У Касі зупинився годинник і все пішло не за планом: театр незрячих з Бара був на гастролях у трьох містах
- Два театри працює у місті Бар, такою кількістю не може похвалитися жодне інше місто області.
- В одному з цих творчих колективів — «Театр Рівності» грають незрячі люди.
- Уперше незрячі актори здійснили гастрольний тур.
- У міжнародний день незрячих людей, 15 листопада, журналіст «20 хвилин» розмовляв з режисеркою театру і акторами.
«Театр Рівності» — таку назву має колектив, в якому виступають незрячі актори. Він створений за підтримки Українського культурного фонду при Барському учбово-виробничому підприємстві УТОС. Проект спрямований на реабілітацію людей з вадами зору, завдяки творчості.
Про особливості роботи з таким колективом розповіли режисерка театру Ірина Дєдова, а також учасниця колективу Людмила Євтенко. У жінки перша група інвалідності, а це означає, що вона повністю позбавлена зору. Як їй виходити на сцену?
Відсутність зору не впливає на талант
— На грі актора може позначитися відсутність таланту, але не відсутність зору, — так відповіла Ірина Дєдова на запитання журналіста про особливість гри у виставах людей з вадами зору.
За словами співрозмовниці, у колективі 12 учасників, троє з них повністю позбавлені зору.
— Працюємо з ними так само, як із зрячими акторами, — продовжує пані Ірина. — Звичайно, враховуємо їхню особливість. Наприклад, допомагаємо піднятися на сцену. Або прораховуємо кількість кроків, яку людина має пройти по сцені під час виконання своєї ролі. Повторюю ще раз: мірилом акторської гри є талант. Це стосується, як людей, які не позбавлені радості бачити цей світ, так і тих, у кого нема такої можливості.
Незрячі актори відчувають навколишній світ серцем. Про це сказала учасниця театру Людмила Євтенко.
«Спершу вагалася: йти — не йти?»
Пані Людмила згадала, як вона прийшла у театр. Каже, уперше почула про те, що планують створити колектив для незрячих, від Володимира Григор’єва. Він працює у їхньому підприємстві. Потім відбулася зустріч з організаторами колективу, нинішніми керівником Романом Григор’євим і режисер кою-постановницею Іриною Дєдовою. Вони зібрали у клубі на розмову працівників і запропонували охочим спробувати себе у ролі акторів.
— Я спершу вагалася, йти чи не йти, — говорить Людмила Євтенко. — Вирішила: спробую, а далі, побачимо, як воно буде. І чоловіка загітувала. Щоправда, він залишив театр після того, як його брат пішов на війну. На жаль, нещодавно мій чоловік помер.
Участь у художній самодіяльності пані Людмила брала, ще коли навчалася у школі. Жінка з Бершадського району. Навчалася у Києві, у спеціалізованій школі для незрячих, там опанувала шрифт Брайля, тому може читати тексти. Саме там уперше спробувала себе у художній самодіяльності. Їй подобалося виступати на сцені. Коли почула про театр, погодилася взяти участь.
— Відчула, що в театрі я себе знайшла, і тепер не уявляю себе без участі у цьому колективі, це сенс мого життя, — продовжує пані Людмила. — Текст пишу шрифтом Брайля і так вивчаю його. Театр додає мені наснаги, заповнює моє дозвілля, відчуваю, що я комусь потрібна. Ось що для мене театральний колектив.
Якщо зал сміється…
У сатиричній виставі «Лавка» (авторка Ірина Дєдова) Людмилі доручили виконання головної ролі. Вона зуміла вдало перевтілитися у свою героїню на ім’я Кася. Це відчувалося по реакції залу. Співрозмовниця каже, що душею відчуває енергетику глядачів. Якщо присутні на виставі аплодують, сміються — це чути на слух. Значить, їм подобається. Тоді вміння артиста розкривається ще більше.
Під час розмови з пані Людмилою, відчув, як вона вміло грає інтонаціями свого голосу. Сказав їй, що нотки її жартів не залишили байдужим.
— Бо ж ми говоримо про виставу, в якій багато гумору, — пояснює співрозмовниця. — У наш час, коли війна, коли багато смутку, хочемо бодай на деякий час відволікти людей від їхніх переживань. Якщо когось із наших захисників потішила наша вистава, значить, ми недаремно виходили на сцену.
Щоб виступ був вдалим, багато часу приділили репетиціям. Готувалися не місяць і не два. Як каже співрозмовниця, загалом, з перервами, репетиції тривали понад рік.
Вистава розповідає історію п’ятьох сусідів-самітників. Живуть в одному будинку, але всіляко уникають зустрічі один з одним. Навіть на лавці у подвір’ї кожен з них відпочиває почергово, у визначений час. Раптом в однієї з них, балакучої Касі, зупинився годинник. Ось так його величність Час змусив самітників познайомитися.
Авторка вистави Ірина Дєдова вдало «пересипала» текст гумористичними творами відомого сміхотворця Павла Глазового та вінницької поетеси Зої Красуляк. Кого може залишити байдужим їхній гумор?..
Вінниця-Кам’янець-Львів
У цих трьох містах гастролював театр незрячих з Бара із виставою «Лавка». Щоправда, першими глядачами були їхні земляки-барчани. Вони гарно сприйняли дійство, що відбувалося на сцені клубу учбово-виробничого підприємства УТОС. Такі само щирі оплески учасники вистави чули у Вінниці.
В нашому місті гостям з Бара надали ошатну сцену обласного театру ляльок. Серед почесних глядачів був народний артист України композитор і виконавець Микола Свидюк. Він не тільки привітав колектив з успішним виступом. Побажав вдалих гастролей, подарував присутнім «віночок» пісень у власному виконанні.
У Кам’янці-Подільському театр виступав на гостинній сцені центру культури і мистецтв «Розмай». Колектив Центру разом з його директором Володимиром Кусіком надали всебічну підтримку гостям. У залі були не тільки працівники місцевого підприємства УТОС, з ними барчан поєднує багаторічна співпраця. Подивитися виставу прийшла делегація аспірантів та викладачів місцевого національного університету імені Івана Огієнка, серед яких — доктор історичних наук Анатолій Філінюк.
Завершували гастрольний тур у Львові. Виступали на сцені зали коледжу готельно-туристичного та ресторанного сервісу. Гостей приймала директорка навчального закладу, заслужена працівниця освіти України Ганна Балущак.
Адміністрація коледжу зробила барчанам гарний подарунок — провела екскурсію по старовинному місту Лева.
Альбом назвали «Видимі»
Згадкою про гастрольний тур для театру незрячих з Бара став альбом під назвою «Видимі». Про це розповів «20 хвилин» ініціатор створення творчого колективу «Театр Рівності» і його керівник Роман Григрор’єв. Він уточнив, що виставу «Лавка» за час гастролей у трьох містах нашої держави подивилися понад 600 глядачів.
В альбомі «Видимі» також розповідається про те, як народжувався театр, про його становлення і, звичайно, про тих, хто виходить на сцену. Це люди, які попри свою ваду — одні повністю незрячі, інші частково бачать світ — демонструють жагу до життя.
— Нині такий приклад особливо багато значить, — каже Роман Григор’єв. — З війни повертаються багато поранених захисників. Те, що роблять незрячі з барського театру, може надихати їх не впадати у відчай, спонукати до життя в нових умовах.
За словами співрозмовника, альбом «Видимі» передали до бібліотек, громадських організацій, які працюють з інклюзією, а також установ УТОС у різних містах країни.
Читайте також:
За кошти, зароблені у Лондоні, викупила в селі будиночки для реабілітації військових
Як скандальний блогер Шавлюк оскаржував арешт: репортаж з судового засідання в апеляції
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
