Ніколи раніше вчителі цієї школи не вдягалися на уроки однаково. Принаймні, протягом 50-ти останніх років такого точно не було. Саме стільки часу працює у школі колишній директор, а нині вчителька української мови і літератури, Ганна Мартиняк.
-Я спершу не погодилася на пропозицію пошити всім однаковий одяг, - каже пані Ганна. – Думала, після твакого учні засміють. Навіть вони не всі приходять у шкільній формі, а вчителі вирядяться однаково! Ні-ні, сказала колегам. Не агітуйте, нічого не вийде.
Колишнього директора підтримала ще одна вчителька – Олена Главацька. Теж не стала купувати плаття. Тепер обидві шкодують, бо змінили думку.
-Коли перший раз побачила колег у нових вдяганках, вони мали такий гарний вигляд у нових сукнях, що одразу захотілося собі так само одягнутися, - продовжує Ганна Мартиняк.- На жаль, мене розчарували.
Тепер ми з Оленою Главацькою, даруйте, як ті дві білі ворони. Фасон плаття у нас однаковий, а колір – трохи інший.
У магазині, де замовляли вбрання, такого кольору плаття ужен не було. Довелося брати те, що є.
У цій школі всі вчителі – жінки, тільки директор чоловік. Ідею запровадити дрес-код виношували давно. Літом замовили костюми – спідниці, піджаки і брюки.
Запросили до школи майстриню, вона зняла мірки, пошила і на перше вересня вчителі прийшли в однаковому вбранні. Втім, не зовсім однаковому. Бо кожній треба було підбирати блузи. Все одно виходив різнобій.
Не прижився дрес-код. Найчастіше таке вбрання одяґала педагог-організатор Оксана Мартиняк. Втім, від ідеї не відмовилися. Коли змінилася погода, стали шукати одяг осінньо-зимового сезону.
-Інтерент допоміг, - розповідає вчителька Тетяна Палюх. – Раніше я замовляла для себе одяг на одному із сайтів. Шили його на Одеській фабриці. Мені подобалася якість. Скільки не замовляла, розміри відповідали тим, що зазначені на етикетці. Одне з плать, що придбала через Інтернет-магазин, сподобалося колегам. Вирішили, що воно пасуватиме кожній з нас.
Десять вчителів придбали, а дві не погодилися. Змінили думку тоді, коли побачили, який вигляд мають колеги у новому вбранні. Ті двоє теж захотіли вдягнутися так само. Зробили замовлення, але такого поєднання кольорів, як у колег – сірого з вишневим – у магазині не виявилося. Довелося брати той само фасон тільки з сіро-чорним відтінком. Отож, плаття у двох вчительок відрізняється кольором.
-Тепер вранці, коли спішиш на уроки, не задумуєшся, що вдягнути, - говорить Ганна Мартиняк. – Не перебираєш у шафі вбрання – те не підходить по погоді, те не підрублене, на тому пляма… Знаєш, що є плаття, одягнувся – і готовий до уроків.
З неабияким здивуванням зустріли учні новий «прикид» педагогів. Діти спочатку запитували одне одного, що це сталося з їхніми сівачами розумного, доброго, вічного. Почали запитувати їх самих. Вчителі відповідали, що хочуть на учнів рівнятися. Мовляв, у тих є шкільна форма, то чому її не може бути у педагогів.
-А я б вибрала інші кольори, наприклад, синій і жовтий, було б патріотично, - каже учениця Світлана Ячменюк. – Мені такі кольори подобаються.-Знаєте, що ми побачили наступного дня? – каже одна із вчительок. – Переважна більшість наших учнів так само прийшла на уроки у шкільній формі. Виходить, ми спонукали їх. До того, бувало, дехто приходив у спортивному костюмі, лосинах, футболках…
Даша Глова (ліворуч), вона президент учнівського самоврядування, каже, що вчителі своїм вбарнням прикрашають школу. Тому діти хочуть на них рівнятися. Дівчині подобається нинішній зовнішній вигляд наставників. Каже, сама б таке плаття носила.
-Тепер у нас з учителями все по-чесному: ми у шкільній формі і вони так само в однаковому вбранні, - каже один з учнів. – Треба щодня вдягатися, бо ж що скажеш, коли спитають, чого прийшов у спортивках.
Школа у Тарасівці невелика, нині тут навчається 51 учень. Незважаючи на те, що приміщення старе, одна його частина збудована ще у 1886 році, була в ньому тоді попівська школа, її відремонтували й облаштували в укаїнському стилі. У класах і коридорі можна побачити вишиті рушники, картини… Тут гарна їдальня, всі дітки отримують харчування.
У приміщенні тепло і затишно. Навіть вбиральню облаштували всердині.
-Все це робили переважно своїми руками, - кажуть вчителі. – Наприклад, всю облицювальну плитку поклав наш директор Віктор Мартиняк. Вишиті рушники – робота рук його матері, колишнього директора Ганни Петрівни. Старі грубки для опалення приміщення викинули і тепер обігріваємо приміщення цетралізованим опаленням. Придбали сучасний котел.
-Наш колектив треба оцінювати не тільки по одягу, - наголошує педагог-організатор Оксана Мартиняк. – Школа має багато добрих справ. Про них повідомляємо на своїй сторінці в Інтернеті. Зрозуміло, що придбане вбрання не вічне, пояснюють співрозмовники. З часом його змінимо. Але все одно будемо шукати, щоб було однакове. Це зручно, практично й естетично.
Заступник директора добласного департаменту освіти Володимир Буняк:
-Учительську форму практикують не тільки у нас. Пригадую, до Вінниці приїздила делегація освітян з Англії. Мені довелося її супроводжувати по школах обласного центру. В одній діти були одягнуті в учнівську форму. Гості усміхнулися і одразу зауважили: «У наших школах так само одягаються! Вері велл». В іншій школі зустірли протилежну картину – діти не були у формі. Керівник делегації запитав мене: «А що ця школа не має власного «Я»?»
З приводу зауваження, мовляв, одягннеі, як з інкубатора, то треба врахувати, що йдеться про навчально-виховний процес, про виховання дітей. Тому вживати слово «інкубатор» взагалі неприпустимо. Колектив школи визначає, запроваджувати шкільну форму для учнів, чи ні. Це прописується у статуті навчального закладу. На мою думку, однаковий одяг унеможливлює відволікання учнів від навчального процесу. Коли одягнені по-різному, виникає бажання розглядати вбрання однокласників, у когось воно гірше, у когось краще… Однаковий одяг для вчителів – чому б і ні? Якщо вони так вирішили, якщо їм зручно… Жоден документ не заперечує приймати таке рішення.
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
№ 19 від 7 травня 2025
Читати номер