«У неї урок починається з аплодисментів». Батьки учнів просять розповісти про вчительку

Про дітей можу розповідати весь день. але не про себе, - говорить вчителька Майя Куцмай

Привітання з нинішнім Днем працівників освіти Майя Куцмай, як і її колеги, приймає ще з п’ятниці. Крім третьокласників, яких нині навчає, приходили учні з сього та одинадцятого класів. Ті, з ким працювала раніше.

Все-таки першими зізналися в любові до своєї вчительки її нинішні вихованці. Вчителька навзаєм привітала їх. Писала на дошці гарні слова, малювала малюнки…

—Вітання завжди має бути взаємним, — говорить пані Майя. — На мою думку, неправильно, коли тебе вітають, а ти у відповідь — нічого. Роздала дітям, цукерки. Дісталося і молодшим, і старшим, Побажала їм здоров’я, здійснення мрій, задумів. Гарно поспілкувалися.

Сьогодні, 4 жовтня, вчителька продовжує відповідати на телефонні дзвінки. Її не забувають колишні учні.

У мене таке горе…

Дзвінок від її третьокласника виділявся серед тих, які надійшли сьогодні на її телефон.

—Майя Олександрівна, у мене таке горе, — цими словами хлопчик злякав учительку. —Я захворів. Хочу вам про це розповісти. Зараз лікуюся.

На запитання вчительки, чим йому допомогти, хлопчик сказав, що допомога не потрібна, мама купила всі ліки. Він телефонує тільки тому, щоб вчителька знала, що в нього температурка, кашель, болить голова.

Під час розмови вчителька почула у слухавці голос мами учня: «З ким це ти так довго розмовляєш?»  — запитала вона. — «З вчителькою», — відповів хлопчик.

Був випадок, коли до неї зверталися по допомогу у справжньому горі. В однієї з учениць раптово помер дідусь. Емоційно вразлива від природи внучка весь час плакала. «Як я тепер без дідуся буду жити?» — говорила батькам.

Про це журналісту розповіла мати дівчинки. Каже, вирішила звернутися по допомогу до вчительки. Щоправда, уже колишньої. Два роки минуло відтоді, як донька закінчила навчання у початкових класах.

—Я знала, що на доньку має великий вплив Майя Олександрівна, — говорить пані Наталія, просить не називати прізвище. — Серцем відчувала, що вчителька розрадить у горі доньку, що дослухається до її слів. Так воно й сталося. Вона потім ще й нас з чоловіком заспокоювала. Горе на нас звалилося справді велике: після батька зупинилося серце у мами. Від такого не тільки дитині, а й нам, дорослим, потрібна була допомога. Колишня вчителька нашої доньки підтримала всю нашу родину.

У програмі не записано

Запитую вчительку, як саме вона розпочинає урок. Привіталася з класом «Доброго дня, діти!», а далі що?...

—Цих слів замало, — говорить Майя Олександрівна. — Діти ще не налаштувалися на урок. З ними треба трохи поспілкуватися.

Співрозмовниця навела декілька фрагментів такого налаштування на навчання.  

Буває, вона звертається до своїх учнів такими словами: «Які ж ви, діти, всі сьогодні гарні! Як акуратно вбрані. Бачу, у декого красиві зачіски».

При цьому просить піднятися тих учнів, хто напередодні побував у перукарні. Тоді звертається до інших, щоб підтвердили  її слова про красиві зачіски.

Після вихідних цікавиться, як діти провели їх. Хто був у парку, чи катався на велосипеді, допомагав батькам і т.д.

Інколи просить учнів аплодувати за гарні вчинки. Вони охоче і з радістю плещуть в долоньки.

—Дітям треба дати поштовх до гарного настрою, — говорить вчителька. — По-друге, робити  це  слід таким чином, аби всі в класі були задіяні у процесі. У її третьому нині 34 учні. Після такої своєрідної психологічної розминки учні приступають до навчання. Зрозуміло, таке спілкування не передбачено у навчальній програмі.  Він написаний серцем вчительки.

—Переконати в чомусь дітей, особливо малих, можна тільки тоді, коли існує довіра, — говорить Майя Куцмай. — Вибудовується вона поступово, як кажуть, крок за кроком. Діти сприймають дорослих на рівні відчуттів. Дитину не можна обманути, вона одразу відчуває фальш. Треба бути максимально щирими. Це одна з тих цеглинок, на якій будується довіра.

Не вистачало…  обіймів

Для учнів початкової школи особливо важливий вияв уваги. У такому віці хлопчики і дівчатка горнуться до своїх батьків. Під час перебування у школі декому з них може не вистачати того тепла. Душевного тепла, щирого слова.

—Обійми, це те, чого нам найбільше не вистачало під час карантину, —уточнює вчителька.

Вона горнеться до своїх учнів, вони — до неї. Коли переглядаєш фото Майі Куцмай з дітками, мимоволі звертаєш увагу, як вчителька пригортає до себе когось з учнів, іншого гладить по дитячій голівці.

Це те, що зміцнює довіру між учнями і вчителькою. Вселяє упевненість у дитячих серцях, захищеність від навколишнього світу.

—У нашому класі діти не ображають одне одного, — говорить вчителька. — нема зверхнього ставлення чи зневаги  одних до інших. Це виключається. Навіть учнів, які мають певні фізичні вади, сприймають як усіх інших. Якщо цього навчити дитину змалку, то так вона буде поступати і в подальшому житті.  

Подяки має бути багато, а емоцій —в міру

Майя Куцмай навчає своїх учнів не залишати поза увагою жоден гарний вчинок будь-якої людини. Каже, слова подяки позитивно впливають на кожного з нас. Радить не забувати дякувати за найменшу дрібницю, яку зробила для тебе інша людина. Справи можуть бути малі, але подяка завжди великою, щирою.

—Подяка це стимул до навчання, це джерело гарного настрою, це промінчик сонця, що зігріває душу, — говорить вчителька. — Тому подяки не буває багато, а ось про емоції я б сказала по-іншому.

На думку співрозмовниці, виявляти радість також слід вміти. Зрозуміло, не стримувати почуттів, що йдуть з глибини серця, але й не кричати на весь с віт. Навіть тоді, коли радість справді велика.

—Наше життя таке непередбачуване, що складається не тільки з радісних хвилин, — каже співрозмовниця. — Якщо будемо в міру емоційні, тоді простіше справитися з негараздами, болем і навіть горем.

Не любить похвали

Чого не сприймає вчителька Куцмай, так це похвали на її адресу. Каже, на прохання спілкуватися з журналістом погодилася тільки тому, що  батьки учнів про це просили. Сама б вона не надала згоди на таке.

Зізнається, коли у школі завуч починає говорити на її адресу похвалу, просить не робити цього.

Набагато комфортніше почувається під час спілкування зі своїми учнями.

—Знаю, що всі вчителі у нашій люблять учнів, бо всі діти хороші, — говорить пані Куцмай. — Та й нічого особливого не зробила, аби про мене писали. Так само, як про мене, можна розповісти про будь-кого з нашого колективу.

На її думку, у вихованні дитини важливе місце займає своєрідний «трикутник»: вчитель, батьки й учень.

Інколи на батьківських зборах у вчительки дехто запитує, як справляється його дитина. При цьому батько чи мама додає, мовляв, вдома він і те не хоче робити, й в іншому не такий, як більшість дітей.

Таких батьків вчителька запитує: «Ви комусь, крім мене, ще говорите таке на свою дитину?». Дає пораду більше уваги звертати на позитивні сторони дитини. Підмічати ті гарні якості, які проявляє син чи донька. Говорити їм про те, які молодці, що вдається та чи інша справа. У такий спосіб позитив домінуватиме над недоліками, стиратиме їх.

Зрештою, нема ідеальних людей.

Якби ж то батьки знали, скільки таємниць їхні діти довіряють вчительці!

На батьківські збори всі вони приходять як на свято — гарно вбрані, чемно спілкуються… В той же час у вчителя є інформація від їхніх чад. Щоправда, вона ніколи її не розголошує. Бо ніколи не просить про це говорити — діти самостійно вкладають у вуха багато з того, що відбувається у їхніх сім’ях. Все це залишається у таємниці. Вчителька зауважує, що не має права навіть батькам про таке говорити.

Щаслива, що працює з дітьми

Майя Куцмай жодного разу не пошкодувала про те, що обрала професію вчителя. Така робота їй подобалася ще зі школи. Не вона обирала професію. Це той випадок, коли професія обрала її.

Вищу освіту здобувала у нашому педагогічному університеті імені Коцюбинського.

У перший рік роботи їй доручили перший клас. Було це в одній зі шкіл міста. Тодішній завуч так і сказав на педраді: «Вона справиться, по ній видно».

Після того схожі слова чула від інших людей.

У моєї співрозмовниці відчувається загострене почуття справедливості.

Це стало зрозуміло під час декількох фактів, що мали місце в її роботі.

Таку рису передає своїм учням.

Цікаво, чого їй найбільше хочеться після такої непростої роботи?  Після галасливого робочого дня — на 34 дитячі голоси?

 —Люблю спокій, — без роздумів відповідає пані Майя.

Однак такий стан триває недовго — завтра вона знову прийде у клас. За партами на неї дивитимуть 34 пари очей. Ні, трохи менше, бо ж один хлопчик уже попередив, що хворіє.

Однак сьогодні ще триває свято!

Батьки третьокласників просили передати вчительці Майі Куцмай найщиріші вітання. Говорили, що вони спокійні за своїх синів і доньок, коли з ними поруч Майя Олександрівна.

Приєднуємося до гарних слів на адресу Вчительки з великої літери.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.