школу мало говорив. Був мовчазним змалку і таким залишився, коли виріс. Одного разу приїхав у відпустку і про це дізналися у школі, він вчився у першій школі, запросили зустрітися з учнями, вчителями, виступити перед ними. Не пішов. Як не просили, казав, нема про що говорити, війна є війна.

Після школи поступив вчитися у Національну академію МВС на заочне відділення. Коли виповнилося 18, підписав контракт з Національною гвардією.

Коли потрапив у військову частину, у нього з’явилося багато друзів. Вмів цінувати дружбу! Це для нього було, як кажуть, святе. Дуже відповідально ставився до всього — і до служби, і до навчання.

Бувало, запитую, Андрію, ти коли нам невістку приведеш? А він каже: «Мамо, яка дурна знайдеться, щоб вийти за мене? Ти ж бачиш, я постійно на службі».

З харчами, як кажуть, не перебирав. Частенько запитував, мамо, а «шубу» ти приготувала?.  Це була його улюблена страва. Навіть на фронт передавала інколи в посилці. Хлопці, бувало, казали, що для їхнього командира обід без «шуби» не обід».

У 2014 році в Андрія була перша ротація в АТО. Потім він їздив ще і ще. 23 лютого 2022-го заступив на добове чергування. Раненько подзвонив і сказав: «Мамо, ти ж знаєш, що почалося?».

«Син на війні, я вдома не залишуся»

Пані Світлана, як ніхто, знає, що таке чекати повідомлення з фронту. Двоє її рідних людей воювали з росіянами. Тепер чекає вістей від — чоловіка Віталія і молодшого Сергія.

2 березня 2022-го чоловік Віталій уже був у військовій частині, де служив син. Сказав дружині, що не зможе залишатися вдома, коли син на війні.

Пішов добровольцем у військкомат, а там вирішили, що так буде правильно, щоб батько й син служили разом.

— Вони були разом і не зовсім разом, — розповідає пані Світлана. — Бо мали різні завдання. Час від часу зустрічалися. Син телефонував один-два рази в тиждень, інколи, бувало, робив це трохи частіше. Все одно нічого не розповідав про службу. Весь час повторював: «Не переживай, у мене все добре».

Це вже, як його не стало, ми більше дізналися про нього від побратимів. Нам казали, що за ним дуже хлопці стояли.

1 листопада пані Світлана чергувала на роботі, жінка працює в одному з лікарняних закладів. Коли раптом побачила сестру з молодшим сином, серце стрепенулося. Вона не хотіла вірити у найстрашніше. На жаль, це сталося. «Андрія нема», — сказали їй і пригорнулися обоє, аби заспокоїти,

Молодший пішов добровольцем

Приблизно тиждень тому воювати з орками пішов молодший син Сергій. Нині йому 25. Звичайно, мама відмовляла від такого. У неї не перестає боліти серце за Андрієм, чоловік на фронті, а тут ще й Сергій надумав.

— Знала, якщо він вирішив, я його не зупиню, — говорить жінка. — Це його рішення. Так воно й сталося, не дослухався.

Вона сподівалася, що військкомат не мобілізує. Знаючі люди говорили, якщо батько на фронті, а один син загинув, то другу дитину не візьмуть на війну.

— Мабуть, так воно й сталося, бо Сергій говорив, ніби не хочуть брати, але в подробиці не вдавався, — продовжує пані Світлана. — То він знайшов іншу можливість. Поїхав у Київ і там уже проходить підготовку.

«Командире, ви копія мого друга»

Військовий з підрозділу Сороки на ім’я Андрій розповів журналісту, які бувають у житті випадковості. До війни він їздив на заробітки за кордон. Там познайомився з Віталієм Сорокою. Коли прийшов на службу, побачив копію свого друга. Перед ним стояв молодий командир, схожий на Віталія. Сказав йому: «Командир, ви копія мого друга». Тоді дізнався, що Андрій Сорока син Віталія.

— Наш Андрюха, як ми його називали, ніколи не віддавав накази, він просив, — розповідає військовий. — Але його просьба діяла на нас, підлеглих, сильніше, ніж будь-який наказ. Якщо він сказав, що треба, ніхто не уточнював, для чого і чому. Так само було, коли командир давав слово, дотримував його. Був неговіркий. Достатньо було почути його «угу» , і це означало, зробить те, що просиш.

«Брате, хтось закинув офігенну суму»

Побратим Сороки, пан Андрій , згадує, як вони збирали кошти на автомобіль. Каже, попросив свого брата оголосити збір. Той звернувся через Інтернет. Назвав прізвище, повідомив для кого.

— Телефонує мені брат і каже, Андрій, тут хтось закинув офігенну суму, сто тисяч гривень! — продовжує розповідь військовий. — І тут бачу на екрані дзвінок від Віталія Сороки. Припиняю розмові з братом, слухаю Віталія. Він запитує, чи відомо мені, що хтось збирає кошти на авто для нашого підрозділу? І тоді в мене промайнула думка: чи не Сороки це переказали ті сто тисяч? Запитую Віталія, він каже, не важливо, головне, що будете мати авто. У мене сльози виступили на очах від людської доброти.

Машину купили і на згадку про командира замовили номерні знаки з його позивним «Сорокет».

Мати Героя пані Світлана з цього приводу уточнила, що це кошти з картки сина Андрія. Сім’я всі вирішила передати їх на автомобіль для хлопців, з якими служив син.

Іменну зброю не встиг отримати

Андрій Сорока загинув за тиждень до ротації. Під час повернення додому на нього чекала приємна подія — мав отримати іменну вогнепальну зброю, нею його нагородив Міністр внутрішніх справ. Наказ про це підписано 14 червня 2022 року.  

— Андрій дуже гордився такою нагородою, — згадує його тезка побратим. — Про це він мені повідомив під час однієї розмови. При цьому просив не поширювати інформацію серед хлопців.

Рідні Героя цікавилися у військовій частині, як бути у такій ситуації. Адже є батько, який на війні, тепер і молодший брати взяв до рук зброю.

— Нам пояснили, що зброя на то й іменна, що нею нагороджують конкретну людину за проявлену мужність і героїзм, говорить тітка пані Оксана. — Тому отримати її не можемо.

Рідні кажуть, що Андрій Зірку Героя розділив би серед усіх своїх побратимів. Вони переконані, що постійно повторював би, що це не його одного, а спільна нагорода.

Вічна пам'ять і слава Герою! Щирі співчуття його рідним. Усім нам — Перемоги, яку наближали і продовжують це робити великі патріоти на прізвище Сорока.
 

Читайте також:

«Боже, як далі жити з цим болем?». Галерею пам’яті про полеглих Героїв відкрили у Ямполі

Вінниця згадує загиблих. Як пройшла акція «Янголи пам'яті» на Європейській площі

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.