•Урочистою літургією відзначили сьогодні, 2 вересня, 300-річчя Успенської церкви у селі Млинівка Мурованокуриловецького району
•Помолитися у стародавньому храмі приїхали односельці з близьких і далеких доріг
•Про окремі сторінки історії пам’ятки дерев’яного зодчества, що височить на пагорбі річки Немія, дізнався журналіст «20 хвилин/RIA»
Відзначення ювілею розпочалося з урочистої літургії, яку провів митрополит Могилів-Подільський і Шаргородський Агапіт. У храмі було багато священиків з парафій навколишніх сіл Мурованокуриловецького і Могилів-Подільського районів. Помолитися прийшли місцеві мешканці. Приїхало багато гостей – вихідців з села, які нині проживають за його межами. Млинівка село невелика. Офіційно має іншу назву – Плоске. Ці два населені пункти об’єднали ще у 1958 році і присвоїли єдину назву. Однак місцеві, як і раніше, називають частину села по-старому – Млинівка. За інформацією сільського голови Івана Шевчука, на території сільради зареєстровано триста виборців. Незважаючи на це, у селі дві церкви – у Млинівці і Плоскому. Старі й малі прийшли на пагорб до храму. Організував урочистості знаний в області керівник Степан Нешик. Нині він очолює обласний комітет профспілки працівників АПК. Перед тим багато років працював в обласній раді.
-У моєму свідоцтві про народження записано село Млинівка, - каже Степан Степанович. – Назву найчастіше пояснюють однією версією: колись на річці Немія було багато млинів.
Завдяки пану Нешику, в архівах досліджено історію церкви. Сталося це тоді, коли готували книгу про Млинівку. Вона вийшла у світ у 2013 році з промовистою назвою – «Земний рай». Є в ній розповідь про батька пана Степана. Він, Степан Григорович Нещик, понад 30 років очолював місцевий колгосп.
-Відомо, що за радянських часів церкви руйнували, - розповідає пан Нешик. – Знаю випадки, коли навіть військових залучали до такої роботи. Під кам’яні споруди закладали вибухівку і… Рішення приймали «нагорі», а їх виконання доручали місцевим керівникам господарств, парторгам. Пам’ятаю, малим чув розмову між батьками, що й нашу церкву планували стерти з лиця землі. Тим більше зробити це було нескладно, бо ж вона дерев’яна. Як бачите, храм зберігся. Якось вдалося не виконати вказівку «згори».
-Мені доводилося бути у багатьох храмах, - продовжує Степан Нешик. – Великих і малих. Можу порівняти свої відчуття. Чи то тільки здається, чи правда, у нашому сільському храмі почуваюся по-особливому. Те с амо чую від інших земляків. Є тут своя аура. Думаю, це пов’язано з старовиною. Це ж с кільки людей за 300 років переступали поріг з добром, молитвою і вірою в Бога! Така намоленість не могла не залишити свій слід.
Те само говорить виходець з Млинівки Надія Країло, нині вона директор школи у сусідньому селі. З вірою у Всевишнього молилися ті, хто приїхав до малої батьківщини на свято – Олександр Сокол, керівник сільгосппідприємства на Київщині, лікар Сергій Мохнюк та підприємець Василь Немерський, обидва проживають у Хмельницькому, начальник залізничної станції на Закарпатті Олександр Бажура. З ностальгією у серці згадують про рідне село брати Побережні – Василь і Михайло, які залишилися жити у далекій Тюмені.
Три реліквії має храм у Млинівці. Це старовинні ікони Божої Матері, Спасителя та Миколи Чудотворця. Невідомо, коли вони написані і з чиєї волі передані храму. Віруючі зберегли їх навіть у непрості часи.
Понад двісті років на церкву у Млинівці ніхто не піднімав руку. Нею захоплювалися, бо була, як записано в архіві, триверховою, з чотириярусним різьбленим іконостасом. З 1898 року тут почала працювати школа, дітей навчали грамоти і Божого слова. Негаразди почалися з приходом комуністів. У радянські часи людям нав’язували атеїстичні ідеї, а храми стирали з лиця землі. У 1938 році познущалися і над храмом у Млинівці. Зняли купола і облаштували в одній частині клуб і магазин, а в іншій – конюшню.
В архівних документах зазначено, що два куполи відновили у 1942 році, під час фашистської окупації села (у селі стояли румунські вояки, союзної армії фашистської Німеччини) . Окупанти дозволи проводити службу Божу. Після війни частину храму знову зруйнували. У збереженому приміщенні обладнали колгоспний зерносклад.
Відновили храм у роки незалежності держави. Зробили це за кошти місцевих жителів у 1994 році.
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
№ 13 від 27 березня 2024
Читати номер
Nico Zabolotny
Задунайский Торонтуй reply Nico Zabolotny
Из протокола допроса от 29 июня 1943 года Серебрянской Марии Тихоновны: «4 августа 1942 года немецко-румынские войска заняли наше село и сразу стали грабить все поголовно население. Забирали молоко, яйца, одежду, кур, овец, а также румыны проявляли над женщинами зверства. Насиловали их. Я лично знаю, что они изнасиловали нашу гражданку Л. в возрасте 23 года. Сейчас ее уже нет в живых. Дней через 3-4 немцы и румыны начали собирать еврейское население, которые проживали в селе, из числа эвакуированных было 22 человека, над ними истязались, их насиловали, и в течение этих же дней их всех собрали и угнали в село Каменку, а через несколько дней мы узнали, что их всех там расстреляли».
«Троих мужчин, Плешакова, Сорокина и Бабкина отогнали на разъезд, держали 8 суток, избивали, не кормили и воды не давали. Потом всех – их в лагере оказалось 100 человек – подпустили к корыту у колодца. Указанные лица погибли. Бабкин умер от истощения и избиения. К. умерла от изнасилования тремя румынскими солдатами. Плешаков был избит и застрелен. Коротков расстрелян во дворе. Сорокин, избитый румынскими солдатами, угнан в степь и дальнейших известий о нем нет».
«…Были задавлены танком два мальчика…». «В доме колхозницы Карповой В.И. убиты румынскими извергами Карпов В.Н. и Брыкалина Е.В. из автомата, ни в чем не повинные…». «В декабре 1942 года была изнасилована колхозница З.А.И. румынскими солдатами…». «4 декабря был убит Калюка В.В. румынским солдатом (неизвестно какой части).
Olvol reply Nico Zabolotny
Olvol reply Nico Zabolotny
В'ячеслав Березовський
Задунайский Торонтуй reply В'ячеслав Березовський
Olvol
Задунайский Торонтуй reply Olvol
Иванов Иван
cкрыпнык я з тых рокив яки розказувалы про вийну а валылы церквы таки сами долб..бы яки зараз валят памятныкы так звани активисты