Репортаж з-під Калинівки: «Гради» в городі і потрощені будівлі

Репортаж з-під Калинівки: «Гради» в городі і потрощені будівлі
  • Чи є життя, після евакуації? Що роблять люди, коли у городі стирчить снаряд з системи залпового вогню «Град»? Що розповідають місцеві жителі, у яких вщент згорів будинок? Що думають про ситуацію волонтери? Перший день, після повернення додому в деталях.

«Апокалипсис сегодня. Жуткие кадры разрушенных поселков под Винницей» – це один із заголовків українських ЗМІ. І подібних гучних повідомлень можна знайти безліч. Так само, як і інформацію про масштаби розривів снарядів на військовому складі. Наприклад, є інформація про те, що «В Павловке Винницкой области снаряды разрушили 90% домов и школу». Щоб підтвердити або спростувати це, журналісти RIA побували в «найгарячішій» точці області. У Павлівці.

Траса у напрямку Калинівки відкрита. Хоча на ній до цих пір стоїть кілька постів поліції. Іноді на узбіччі можна побачити автомобілі спецслужб, на кшталт саперів чи старенького військового Хаммеру. Нещодавно залатаний асфальт і незвично маленький рух автівок – це, напевно, єдине, що вказує на події останніх днів.

Повертаємо у бік Павлівки. Через сто метрів нас зупиняє поліція: «У вас прописка? – запитує патрульний. – А, преса, тоді проїзджайте».

Відео дня

В'їхали. Оглядаємося. Розуміємо, що якщо постійно їхати прямо, то можна розгледіти чи не усе село. Дитячий садок, сільська рада, крамниці та люди, які чогось чекають, кудись їдуть або щось несуть.

– Коли це сталося ми вже відпочивали, – розповідає жінка з важкими торбами. Пізніше ми дізналися, що вона самостійно виховує трьох дітей. – Було відчуття, що почалася війна. А куди діватися серед ночі, якщо немає ані машини ані іншого транспорту? Добре, що нас підібрали і ми поїхали в Пиків, де нас поселили небайдужі люди...

Не встигає жінка договорити, як біля неї і журналістів гальмує невеликий бусик. Виходить незнайомець і без жодного слова віддає їй якийсь пакет.

– Хлопці, а ви хто? – запитує журналіст.
– А ми ось (показує на пакет), з «АТБ».
– А що в пакеті?
– Продуктовий набір: чай, консерви, цукор, водичка. Це товари на перший час.
– Скільки плануєте роздати таких пакетів?
– Сьогодні близько 500-600. Ми вже були у Вінниці, Хмільнику, зараз об'їжджаємо села, які найбільше постраждали, – так само швидко їдуть.

Поки наш водій везе жінку додому, ми рухаємося далі, пішки. Так можна краще розгледіти зруйнований ударною хвилею шифер, паркан і вікна на вулиці з вивісками  «вул. Леніна». Але руйнувань тут не багато, а якщо і є, то ушкодження незначні.

Місцеві радять нам їхати ближче до лісу. Кажуть саме там знаходиться школа, яка, як пишуть деякі ЗМІ, зруйнована. Ще вони просять нас попросити (кого саме не уточнюють), щоб дали світло.

Дивіться відеорепортаж з Павлівки

До школи не поспішаємо. Спачатку заходимо до Миколи Гуменчука, в городі якого лежить «градівський» снаряд. Пан Микола провів нас до воронки завглибшки близько півтора метри. Якийсь час нам здавалося, що в ямі нічого немає. Повірили чоловікові на слово. Але мабуть йому цього було замало і він вирішив довести журналістам наявність небезпечного предмета в землі. Бере лопату і холоднокровно стукає нею по дну. Чуємо звук металу. Потім бачимо хвіст снаряду. Тиша. Сміливець вловлює наш підозрілий погляд.

– Це хвостовик від граду, але сапери сказали, що сам по собі він не здетонує, – заспокоює журналістів Микола. – Я його ось як знайшов: встав вранці, щоб набрати кабачків для свиней, дивлюся, земля розпушена, думаю, а може собака вирила, підійшов подивився ближче і вирішив зателефонувати в МНС. Вони перенаправили до саперів. Ті приїхали, щось поміряли своїми приладами, потім копати почали, знайшли його, оглянули і визначили, що це взагалі таке. Зараз вони визначають, що з цим робити. Якщо снаряд виявиться бойовим, приїде екскаватор, всіх сусідів евакуюють і будуть його діставати. Потім вивезуть і підірвуть. Якщо не вийде дістати – підірвуть на місці. Сказали, що в такому випадку дах на моєму будинку точно знесе.

Прощаємося з паном Миколою і просуваємося у бік центру, орієнтиром якого служить невеличка будівля зеленого кольору. Це місцева сільрада біля якої зараз вирує життя. У кількох кімнатах посипалася стеля, через що вони нагадують занедбане приміщення, правда, з нещодавно зробленим ремонтом. Ще одна з кімнат заповнена провізією: каші, печиво, овочі, вода, хліб тощо. Останній, до речі, тільки що привезли волонтери. Кажуть, що про це розпорядилися у Вінницькій мерії. Однак співробітниця сільради Ганна Браткова повідомила нам, що потреби в хлібі немає – Але раз привезли, то нехай буде. – Вона ж розповіла, що світло дали ще вчора, 27 вересня. Підтвердженням цьому став мобільний телефон, який пані Ганна при нас заряджала.

Сьогодні село стало місцем скупчення і волонтерів. А судячи з постів в соціальних мережах і кількості необхідних речей і провізії, яку вони привезли, ми зробили очевидний висновок, що вони внесли великий вклад у наданні допомоги постраждалим. З одним із них ми поспілкувалися про ситуацію, що склалася. Ним став автор книги про подорожі по світу і волонтерство Юрій Тира, більш відомий під позивним Степанович.

– Зараз люди заспокоїлися, бо події на Донбасі вже всім набридли. І це найкраще нагадування про те, що в нашій країні йде війна. А від того, як себе повела вінницька адміністрація і люди, які згуртувалися і в екстреній ситуації зібралися в кулак – у мене захват! – розповідає Степанович. – Ситуація сумна, але на місцевості порядок, який забезпечила поліція, нацгвардія і «Ягуар». А в порівнянні із тим, що відбувається на Сході, тут все гідно і спокійно. Так, шифер старий, так, прилетіла болванка, але вона ж не розірвалася (а якби розірвалася, не було б півсела), і жертв немає. Люди приносять необхідне в пункти збору у Вінниці, а ми збираємо це все і веземо сюди. Ми тут тому, що повинні тут бути.

Степанович повіз харчі для хлопців з МНС. Вони базуються десь неподалік. А ми спостерігаємо, як над над лісом, у якому ховаються небезпечні склади з боєприпасами, кружляє літак. Час від часу він пролітає над певними точками і скидає, якусь протипожежну рідину. У той же час, з періодичністю в 15 хвилин з боку бази доносяться гуркотіння снарядів, які розриваються. Іноді чутно дуже голосно.

Знову їдемо в автівці. За вікном місцеві реставрують будинки, лазять по дахах, підраховують збитки, намагаються звикнути до того, що відбувається, а іноді занадто пильно вдивляються в обличчя проїжджаючих повз журналістів. Чим ближче до школи, тим частіше зустрічаються будинки з ушкодженнями. Теж дах, вікна та паркани, тільки тут ремонт обійдеться дорожче.

Як і будівля сільради, школа пофарбована в ніжно-зелений колір. Вона велика, є спортивний майданчик, але не видно жодного учня. Їх замінили журналісти різних телеканалів, які все прибували і прибували. Підходимо ближче і бачимо, що більшість вікон у будівлі розбиті. У класах обвалилися стелі, а перемішані між собою дитячі книжки, ще квітучі вазони і гори пилу нагадують кадри після евакуаційного Прип'яті. Пусто і від того трохи не по собі.

Кілька чоловіків роблять заміри вікон, журналісти телеканалів записують стендапи, а нам вдається знайти вчительку школи. Їй не дуже хочеться розмовляти і вона кілька разів повторює, що скоро приїде директорка, яка все і розповість. Ще кілька речень з відмовками і нам вдається отримати від неї якусь інформацію.

– Від удару вилетіли майже всі вікна, хоча вони і пластикові, а у новому спортзалі вирвало двері – розповідає педагог-організатор Павлівської школи Оксана Білоус. – Ми не знаємо, коли діти продовжать навчальний процес. Спочатку будемо відновлювати школу. Можливо своїми силами.

Журналісти об'їздили майже все село. Залишилося відвідати, тільки одне місце. Це будинок, який для багатьох ЗМІ став картинкою, мовляв, дивіться, до чого призвела катастрофа на складі з боєприпасами. Будівля, вірніше те, що від неї залишилося, знаходиться неподалік від виїзду з Павлівки. Приїжджаємо туди.

На подвір'ї нас зустрічає літня пара Григорій та Ніна Ковальчуки. Це господарі, які будували і облаштовували цей будинок протягом десяти років. Вони не плачуть, але пригнічені і не уявляють, що будуть робити далі. Ми опиняємося усередині.

– Дивіться, яке у нас залишилося багатство, – показує на погоріле майно пан Григорій. – А я ж цей будинок десять років будував. Мені два рази робили операцію, тому що від каменів, піску та цементу грижі були. Тепер у нас нічого не залишилося, бігли чи не голими. Навіть документи не змогли взяти, тому що світла не стало. Руки тряслися, нас квапили, ми вибігли і поїхали в чому були. А я ще вдома хотів залишитися, зараз би поруч лежав.

У передпокої стоїть розплавлений глечик і тарілка з почорнілими від пожежі фруктами. Тут же новий холодильник, який теж розплавився і навіть не відчиняється. Що відбувається у ванній кімнаті розгледіти складно. Занадто темно.

У деяких кімнатах досі тліють і догорають залишки минулого життя подружжя Ковальчуків. У руїнах стоїть сильний сморід гару і стає зрозуміло, що вціліти тут не могло нічого. Подружжя не проти говорити на камеру, фотографуватися і показувати, що і як тут було до влучання снарядів. Здається, що подумки вони сподіваються на те, що статті і сюжети журналістів, які до них тепер постійно приходять, потраплять в руки людям, які допоможуть відновити або придбати нове житло.

– Нас вивезли аж до Козятина. А вже наступного дня нам зателефонували і повідомили, що таке сталося. Коли все побачили на власні очі, то ледве інфаркт не стався, – розповідає пані Ніна. – У кімнаті лежав снаряд від цих градів. Здоровенний як балон. Його тільки сьогодні вивезли. А нещодавно ж у селі писульки якісь роздавали. Там говорилося, що робити при евакуації, але до нас нічого не дійшло. Нас застали зненацька. І поки що ми живемо у сусідів. Сподіваємося, що влада або небайдужі люди допоможуть нам впоратися з цим горем.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі (5)
  • Володимир

    Не густо.
  • Ірина

    А люди на Донбасі так живуть уже декілька років. Можливо через такі події люди почнуть краще розуміти один одного, співчувати,  вболівати за їх долю. Зрозуміти чужий біль зможе той, хто сам його пережив. Нехай Господь береже всіх нас і дасть розуміння і милосердя.
  • Purgen Purgen

    Теперь на экскурсию на донбасс ездить не надо будет...
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Вінниці за сьогодні
21:01 «Вінниця у коміксах»: оголосили конкурс для дітей і молоді 20:05 Про «Щедрик»: у Вінниці покажуть матеріали із українських, чеських, канадських та американських архівів photo_camera 20:02 Командиру розвідгрупи з Вінниччини вручили орден 19:40 Сонячні електростанції: для чого вони вам, яка їх вартість та терміни окупності (Новини компаній) Від читача 18:58 смс для Анечки 19:01 Сміттєзвалище посеред кварталу: по вулиці Чайковського майже немає місця для виносу сміття 18:27 Помер колишній директор 23-го ліцею Григорій Поліщук 17:28 Вибори на посаду ректора Вінницького медуніверу: хто претендує photo_camera 17:26 ФК «ЯСКО» підтвердив звання чемпіона області з футзалу 16:20 «Сцену любощів знімали у холодній воді». Актор з Вінниці — про фільм «Перелесник» і не тільки 16:17 Прикордонники викрили 12 ухилянтів, які сиділи в старій будівлі та чекали коли втечуть до Молдови play_circle_filled 15:10 «Долину плюс» знову виганяють з Вінниці? Ми розбиралися, що сталося 14:51 Вінницькі прокурори повідомили про підозру жінці, яка здавала ворогу позиції ЗСУ 13:55 Куди вступити після 11 класу: огляд вищих навчальних закладів Вінниці (партнерський проєкт) 13:53 У Козятині нетверезий водій пропонував поліцейським 20 тисяч гривень 12:50 Вже можна записуватись на безоплатну комп’ютерну томографію в онкоцентр 12:23 Вінничанин дерев'яною палкою побив знайомого. Потерпілий в лікарні 11:26 На території Кунківської сільської ради виявили 10 стихійних сміттєзвалищ photo_camera 11:05 Що таке шале? Про затишні будиночки на природі та хто їх будує (Новини компаній) 10:19 Без води та світла. Де у Вінниці 18 березня відключають послуги
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Вінниці Ваші відгуки про послуги у Вінниці
keyboard_arrow_up