Від Бальзака до Коцюбинського: до Дня закоханих згадуємо романи митців, що зародились на Вінниччині

• Географія кохання відомих митців часто перетинається у точці «Вінниччина». Для когось цей край став місцем багаторічного очікування на вінчання, для інших — тихим прихистком від галасливого світу.
• Напередодні Дня закоханих, ми згадуємо видатні постаті літератури та мистецтва, для яких Поділля стало не просто географічною локацією, а символом найсильніших почуттів у їхньому житті.

Вінниччина часто асоціюється з безкраїми полями та затишними маєтками, але для багатьох геніїв цей край став декорацією їхньої найбільшої життєвої драми — кохання. Тут, серед мальовничих пейзажів Поділля, народжувалися листи, сповнені пристрасті, укладалися доленосні союзи та розгорталися історії, гідні класичних романів. Від фатального захоплення Бальзака до тихого сімейного щастя Коцюбинського: запрошуємо у подорож стежками класиків, чиї серця навіки залишилися пов’язаними з Вінницькою землею.

Михайло Коцюбинський і Віра Дейша

Майстер слова, класик, геній, мудрець — таким зазвичай бачить Михайла Коцюбинського читач. Однак письменник умів бути різним. І аж ніяк не був святошею. З жінками так само — любив щедро й всебічно. Були у нього коханки, але розповімо про єдину дружину класика, з якою він побрався 130 років тому у вінницькому Соборі.

Улітку 1895 року тридцятирічний Коцюбинський познайомився з Вірою Дейшою, яка згодом стала його дружиною (офіційно єдиною, до слова).

Було це так: один з друзів, з яким Михайло працював у Бессарабії у філоксерній комісії, запросив його до Чернігова на «український гурток». Була в ньому й 31­-річна Віра Дейша, з родини збіднілої шляхти з козацьким корінням (пращуром був козак на прізвище Діжа). Вона була прогресивною жін­кою для свого часу: закінчила природознавчий факультет Бестужівських вищих жіночих курсів, брала участь у нелегальних гуртках революційної молоді й українських націоналістів, навіть відсиділа пів року у варшавській в’язниці за політичний зв’язок з Францем Свидерським, автором трактату «Труд і капітал», що мав великий успіх у противників самодержавства.

Потім Віра повернулася до рідного міста, влаштувалася у бібліотеку. З першої ж зустрічі Михайло захопився непересічною особистістю дівчини. Та й зовні вона була цікавою – висока, струнка, граційна, інтелігентна. «Прекрасний жіночий лоб, темне стрижене волосся до плечей і величезні серйозні сині очі», — так описували Віру сучасники.

Між молодими людьми виникла взаємна симпатія, яка невдовзі переросла у палке почуття. Про спорідненість їхніх душ свідчать слова Михайла з листа до Віри: «Я так звик до тебе, ні, це слабий вираз, краще — так поріднився з тобою, що ти мені потрібна як повітря, як вода».

У лютому 1896-го вони одружилися в Соборі. Літо провели в Криму, винайнявши дачу, та на осінь Віра повернулася до Вінниці, бо чекала первістка, сина Юрія. Михайло ж не міг залишити роботу, тож якийсь час молодята змушені були жити окремо, спілкуючись переважно через листування. Воно сповнене ніжних почуттів. Коцюбинський пише їй щодня. Дні рахує так: «день 1-­й без Віри», «3­-й день без Віри», «12-­й день без коханої Вірунечки».

Обидва розумні, харизматичні, громадсько активні. Обидва пишуть: він — вірші й прозу, вона — статті для періодичних і наукових видань з природознавства. Подружжя оселилося у Чернігові, придбало будинок, забрало до себе рідню Михайла. Сім’я все росла, діти йшли одне за одним: син, дві доньки, знов син. Згодом доля у всіх склалася доволі трагічно, до зрілих літ дожила лише Ірина.

Через шість років шлюбу у стосунках Коцюбинських сталася криза. Спершу на службі він ненадовго захопився одною зі своїх співробітниць — Вірою Божко-Божинською. Потім іншою — молодшою за нього на 16 років Шурочкою, Олександрою Аплаксіною. Так утворився амурний трикутник, сталий і тривалий (аж на 10 років), аж до смерті класика.

Оноре де Бальзак та Евеліна Ганська

Майже 150 років тому в костьолі Святої Варвари в Бердичеві геніальний французький романіст Оноре де Бальзак обвінчався із шляхтянкою польського походження Евеліною Ганською, яка народилася і провела більшу частину свого життя в Україні.

А починалася їх роман так. 28 лютого 1832 року Бальзак одержав через свого видавця в Парижі листа з поштовою печаткою, положеною в Одесі, підписаного романтичним словом «Чужинка». Автором цього листа, як згодом дізнався заінтригований і не менш романтичний Бальзак, була Ева, або Евеліна Ганська, народжена Ржевуська із села Погребище Вінницькій області. В листі висловлювалися думки щодо деяких творів Бальзака і, зокрема, вже виданого на той час роману «Шагренева шкіра».

Ці обережні й боязкі спочатку контакти за допомогою пошти через деякий час вилилися в очну зустріч (таємно від чоловіка Ганської) в швейцарському місті Невшателі (йшов 1833 рік). Повернувшись до Парижа, Бальзак напише Евеліні, яку називав Північною Зорею: «... Я люблю вас, як дитина, з усіма радощами, забобонами, усіма ілюзіями першого кохання». І ще — «Моя дорога, моя кохана дружино..., для мене тепер невимовно чудово відкрилося нове життя. Я бачив тебе, говорив з тобою, наші тіла уклали такий же союз, як і наші душі...» І були ще таємні зустрічі закоханих (взагалі Бальзак досить часто спілкувався з подружжям Ганських, коли воно виїжджало за кордон, підтримував взаємоповажні стосунки із главою родини): 1834 року — в Женеві, 1835-го — у Відні...

Наприкінці 1841 року В.Ганський помер. Тепер майже в кожному листі до Верхівні письменник палко переконує Евеліну взяти з ним шлюб. Однак зустрілися вони знову лише 1843 року (через вісім років після останнього побачення в Санкт-Петербурзі). Пізніше, навесні 1845 року, була зустріч у Дрездені, звідки, разом із дочкою Евеліни Ганною та її нареченим вони вчотирьох вирушили в мандрівку по Європi із заїздом до Парижа. В цій поїздці  Ганська завагітніла, але бажана дитина з'являється на світ передчасно.

З самого початку знайомства пана Оноре зі своєю Північною Зорею він мріяв дістатися України і пожити в її маєтку. Однак вперше Бальзак потрапив до Верхівні тільки восени 1847 року і пробув там із невеликими перервами до лютого 1848-го. В Україні Бальзак сподівався знайти поліпшення свого становища як із морального, так і з матеріального боку. Вдруге (і востаннє) він жив у цих місцях з вересня 1848-го до квітня 1850-го року.

Та здоров'я творця «Людської комедії» було вже підірване. У Верхівні, особливо під час другого приїзду, він часто й подовгу хворів. В той же час весіллю заважали різні обставини — очікування дозволу на шлюб від російського царя, майнові клопоти Евеліни, невдоволення її родини цим одруженням. І все ж 14 березня 1850 року (за новим стилем) вінчання відбулося — в церкві Святої Варвари в Бердичеві, подалі від цікавих очей провінційної публіки. Через кілька місяців Бальзак помер у Парижі, залишивши своїй музі чималі борги.

Ференц Ліст і Кароліна Вітгенштейн

Ця історія без щасливого закінчення тривала десятки років, а розпочалася в Києві 1847 року. На той момент Ференцу Лісту було 35 років і він дав кілька концертів у Києві. Серед слухачок була княжна Кароліна Вітгенштейн-Івановська, що приїхала на контракти з ділових питань, але будучи шанувальницею мистецтва, вирішила відвідати благодійний концерт Ференца Ліста.

Княжна зробила благодійний внесок у розмірі 100 карбованців, тоді як ціна квитка складала 5 карбованців. Ференц Ліст вирішив особисто подякувати щедрій меценатці. У них знайшлось багато спільного: обидва подорожували Європою, були обізнані в літературі та мистецтві. Після зустрічі в листі до матері Ліст писав, що княгиня Вітгенштейн була прекрасна вищою мірою, бо мала душу незвичайної краси. Кароліна, в свою чергу, була в захваті від Ліста.

На той момент Ліст ― батько трьох дітей від графині д’Агу, з якою давно розлучився. Натомість Кароліна, хоча теж не жила з чоловіком, князем Миколою Вітгенштейном, досі офіційно перебувала з ним в шлюбі та мала від нього доньку.

Кароліна раптово запросила Ліста на День народження доньки у свій маєток на Вінниччині — у Воронинці. Ліст раптово погодився. Прогостював півтора тижні. Трохи згодом в тому ж році вони зустрілися в Одесі, про що попередньо домовились. Ліст перебував там з концертами, а Кароліна — з чоловіком, що поїхав разом з нею. Князь не збирався відпускати дружину, проте зробив несподіваний маневр: запросив Ліста у Воронинці, а сам від’їхав у справах закордон. Коли шукати логічних пояснень, то з боку князя міг бути присутній розрахунок, що романтика згасне і значно молодша від нього дружина заспокоїться, але не заспокоїлась. Ференц і Кароліна зрозуміли, що закохані один в одного і вирішили просити дозвіл на розлучення в самого імператора. Проте отримали відмову. 

Кароліна залагодила всі справи, забрала доньку і під приводом потреби в лікуванні отримала дозвіл на виїзд в Німеччину. Таким чином їй вдалось фактично втекти до Ліста у місто Веймар. І це була не просто втеча. Кордон у буквальному сенсі закрився за її спиною. І для неї закрився назавжди.

У Веймарі Кароліна та Ференц були разом 12 років. Проте їх щастя весь цей час затьмарював той прикрий факт, що князь не давав згоду на розлучення. Через подвійний нелегальний статус — втікачки й незаконної дружини — Кароліна піддавалась постійному осуду з боку соціального оточення.

За дозволом узаконити шлюб довелося звертатися до самого Папи Римського. І такий дозвіл був виданий! Вінчання призначили на 22 жовтня 1861 року — Лісту мало виповнитись 50. Проте у переддень вінчання з'явився посланець від Папи зі звісткою про те, що потрібно відкласти урочистість і повторно переглянути документи процесу розлучення. Після цього ідею узаконити шлюб було остаточно відкинуто. Як стверджують дослідники — самою Кароліною, що сприйняла це як відсутність волі Божої. Після чого княгиня у відчаї відмовилася від будь-якого шлюбу в майбутньому та заглибилась у письменницьку діяльність, писала  статті з історії церкви, теології. Композитор прийняв постриг в духовний сан і переїхав жити до Ватикану й продовжив працювати, гастролювати, писав листи Кароліні до Риму.

Графиня фон Мекк і Петро Чайковський

У 1868 році Браїлів придбав залізничний магнат Карл фон Мекк. Невдовзі тут звів маєток і оселився з дружиною Надією. Сюди неодноразово приїздив її друг Петро Чайковський.

Графиня і композитор не бажали відкривати перед усіма ті взаємини, які їх пов'язували. А тим часом жодних стосунків між Петром Іллічем і Надією Філаретівною, окрім листування, що тривало понад 13 років, не було. 

Коли Надія Філаретівна ввій­шла у життя Чайковського, у неї було 11 дітей. Смерть чоловіка у 1876 році справила на неї гнітюче вра­ження. Вона прагнула усамітнитись, позбутися суєти. Розрадою для неї стала музика. Особливо захоплювалася вона творами Чайковського. У цій музиці Надія Філаретівна знаходила відгомін власних думок і почуттів.

Заочне знайомство Надії Філаретівни з компо­зитором відбулося через Й. Котека — його учня і приятеля. Вона дізнається про складні мо­ральні та матеріальні умови його життя, ставиться до нього зі співчуттям і глибоким ро­зумінням, прагне підтримати. Отож з 1877 року Надія Філаретівна вирішує виплачувати Чайковському щорічну субсидію в розмірі шести тисяч карбованців.

Знайомство Петра Чайковського з Надії фон Мекк, дуже швидко переростає у відносини, які дозволяють говорити нам про близьку, інтимну дружбу. Закохавшись у музику Петра Ілліча, Надія Філаретівна не шкодує для нього ані матеріальних, ані духовних витрат. Вона однією з перших зрозуміє, що музика молодого, маловідомого професора — геніальна.

На запрошення фон Мекк композитор у 1878-1888 роках побував у Браїлові та Сьомаках п’ять разів. Але Чайковський приїздив в маєток, коли графиня була відсутня. Стосунки Петра Ілліча з Надією Філаретівною обмежува­лися листами. Особистих зустрічей не було, незважаючи навіть на те, що у 1880 році син фон Микола фон Мекк од­ружився з племінницею Чайковського Ганною

У 1890  році за ініціативи Надія фон Мекк взаємини між нею і Чайковським припиняються. Вона вже не мала можливості надавати фінансову підтримку композиторові, оскільки її власні справи на той час значно погіршились. А найголовніше — графиня дізналася, що композитор нетрадиційної  орієнтації і його романтичні листи були написані з метою отримання від неї матеріальної допомоги.

 

Читайте також:

Вінниця часів Другої світової війни — рідкісні кадри з аукціонів показують дослідники історії

Сто кімнат, колекція картин, бібліотека, бальна зала: яким був палац Собанських в Ободівці

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.