Термін кохання — лише рік: вінничанка розповіла про любов і героїчну смерть захисника «Шамана»

• Вони познайомилися випадково, а їхнє спілкування стало справжнім коханням. Історія полеглого захисника Ігоря Шиманського, який залишився живим у серці вінничанки.

До редакції «20 хвилин» звернулася вінничанка Мар’яна Саулко. Вона розповіла історію, яка не має права бути забутою — історію свого коханого, захисника Ігоря Шиманського.

Він був одним із тих, на кому тримається наш спокій: мужнім, надійним і відданим до останнього подиху. Ігор загинув у запеклих боях, прикриваючи собою побратимів. Його життя обірвалося на злеті, але подвиг назавжди вписаний в історію нашої боротьби за незалежність.

У цій статті ми ділимося спогадами Мар’яни про те, яким був Ігор в житті, про що мріяв та як зустрів свій останній бій, ставши ангелом-охоронцем для неї, рідних та своїх друзів по зброї.

На псевдо «Шаман»

Старший лейтенант Ігор Шиманський на псевдо «Шаман» з юних років вирізнявся відповідальністю, наполегливістю та цілеспрямованістю. У школі він був відмінником протягом дев'яти років поспіль. Після 9-го класу вступив до ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, який закінчив із золотою медаллю. Згодом продовжив навчання в Академії, де здобув відзнаку за високі успіхи та закінчив командно-штабний факультет. 

Військову службу проходив на Сіверському та Покровському напрямках, раніше на Харківському, зокрема у Вовчанську. Після завершення навчання в Харківській академії НГУ він свідомо обрав військову частину 3018 у Гостомелі — бригаду «Рубіж», батальйон «Сила Свободи». Ігор став командиром 6-го взводу 11-ї роти у званні лейтенанта. Посмертно йому було присвоєно звання старшого лейтенанта. 

Для близьких Ігор був не лише військовим, а передусім людиною великого серця. 

— Для мене він був людиною, яка завжди допоможе і завжди буде поруч. З ним я була щаслива на всі сто. Він умів підтримати, зрозуміти, заспокоїти і зробити так, щоб ставало легше навіть у найважчі моменти, — розповідає його дівчина Мар’яна. 

Під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку, поблизу населеного пункту Никонорівка (Заповідне) група, в якій Ігор був старшим, потрапила в засідку ворожої ДРГ. Лейтенант Шиманський наказав прийняти стрілецький бій і відходити до мінометної позиції, а сам залишився прикривати побратимів. Бій тривав близько 40 хвилин. 

19 липня 2025 року, отримавши смертельне кульове поранення, Ігор Шиманський ціною власного життя врятував вісьмох своїх побратимів, давши їм змогу відійти та зберегти життя. 

«Чекав, щоб мені виповнилося 18»

Мар'яна з Ігорем познайомилися улітку 2024 року зовсім випадково.

— Я взагалі не шукала ніяких там спілкувань… просто зайшла на сайт знайомств, — розповідає дівчина. — Я його побачила, лайкнула, і потім написала в Інстаграм до нього. І я навіть не знала, чи він мені відпише, чи що буде, і що в нас так далі піде продовження.

На момент знайомства їй було 16 років, йому — 21.

— Ой, ну, небагато, — сміється вона. 

Вони швидко почали переписуватися. Дівчина дізналася, що юнак, якого вподобала — військовий, і що спершу перебував у Вінниці на полігоні, шукаючи друзів.

— Я вже тоді дізналася, що він не з Вінниці, а з Миколаївської області… Він мені сказав, що їздив на полігон у Вінниці, — каже вона.

Перша зустріч відбулася вже через кілька днів після знайомства.

— Ми зустрілися приблизно 30 липня, перший раз. Можливо, він мені написав: «Давай, сходим кудись, поки я в Вінниці, в неділю, поки ми там зможемо». І ми гуляли, разом проводили час.

Їхнє спілкування від початку було легким і жартівливим.

— У житті він такий веселий, — ділиться дівчина. —Там не було ніяких серйозних розмов, максимум — про армію. Я говорила, що хочу служити. Він мені казав: «Тобі це не потрібно, навіщо воно тобі?» А я йому відповідала, що з 12-ти років хотіла дуже йти в армію. Коли повідомила, що хочу в штурмову бригаду — він дуже довго сміявся, оскільки у мене зріст 150 сантиметрів.

Поступово легке жартівливе спілкування перейшло у щось більш серйозне. Згодом заговорили про кохання.

— Я перше написала, призналася, що кохаю. Треба це признати, я така людина, що я завжди все перша роблю. Не знаю, мені тоді зручніше стає. Ігор відповів, що він це хотів зробити першим, — пригадує дівчина.

Відстань парі не заважала підтримувати спілкування. Захисник присилав своїй коханій подарунки до свят, підтримував морально і матеріально.

— Ми говорили про майбутнє, але Ігор завжди наголошував: поки мені не виповниться 18, нічого не буде. Ну і він воював на фронті, ми не знали, що далі буде, — каже співрозмовниця.

Кохання тривало лише рік

Наступного року історія прийняла трагічний поворот. У липні 2025 року вінничанка намагалася зв’язатися з захисником, але він не заходив в мережу.

— 19-го липня пишу, зранку писала, під вечір писала — а він так і не зайшов в мережу, — пригадує дівчина.

Відчай змусив Мар’яну звернутися до знайомих бійця:

— Вирішую написати побратиму, з ким він в академії вчився і служив. Він мені пише, чи про Шамана я питаю. І я кажу, що так. Він мені каже, що Ігоря більше немає.

Спершу дівчина не вірила трагічній новині. Думала, що це такий жарт. Але побратим відповів, що з таким не жартують. Потім вінничанка знайшла трагічну звістку про смерть коханого у Фейсбуці, і довелось повірити трагедії.

Врешті їй довелося шукати родичів захисника:

— Ігор мене постійно просив, щоб я там, якщо з ним щось стається, то щоб знайшла його маму, рідних. По прізвищу в соцмережах знайшла його маму і старшу сестру, і так ми почали спілкуватися.

Переживання про загибель коханого залишили глибокий слід.

— Я до цих пір не вірю в те, що він загинув. Для мене він до цих пір живий, до цих пір поруч,— каже Мар’яна. — Ігор дуже добрий до людей був. Він завжди всім допомагав, і своїм побратимам, і тим, хто з ним вчився, рідним, близьким, мав добре серце.

Тіло захисника дуже довго не могли вивезти з поля бою. Лише через сім місяців рештки доставили в Україну. Після впізнання Героя поховають на його Батьківщині. За словами його коханої, у Вінниці на честь оборонця планують встановити мурал.

 

Читайте також:

Виплати сестрі за загиблого брата так і не нарахували: чим закінчилася історія, про яку ми писали

Мурал Героя України «Грєнки» відкрили у Вінницькому ліцеї МВС

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.