Весілля в Еміратах: солдат АТО та дівчина з вінницької піцерії

Євген Ісаєв та Олена Насіковська на весільній церімонії в Дубаях (ОАЕ)

Обряд реєстрації шлюбу виконав консул України в місті Дубай Петро Головешко. На березі затоки, на фоні багатих хмарочосів, обладнали святкову арку. Церемонія відбувалася з дотриманням усіх канонів, які є у РАГСах. Завершилася врученням молодятам офіційного документа – свідоцтва про одруження. 
Втім, найбільшою «родзинкою» є не місце реєстрації шлюбу. Наречена, як з’ясувалося,  до самого початку урочистої церемонії навіть не здогадувалася, який сюрприз підготував їй коханий.

"Про сюрприз знали всі, крім мене"
-Про задум Євгена  запропонувати мені руку і серце в Еміратах знали всі, крім мене, ще задовго до поїздки, - усміхається Олена. – Знала краща подруга, мама й тато, мої і Євгенові, знала вся наша група, яка вирушала в дорогу. Тільки від мене тримали  в секреті. Я особисто збирала в дорогу речі. При цьому була присутня подруга. Саме їй вдалося покласти непомітно для мене весільні обручки. Вона разом з Євгеном переконала взяти в дорогу довгу сукню білого кольору. Пояснили, що в Еміратах маємо показати для української діаспори обряд відзначення свята Івана Купала. Тому ще й віночки українські поклали в чемодан.
Напередодні поїздки Євген повернувся додому трохи пізніше (молодята винаймають у Вінниці житло). Сказав, що весь  час  «мотався» у справах. Пізніше Олена дізналася,  що він їздив до її батьків. Вони проживають у райцентрі Чернівці нашої області.  Раніше дівчина знайомила маму й тата зі своїм хлопцем. Цього разу приїхав просити  дозволу одружитися на їхній доньці. Отримавши згоду і благословення,  поділився, як планує організувати церемонію. Батьки сприйняли таку інформацію з приємною усмішкою. Дуже просив не говорити про це Олені. Готував для дівчини сюрприз.
- Відверто кажучи, я не був упевнений в тому, що батьки утримають в секреті задумане мною, - каже Євген. – Мати могла проговоритися. На те вона й мама. Так само думав, що подруга в якийсь момент прошепоче на вухо Олені секрет. Як не дивно, всі мовчали, як партизани. Вдячний всім за це. Бо тим само вдалося подарувати Олені хвилини несподіваної радості. 

Гарна дівчина з піцерії
Пораненого бійця 79-ї аеромобільної бригади 21- річного Євгена Ісаєва доставили на лікування у Вінницю після того, як їхній підрозділ обстріляли у липні минулого року у страшному бою під Зеленопіллям. Тоді поранень зазнали 90 бійців з його бригади. В Євгена, крім перелому обох рук, травмувало ще й стопу ноги. Частину її, на жаль, довелося ампутувати. На початку лікування хлопець пересувався на інвалідному візку. Одного разу вінницькі волонтери організували ля таких, як Євген, прогулянку у Центральний парк імені Горького. 
- Коли поверталися назад, вирішили пригостити хлопців піцою, - розповіла журналісту RIA волонтер Ірина Карпенко-Мазур. – Вже тоді я звернула увагу, як Євген не зводить очей з дівчини, яка подавала на стіл піцу. Треба було бачити, якими очима дивився на симпатичну худорляву дівчину зі світлим волоссям.
За словами пані Ірини, пізніше, у палаті хлопець зізнався, що йому хотілося познайомитися. Не зробив цього, бо соромився, що він в інвалідному візку. 
Лєна щиро зізнається, що справді тоді не звернула увагу на свого майбутнього судженого. Вона, студентка, підробляла в піцерії. Людей було багато. Треба було у першу чергу дбати про роботу.  Сусід Євгена по палаті виявився сміливішим. Він взагалі без ноги, після поранення її довелося ампутувати. Попросив її номер телефону в іншої офіціантки, яка працювала з Оленою.

Одні кросівки на двох
- Ми декілька разів розмовляли по телефону, - каже Олена. – Я все намагалася пригадати, який же той хлопець на вигляд. Не залишився він у пам’яті. З поваги до того, що вони захищали нас, що ризикували життям, вирішила провідати бійця.
Однієї суботи Олена разом з подругою, яка була волонтеркою, тому не раз навідувалася в госпіталь, переступила поріг палати Євгена. Відтоді вони стали спілкуватися. З часом Євген піднявся з інвалідного візка, поволі почав ходити. Щоправда, у спеціальному взутті.
- Про те, що хлопець закохався по самі вуха, видно було, як кажуть, неозброєним оком, - розповідає волонтер Ірина Карпенко. – Він дуже хотів піти на своє перше побачення. Попросив купити кросівки. Сказав, одні на двох. У сусіда по палаті такий само розмір взуття, як у Євгена. Одному – одна кросівка, іншому – інша. Так Євген помалу вчився ходити у різному взутті – на одній нозі лікарняне ортопедичне, на іншій кросівок. Якось його сусід вранці дивиться, а його кросівки нема. І Євгена нема в палаті. Хлопець відважився взути кросівки і, шкутильгаючи, подався до дівчини.

Як потрапили в Емірати
Поїздку в Емірати волонтери організували при допомозі української діаспори в цій країні. Наші волонтери – згадана Ірина Карпенко-Мазур та ще дві її подруги Наталії - Березюк та Ішкова, познайомилися з активісткою з діаспори на ім’я Олена. Жінка родом із Запоріжжя. Коли провідувала там в шпиталі поранених, деякі з них лікувалися раніше у Вінниці. Вони й розповіли гості про дбайливих вінницьких волонтерів. Пані Олена виявила бажання познайомитися з вінничанками. 
Приїхала до нашого міста. Побувала з ними в палатах. Почула, як гарно відгукуються поранені про наших волонтерок. Тоді ж гостя запропонувала тижневу реабілітацію для десятьох поранених. І дотримала свого слова.  Хлопці після поїздки повернулися щасливими, як ніколи. А тепер в Емірати відправили другу групу, в якій був згаданий Євген Ісаєв. Олена Насіковська їздила у ролі волонтерки. Їй поступилася місцем волонтер, яка мали супроводжувати групу.  Всі витрати на перебування поранених у «країні шейхів», як і в перший раз,  - за рахунок діаспори.

Син комісара
Строкову службу Євген Ісаєв проходив у79-й Миколаївській аеромобільній бригаді. Родом хлопець із Запорізької області, його батько Олександр – заступник військового комісара Якимівського району.
- У березні місяці минулого року під час подій у Криму батько зателефонував мені і повідомив, що прийшла рознарядка на добровольців з 79-ї бригади, - розповідає Євген. – Я одразу сказав татові, щоб вписав мене. Через два дні після того  вже був у своїй бригаді, у тому самому підрозділі, де служив строкову службу.  АТО ще не було оголошено. Нас відправили у Херсонську область, на кордон з Кримом. Спочатку стояли у Чонгарі, потім у селищі Сиваш, це крайня південна точка Чонгарського  півострова, тут проходить залізничний міст в сторону Криму через озеро Сиваш. Після того, як почалася антитерористична операція, ми опинилися на Донбасі. Потім було Зеленопілля, де росіяни  безжально  накрили  нас  «Градами».  Все випалили.  Там загинули мої друзі. 
Хлопець не приховує:  сподівався після лікування знову повернутися на передову. Але поранення такі, що не вдасться це зробити. Нині Євген продовжує лікування і займається волонтерською роботою. Одного разу розмовляли з ним після того, як хлопець повернувся з ринку. Купив камуфляжний одяг для бійця своєї бригади. Заплатив 1200 гривень.  З приводу подальшого лікування, говорить неохоче. Чекає ще однієї операції. Поки що має взуття з ортопедичною вставкою. Ходить, накульгуючи. Сподівається, можливо з часом вдасться вирішити проблему по-іншому. Надію на протезування дають лікарі. Поки що лікує руку.  Про всі недуги  забуває, коли поруч кохана, дорога його серцю людина – Олена, майбутній педагог. З нетерпінням чекає на її повернення із занять.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.