«Ви що зовсім здуріли? Як це можна не дзвонити у храмі за вбитим солдатом?». Скандал з похованням воїна у Лісовій Лисіївці

"Процесія йшла селом, а в церкві не дзвонили, якби люди не заставили це зробити, дзвони б і далі мовчали", - каже односельчанка вбитого солдата Василя Кравчука пані Галина.

• Щоб подзвонили у храмі, рідні військового змушені були бігати за дзвонарем.
• Цей храм не перейшов до Православної церкви України.
• Про скандал із похованням полеглого на фронті розповідає його сестра, односельчанка, староста села, ситуацію пояснює священик.

Василь Кравчук загинув у Донецькій області біля села Терни. Сталося це 21 жовтня 2023 року під час танкового обстрілу. Солдат отримав поранення, несумісні із життям. Про це рідним сповістили у «похоронці». Якщо точніше, документ має іншу назву — «Повідомлення сім’ї (близьких родичів)». Отримала його мати Героя, яка проживає у селі Лісова Лисіївка Калинівської громади. До мобілізації син був разом з мамою. Йому виповнилося тільки 32 роки.

Фотокопію «похоронки» надіслала «20 хвилин» старша сестра полеглого солдата пані Любов. Вона й розповіла про те, що відбулося під час церемонії прощання з рідною їй людиною. Каже, щоб у храмі подзвонили, коли селом йшла процесія, добитися цього було непросто.

Подробиці інциденту рідних військового зі служителями храму у Лісовій Лисіївці з’ясовував журналіст «20 хвилин».

«Не хотіли йти у московську церкву»

 «На нас звалилося велике горе, ми втратили на війні рідну людину, а тут ще за дзвонарем треба було бігати, — розповідає пані Любов. — Він тікав від нас, ховався. Напередодні похорону приїхали до нього додому. Чоловік через город перейшов до сусіда, втік від нас. Люди сказали. Ми пішли до сусіда, зайшли на подвір’я. Бачимо, у хліві відчинені двері. Заглянули, а він стоїть там тихенько».

Жінка уточнила, що вона не одна була в той час. Є очевидці цієї несподіваної для них ситуації. Стверджує, що нічого не вигадала, так було насправді.

Пояснила, що до дзвонаря прийшли просити, аби вдарив у церковні дзвони, коли по селу буде йти похоронна процесія.

Спершу звернулася до старости села.

«Я не проживаю у Лісовій Лисіївці, — продовжує пані Любов. — Взяла на себе організацію похорону, бо я старша сестра. Мамі це не під силу. Вона хворіє. Звернулася до старости села. Розповіла їй про наші плани. Попросила, щоб вона поговорила зі священиком і в храмі вдарили у дзвони, коли буде йти похоронна процесія. Згодом староста повідомила, що розмовляла з батюшкою. Той сказав йти до дзвонаря, попросити, щоб подзвонив, повідомити йому час, коли це треба зробити».

Жінка переповіла розмову, яка відбулася в неї зі дзвонарем, коли той вийшов з хліва.

«Він сказав, що без вказівки батюшки не може дзвонити, — говорить пані Любов. — Тоді господар будинку каже йому: «Подзвони священику». Дзвонар не став цього робити. Господар будинку сам зателефонував батюшці. Коли той відповів, передав слухавку дзвонареві. Той пояснював, що не зможе подзвонити, бо  в день похорону має їхати в Турбів. Хіба що з самого ранку підніметься на дзвіницю, а пізніше не зможе цього зробити». 

Похорон відбувався в неділю. У такий день не служили у храмі Лісової Лисіївки.

Як далі розгорталися події?

Відспівувати загиблого на війні Василя Кравчука рідні не захотіли у храмі Лісової Лисіївки. Як пояснила пані Любов, ми не можемо йти до російської церкви. У таких церквах знаходять літературу на підтримку війни, путіна, згадують у молитвах московського попа, який благословив війну проти наших  людей. Росіяни прийшли нас вбивати. Як після цього можна переступати поріг таких храмів?

На думку співрозмовниці, у храмі Лісової Лисіївки влаштували не хотіли дзвонити «по душі» воїна, бо не стали відспівувати у московській церкві. «Дзвонити по душі», це церковний вислів.

Хто відспівував воїна?

Ритуал відспівування Василя Кравчука виконав священик Православної церкви України з Турбова, з яким завчасно домовилися рідні солдата.

«Ми звернулися до батюшки української церкви з Турбова і він без зайвих розмов погодився приїхати у Лісову Лисіївку, — продовжує сестра полеглого солдата пані Любов. — Та ще й попередив, що грошей за це не візьме, бо йдеться про захисника рідної землі, який пожертвував собою». Приїхав не сам. Разом з ним були півчі, які допомогли виконувати цей особливий обряд.

Відспівували у будинку матері солдата і на подвір’ї. Зібралося багато жителів села. Вони тримали у руках запалені свічки. Просили у всевишнього спокою для душі померлого.

Молитву читали українською мовою. Пані Любов зізнається, що вона розуміла  кожне слово. «Раніше, коли я ходила у російську церкву, мені було складно зрозуміти, про що говорить священик, а тут кожне слово розумієш», — говорить жінка.

Поховали Василя Кравчука в іншому селі — Нова Прилука. Там могила його батька. Поруч з’явився ще один невеликий насип землі — місце останнього спочинку сина Василя.

Настав час і траурна процесія рушила від будинку матері воїна вулицею села. Саме тоді мали «говорити» церковні дзвони на сільському храмі. Але вони мовчали.

Ось що розповіла з цього приводу односельчанка військового пані Галина.

«Приблизно о другій годині дня я була біля сільського магазину, — каже жінка. — Тут мала пройти процесія. Зібралися люди. Раптом, чую, почалася сварка. Хтось каже: «Ви що зовсім здуріли? Як це можна не подзвонити за вбитим солдатом? Він же наш односельчанин, за нас усіх упав на війні».

За словами жінки, серед людей були двоє тих, які могли б подзвонити у церкві. Одного звати Микола, другого Анатолій. «Люди почали на них кричати, заставляли їх бігом йти в церкву, підніматися на дзвіницю, поки не підійшла процесія. Вони спочатку огризалися. А тоді один каже: «Ну, добре, піду подзвоню. Сіли в машину і поїхали до храму, це недалеко від магазину».

Пані Галина стверджує, що у храмі дзвонили по душі вбитого на війні Василя Кравчука. «Але якби люди не заставили це зробити, дзвони б мовчали. Бо ж була очевидцем, як все відбувалося», — говорить жінка.

Дзвонар у нас на добровільній основі

Журналіст «20 хвилин» звернувся до настоятеля храму у Лісовій Лисіївці Антонія Бедзіра з проханням розповісти, чому виник конфлікт між рідними вбитого солдата і служителями їхнього храму.

Священик розповів, що він уже 45 років служить у цьому селі. Каже, місцеві  давно його знають. Тепер дехто докоряє, що несправедливо поставилися до родини загиблого Василя Кравчука. Співрозмовник стверджує, що він не був у день похорону в селі. Служив службу в іншому храмі. На його думку, все могло бути по-іншому, якби рідні звернулися до нього зі своїм проханням.

«Дзвонар у нас на добровільній основі, — каже настоятель храму. — Люди просять його, коли треба подзвонити по душі померлого. Знаю, що зранку він дзвонив. Потім у нього були інші справи».

Запитую, хто дзвонив вдень, коли йшла траурна процесія. Батюшка каже, що про це він не знає. На час нашої розмови йому про це ще не повідомили.

«Ми знали, що відспівувати буде інший священик, що з ним будуть півчі, тому не мали до похорону ніякого відношення, — продовжує батюшка Бедзір. — Після цього випадку я запропоную, щоб кожен сам приходив до храму,  піднімався на дзвіницю і дзвонив. На дверях буде телефон у кого ключі, щоб відкрив храм, а далі кожен нехай дзвонить».

Далі співрозмовник сказав, що співчуває рідним солдата Кравчука. Закінчив розмову словами: «Якщо щось не так, то простіть мені».

Почали говорити про свою церкву

Староста Лісової Лисіївки Людмила Кучерук була серед тих односельчан, які проводжали в останню путь Василя  Кравчука. Вона розповіла журналісту, що особисто зверталася до настоятеля храму напередодні дня похорону. Передала прохання рідних, щоб подзвонили, коли буде селом йти траурна процесія. Що відбувалося далі, ми вже розповіли читачам.

Запитую співрозмовницю про ще один конфлікт. У селі говорять, що він виник на подвір’ї будинку, де відспівували солдата.

«Після того, як священик завершив обряд відспівування, він залишався серед людей, розмовляв з ними. — каже пані Людмила. — Зайшла мова і про Православну церкву України. В цей час одна з присутніх жінок вступила з священиком ПЦУ у перепалку. Але тривало це недовго».

Староста села визнає, що інцидент набув розголосу в селі. Неприємно, що під час похорону людини, яка віддала за нас життя, рідним довелося бігати за дзвонарем. Ще староста звернула увагу, що після інциденту побільшало розмов про створення релігійної громади ПЦУ.

Те само сказала журналісту уже згадана односельчанка пані Галина.

Жінка розповіла, що раніше ходила на службу у сільський храм. Відтоді, як почалася війна, обминає церкву, бо вона не стала українською. Каже, підтримує тих, хто нині веде розмови, щоб у Лісовій Лисіївці була українська церква.

«Все це не просто, бо в селі є ті, хто тримається за московську церкву, —говорить жінка. — Але крапля камінь точить. Якщо нічого не робити, то нічого не буде».

Читайте також:

«Їх восьмеро полягло…» Згадали, як випускник коледжу викрав в окупантів новітню БМП-3

На Донеччині загинув 21-річний Іван Космина з Селища

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.