Тарзан йде туди, де був його дім: вінничанка розповіла щемливу історію собачої вірності
- Собака на кличку Тарзан не покидає місця на вулиці Лялі Ратушної, де колись проживала його господарка.
- Історію собачої вірності дізналися від вінницької активістки.
«Вінницький Хатіко: історія відданості, яку не змогли зруйнувати ані час, ані бетон», — так назвала свій допис у Фейсбуці вінницька активістка Юлія Грига.
Її історія, без сумніву, не залишить байдужим нікого. Вона не тільки зворушлива, а й повчальна, бо демонструє людям, що таке справжня вірність і відданість. У час війни такі риси особливо потрібні кожному з нас.
«На нашій вулиці Лялі Ратушної вже кілька років живе пес, — читаємо у дописі пані Юлії. — Його кличка Тарзан. Колись він мав дім, теплу будку та свою людину. Але життя розпорядилося жорстоко: господарка померла, ста рий будиночок знесли, а на його місці виріс сучасний, скляний та блискучий офісний центр. У цьому новому світі прогресу й швидкості для старого Тарзана не знайшлося місця для його будки, як і для нього самого.
Господарки не стало, її будинок зник
Але пам’ять собачого серця виявилася міцнішою за метал і бетон».
Далі Юлія Грига ділиться своїми спостереженнями за Тарзаном. Одне з них вразило до глибини душі: Тарзан досі повертається додому, якого вже немає.
«Тепер Тарзан бігає нашими вулицями, шукає їжу, шукає прихисток від негоди, але найчастіше його можна побачити там — біля стін офісного центру, де колись зупинився його звичний світ, — йдеться далі у дописі. — Тарзан досі повертається додому, якого вже немає. Місцеві його знають і люблять. Тарзан — надзвичайно вихований пес. Він переходить дорогу тільки по пішохідному переходу, ніби поважаючи правила світу людей, який виявився до нього таким байдужим. На своє ім’я він завжди повертає голову, але близько до себе не підпускає нікого. Відбігає. Його душа, здається, назавжди залишилася вірною тільки одній людині, і він просто не має сил знову комусь довіритися.
Він бігає поруч, приймає від нас харчі, але тільки на відстані, й знову йде у своїх невидимих справах.
Так і живе наш вінницький Хатіко. Трохи відлюдькуватий, обережний із людьми, але дивовижно вірний пам’яті, яку не змогли знести навіть бульдозери».
Пані Юлія дає пораду тим, хто побачить на вулиці Лялі Ратушної Тарзана, і захоче його погладити, чи дати поїсти.
«Якщо побачите Тарзана на Лялі Ратушної, не намагайтеся його наздогнати чи погладити, — каже вона. — Просто залиште неподалік щось смачненьке й дайте йому спокій. Він підійде, коли переконається, що ніхто не порушуватиме його маленького особистого простору.
І, можливо, саме так він і розуміє людську доброту: коли тебе не намагаються приручити, а просто дозволяють бути поруч.
До написаного активісткою хочеться додати поширену фразу: собака — це душа, яка любить мовчки. Випадок з вінницьким Тарзаном ще раз підтверджує правдивість цих слів.
Відгуки про собачу вірність
Журналіст «20 хвилин» поділився історією про Тарзана зі своїми знайомими.
—Вже немало живу на світі, дякувати Богу, і весь цей час не перестаю дивуватися тваринам, — каже колишній інженер пан Микола. — Не раз задумувався: чи є ще хтось на світі, хто б так любив і чекав тебе, як це роблять вони, брати наші менші? Сумніваюся.
Щоразу звертаю увагу на розповіді у ЗМІ про собак. Не було випадку, коли б у них не згадувалося про вірність. Думаю, ну, звідки у них ця риса?! Ну, чому Всевишній не наділив нею людей у такій мірі, як собак? А скільки є історій, коли наші чотирилапі рятували людей! Вірність, відданість і сміливість — такими рисами наділені серця тварин, до того ж, у більшій мірі, ніж серця людей. Прикро визнавати, але ж це правда. Принаймні така моя думка. Тому маю вдома собаку.
—Наш світ був би ідеальним, якби люди вміли так любити і бути такими надійними та вірними, як наш Тарзан та інші собаки, — вважає пані Олена, медпрацівниця.
Якби Тарзан вмів говорити, він став би моїм найкращим другом, зізнається четвертокласник Остап. Хлопчик розповів, що дуже хоче мати собачку, але батьки не дозволяють. Та він не втрачає надії. Якщо батьки не дослухаються, то заведе собі помічника, як підросте і стане дорослим.
Собака, якому при житті встановили пам’ятник
Юлія Грига порівняла нашого Тарзана з Хатіко. Нагадаємо, що Хатіко був реальним, а не вигаданим. Цей собака показав світові що таке справжня відданість і вірність. Це давня історія, але вона живе серед людей до наших днів.
Понад сто років тому професор університету з Токіо підібрав цуценя. Назвав його Хатіко. Згодом собака постійно проводжав господаря на роботу до поїзда на залізничну станцію. У визначений час зустрічав його.
Одного дня професор не повернувся. Чоловік раптово помер на роботі.
Його собака протягом десяти троків (!) чекав господаря на станції. Робив це кожного дня за будь-якої погоди. Вдивлявся в людей, які виходили з поїзда, шукав знайоме обличчя, жив надією, що якогось дня знову зустріне свого господаря.
Хатіко намагалися забрати інші люди, але він відмовлявся йти до будь-кого іншого. Чотирилапий друг професора так і помер в чеканні господаря.
Ця історія стала сюжетом для декількох фільмів. Хатіко перестав бути собакою. Вінт став символом вірності і відданості. Ще за життя йому встановили бронзову статую. Це місце дотепер є місцем зустрічі людей, насамперед тих, хто віддано любить і вірить. Неодмінно торкаються руками статуї Хатіко, собаки, який показав світові, якою великою може бути справжня вірність і любов.
Вас може зацікавити:
«Він може осліпнути»: як у Крижополі ВЛК «вилікувала» очі мобілізованому
«Пам’ятник Інесмею — це удар по російській брехні»: як у Ямполі відстоюють нашу історію
Подякуй журналісту гривнею
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
