•Урочистою літургією відзначили сьогодні, 2 вересня, 300-річчя Успенської церкви у селі Млинівка Мурованокуриловецького району
•Помолитися у стародавньому храмі приїхали односельці з близьких і далеких доріг
•Про окремі сторінки історії пам’ятки дерев’яного зодчества, що височить на пагорбі річки Немія, дізнався журналіст «20 хвилин/RIA»
Відзначення ювілею розпочалося з урочистої літургії, яку провів митрополит Могилів-Подільський і Шаргородський Агапіт. У храмі було багато священиків з парафій навколишніх сіл Мурованокуриловецького і Могилів-Подільського районів. Помолитися прийшли місцеві мешканці. Приїхало багато гостей – вихідців з села, які нині проживають за його межами. Млинівка село невелика. Офіційно має іншу назву – Плоске. Ці два населені пункти об’єднали ще у 1958 році і присвоїли єдину назву. Однак місцеві, як і раніше, називають частину села по-старому – Млинівка. За інформацією сільського голови Івана Шевчука, на території сільради зареєстровано триста виборців. Незважаючи на це, у селі дві церкви – у Млинівці і Плоскому. Старі й малі прийшли на пагорб до храму. Організував урочистості знаний в області керівник Степан Нешик. Нині він очолює обласний комітет профспілки працівників АПК. Перед тим багато років працював в обласній раді.
-У моєму свідоцтві про народження записано село Млинівка, - каже Степан Степанович. – Назву найчастіше пояснюють однією версією: колись на річці Немія було багато млинів.
Завдяки пану Нешику, в архівах досліджено історію церкви. Сталося це тоді, коли готували книгу про Млинівку. Вона вийшла у світ у 2013 році з промовистою назвою – «Земний рай». Є в ній розповідь про батька пана Степана. Він, Степан Григорович Нещик, понад 30 років очолював місцевий колгосп.
-Відомо, що за радянських часів церкви руйнували, - розповідає пан Нешик. – Знаю випадки, коли навіть військових залучали до такої роботи. Під кам’яні споруди закладали вибухівку і… Рішення приймали «нагорі», а їх виконання доручали місцевим керівникам господарств, парторгам. Пам’ятаю, малим чув розмову між батьками, що й нашу церкву планували стерти з лиця землі. Тим більше зробити це було нескладно, бо ж вона дерев’яна. Як бачите, храм зберігся. Якось вдалося не виконати вказівку «згори».
-Мені доводилося бути у багатьох храмах, - продовжує Степан Нешик. – Великих і малих. Можу порівняти свої відчуття. Чи то тільки здається, чи правда, у нашому сільському храмі почуваюся по-особливому. Те с амо чую від інших земляків. Є тут своя аура. Думаю, це пов’язано з старовиною. Це ж с кільки людей за 300 років переступали поріг з добром, молитвою і вірою в Бога! Така намоленість не могла не залишити свій слід.
Те само говорить виходець з Млинівки Надія Країло, нині вона директор школи у сусідньому селі. З вірою у Всевишнього молилися ті, хто приїхав до малої батьківщини на свято – Олександр Сокол, керівник сільгосппідприємства на Київщині, лікар Сергій Мохнюк та підприємець Василь Немерський, обидва проживають у Хмельницькому, начальник залізничної станції на Закарпатті Олександр Бажура. З ностальгією у серці згадують про рідне село брати Побережні – Василь і Михайло, які залишилися жити у далекій Тюмені.
Три реліквії має храм у Млинівці. Це старовинні ікони Божої Матері, Спасителя та Миколи Чудотворця. Невідомо, коли вони написані і з чиєї волі передані храму. Віруючі зберегли їх навіть у непрості часи.
Понад двісті років на церкву у Млинівці ніхто не піднімав руку. Нею захоплювалися, бо була, як записано в архіві, триверховою, з чотириярусним різьбленим іконостасом. З 1898 року тут почала працювати школа, дітей навчали грамоти і Божого слова. Негаразди почалися з приходом комуністів. У радянські часи людям нав’язували атеїстичні ідеї, а храми стирали з лиця землі. У 1938 році познущалися і над храмом у Млинівці. Зняли купола і облаштували в одній частині клуб і магазин, а в іншій – конюшню.
В архівних документах зазначено, що два куполи відновили у 1942 році, під час фашистської окупації села (у селі стояли румунські вояки, союзної армії фашистської Німеччини) . Окупанти дозволи проводити службу Божу. Після війни частину храму знову зруйнували. У збереженому приміщенні обладнали колгоспний зерносклад.
Відновили храм у роки незалежності держави. Зробили це за кошти місцевих жителів у 1994 році.
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
№ 16 від 16 квітня 2025
Читати номер
Из протокола допроса от 29 июня 1943 года Серебрянской Марии Тихоновны: «4 августа 1942 года немецко-румынские войска заняли наше село и сразу стали грабить все поголовно население. Забирали молоко, яйца, одежду, кур, овец, а также румыны проявляли над женщинами зверства. Насиловали их. Я лично знаю, что они изнасиловали нашу гражданку Л. в возрасте 23 года. Сейчас ее уже нет в живых. Дней через 3-4 немцы и румыны начали собирать еврейское население, которые проживали в селе, из числа эвакуированных было 22 человека, над ними истязались, их насиловали, и в течение этих же дней их всех собрали и угнали в село Каменку, а через несколько дней мы узнали, что их всех там расстреляли».
«Троих мужчин, Плешакова, Сорокина и Бабкина отогнали на разъезд, держали 8 суток, избивали, не кормили и воды не давали. Потом всех – их в лагере оказалось 100 человек – подпустили к корыту у колодца. Указанные лица погибли. Бабкин умер от истощения и избиения. К. умерла от изнасилования тремя румынскими солдатами. Плешаков был избит и застрелен. Коротков расстрелян во дворе. Сорокин, избитый румынскими солдатами, угнан в степь и дальнейших известий о нем нет».
«…Были задавлены танком два мальчика…». «В доме колхозницы Карповой В.И. убиты румынскими извергами Карпов В.Н. и Брыкалина Е.В. из автомата, ни в чем не повинные…». «В декабре 1942 года была изнасилована колхозница З.А.И. румынскими солдатами…». «4 декабря был убит Калюка В.В. румынским солдатом (неизвестно какой части).
cкрыпнык я з тых рокив яки розказувалы про вийну а валылы церквы таки сами долб..бы яки зараз валят памятныкы так звани активисты