Танці на стадіоні. Як переселенка з Бахмута відволікає від війни жителів села

Поки було тепло, переселенка Анна Корж проводила заняття з танців на сільському стадіоні, тепер у них є своє місце — вестибюль сільського Будинку культури, його надала громада

• Рашисти стерли з лиця землі їхній будинок у Бахмуті. Вони зупинилися на Вінниччині.
• Не думала, що її довоєнне хобі — заняття хореографією і танцями — викличе інтерес у селі: навчатися танцям приходять дітки з садочка, учні і навіть пенсіонери.
• Розповідаємо про переселенку з Бахмута, яка танцями відволікає від війни дітей і дорослих.

Бахмут — Полтава — Могилів-Подільський — село Яришів. Такий післявоєнний маршрут переселенки Анни Корж. У Яришів Могилів-Подільського району вона приїхала навесні нинішнього року. Тут вона продовжила займатися тим, що їй подобається з дитинства. Не думала, що це вдасться зробити в селі.

Дипломів три, хобі — одне

У Яришів пані Анна перебралася з Могилева-Подільського разом з чоловіком, донькою і двома старшими рідними їй людьми. Винаймати житло у Могилеві стало не по кишені. Вирішили шукати хату в селі. Знайомі порадили подивитися будинок у Яришеві. Оглянули — і одразу погодилися вселитися.

— У нас гарні умови. — розповідає пані Анна. — У будинку є всі необхідні зручності. Плата невелика, нам під силу. Задоволені.

Дотепер вона не проживала у селі. Анна народилася і виросла у Бахмуті. З дитинства відвідувала заняття у танцювальній студії при місцевому Будинку культури. Танцювала у шоу-балеті «Ліцей», брала участь у різноманітних конкурсах. За контрактом працювала у низці країн, найдальша з них — Китай. Але освіту здобула економічну. Має три дипломи магістра за різними економічними напрямками. Перед війною працювала в Ощадбанку.

— У Бахмуті нема більше нашого будинку, — говорить жінка. — Бачила зйомку з дрона. Нічого не залишилося.

Журналіст не наважився запитати співрозмовницю, що відчуває людина, яка раптом втратила в житті все — дім, роботу, рідне місто. Дерево, вирване з корінням, всихає. Не кожне приживається на новому місці. Анну рятує її улюблена справа — танці. Коли пропонувала навчати місцевих танців, не думала, що в селі знайдуться охочі до такого заняття. Все виявилося навпаки. Найбільше здивували малюки.

— Одного раз під час занять з учнями школи дивлюся, малі підійшли, теж стали танцювати, — розповідає пані Анна. — Подумала, якщо діткам з дитсадка цікаво, хіба можна їм відмовити?

Потрібен станок, дзеркала уже везуть

Перші два місяці перебування у Яришеві Анна знайомилася з селом, його мешканцями. Каже, село гарне, велике, це не той населений пункт, де дві вулиці і десять хат. У школі приблизно 150 дітей, є дитячий садок.

У День захисту дітей учні виступали з художньою самодіяльністю. Анна підійшла до директорки школи. Сказала, що могла б займатися з учнями танцями, якщо, звичайно, знайдуться охочі. Уже через два тижні записалися на заняття 33 дитини.

Постало питання: де проводити заняття? «Спробую на стадіоні», — подумала Аннна. Кожен охочий мав можливість побачити, як переселенка працює з дітьми. Охочих вчитися танців ставало більше.

Нині вона працює з чотирма групами. У молодшій дітки 4-6 років, середній — 6-9, старшій — 10-15 років. Четверта група складається з дорослих. Наймолодшому танцюристу тільки чотири роки, найстаршій — за 60. Ця жінка приходить на заняття разом з внуком.

Загалом у Яришеві танцями займаються 45 дівчаток і хлопчиків і майже 20 дорослих.

Літо закінчилося. Танцювати на стадіоні стало не комфортно. Переселенка звернулася до голови громади з проханням допомогти з приміщенням. Не знала, якою буде відповідь. Натомість отримали для занять вестибюль Будинку культури. Батьки її учнів допомогли зробити ремонт.

— Для занять потрібні дзеркала і хореографічний, балетний станок, —  говорить пані Анна. —  З дзеркалами нам допоміг один з підприємців. Їх уже везуть. Принаймні так нам повідомили. Ще треба придбати хореографічний станок. Шукаємо благодійників, які б підставили плече.

Поки мама танцює…

Для учасників танцювальної студії потрібно ще обладнати місце для перевдягання. Є у керівниці ще один задум: створити куточок для малих дітей. Дехто з матусь приходить з ними на заняття. Для таких діток потрібен куточок з іграшками, аби мали чим зайнятися, поки мама танцює чи займається фітнесом.

Переселенка має ще деякі плани.

— Не всім подобаються танці, і в цьому нічого дивного, — каже пані Анна. — Хотілося б відкрити гуртки для інших занять, щоб залучити більше дітей. Мені хотілося б створити майстерню творчості із заняттями малюванням, ліпленням з глини, іншими цікавими для дітей видами творчості.

Вона вже обдумує, як реалізувати таку справу. Запитую, де  візьмуть кошти.

Пані Анна сподівається на грант від участі у проекті «МХП-Громаді».

Та й батьки діток не залишаються осторонь. Співрозмовниця називає одну з активісток — Альону Раку.  Її донька відвідує танцювальні заняття. Альона місцева. Вона знає тутешніх, підказує переселенці, до кого можна звернутися по допомогу. Разом писали проект. Співрозмовниця вважає, що спільними зусиллями вони нададуть діткам можливість займатися тим, що їм до вподоби. Вірить: буде у Яришеві майстерня творчості.

Треба сказати, щоб не смітив

Під час спілкування з переселенкою відчув, що вона ще й гарний психолог. Уміє згуртувати, здружити дітей. Наприкінці кожного місяця влаштовує для своїх учнів невелике свято День іменинника. Вітають усіх тих, у кого день народження випадає на зазначений місяць. 

Влітку вона з дітьми ходила у похід. Бувало, замість занять організовували змагання з волейболу. Запрошували на них дорослих. Разом вони малювали, співали... У такий спосіб ще більше відчували лікоть один одного, ставали дружною командою.

Чи не найбільше запам’яталася її учням акція з прибирання сміття на території села.

Пані Анна згадує, як після того стала очевидцем ситуації, як таке прибирання вплинуло на дитину. Мала йшла з мамою і побачила, як один з чоловіків насмітив після себе. «Мамо, треба йому сказати, щоб прибрав і не робив так  більше», — зауважила дитина.

Знов стала студенткою

Запитую у пані Анни, яким танцям навчає своїх учнів.

— Це сучасні танці, іспанські, хореографія, для дорослих фітнес, підтримання своєї фізичної форми, — каже вона. — Не можна обійтися без уроків класичного танцю. У мене є практика роботи з дітьми. Уже в 19 років навчала їх танцювати. Було це тоді, коли сама танцювала у Бахмутському Будинку культури. Але диплома хореографа у мене нема. Вирішила навчатися, щоб мати ще одну спеціальність.

У нинішньому році Анна Корж стала студенткою Бахмутського коледжу культури і мистецтв. Каже, у цьому закладі відкрили хореографічне відділення.

— Там моя колишня вчителька з Бахмута викладає, Інна Костянтинівна Бережна, — говорить пані Анна. — Вона й запропонувала йти витися. Наш коледж добре знаний серед митців. Закладу присвоєно ім’я Івана Карабиці. Це колишнє Артемівське музичне училище. Його заснували ще 120 років тому.

Коли почалася війна, навчальний заклад евакуювали до Кам’янця -Подільського. До речі,  село Яришів розташовано на трасі, що веде з Могилева-Подільського до Кам’янця. Ще й зручно добиратися на сесії. Навчатиметься Анна заочно.

Ніхто не просив її займатися з дітьми…

— Бачили б, як наша дитина радіє від того, чим вона займається, - каже мама однієї з учениць танців, просить не називати її. — З яким задоволенням поспішає на заняття! А потім так само розповідає про те, чого навчилася! Навіть не думала, що так може бути. Дитина радіє, а нам від того ще більше радісно.

Розминка, розтяжка, хореографія — декому з дорослих це теж до вподоби. Неспроста вони ходять на заняття до переселенки.

Нове заняття у Яришеві з’явилося несподівано, але воно зацікавило багатьох. Такої думки голова Яришівської громади Олександр Кухарчук. Каже, в цьому заслуга переселенки Анни Корж. Ніхто ж не просив її займатися з дітьми. Сама проявила ініціативу. У її наполегливості голова переконався після того, коли танцювальній студії надали частину приміщення у Будинку культури.

— Цей заклад нам дістався у вкрай занедбаному стані, — говорить голова. — Пані Анна не скаржилася. Організувала  людей, сама засукала рукава і навели лад, відремонтували, підготували приміщення вестибюлю до занять. Попервах взагалі нічого не просила, збирала дітей на стадіоні і займалася з ними.

Заняття танцями бодай на деякий час відволікає від війни жителів села — дорослих і малих. Так говорять у Яришеві. Щоправда, не всі. Є такі, які вважають, що під час війни не до танців. Стільки людей - скільки й думок.

Читайте також:

«Я на фронт, сину!» — «Я з тобою, тату». Як рідні люди загубилися на війні і що було далі

Вінниця в останню путь проводжає полеглого на війні воїна Ігоря Ворожейкіна

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.