«Що ти робив у зоні Чорнобиля після аварії?»: шоферу не дають статус ліквідатора

Михайло Пенькний працював водієм у Чорнобильській зоні після аварії на станції, його направили туди з "Облводгоспу", але статус ліквідатора не отримав, чоловік продовжує добиватися справедливості.

• Вінничанин Михайло Пенькний продовжує добиватися визнання статусу чорнобильця.
• Невдовзі буде 40 років, як вибухнув реактор на Чорнобильській атомній станції (ЧАЕС). Аварія сталася у квітні 1986-го.
• У липні того ж року пана Михайла відправили на роботу у зону ліквідації наслідків радіоактивного лиха. На  той час він працював водієм вантажного автомобіля у підприємстві «Облводгосп».
• Ті, хто з ним був на цих роботах, отримали статус учасника ліквідації. Пенькний не має такого документа. Чому?

У наступному році Михайлові Пенькному виповниться 60. Чоловік має купу болячок. Декілька разів його оперували. Не сумнівається, що на захворюванні позначилася радіація. Скільки років минуло відтоді, а він не може отримати статус ліквідатора. Про це чоловік розповів під час розмови з журналістом «20 хвилин».

—Повірте, я нікого не обманюю і не хочу це робити, але я справді був у Чорнобильській зоні, — говорить співрозмовник. — Водії з нашої автобази, які працювали разом зі мною, мають документ чорнобильця, а мені не дають. 

Відчувається: людина говорить правду. Розповідає, як і коли добирався у зону ЧАЕС (їхав автомобілем, на якому працював в «Облводгоспі», сам перебував за кермом);  проживали у приміщенні дитсадка, на той час воно пустувало, бо жителів вивезли з населеного пункту.

Щоб встановити статус ліквідатора, він звертався до суду. Вінницький міський суд встановив факт його перебування у Чорнобильській зоні. Але рішення суду чиновники не виконали. Департамент соцполітики ОВА відмовив у наданні документа. Чоловік сподівався, що посадовців змусить це зробити Окружний адмінсуд (ОАС). Але суддя Алла Чернюк не задовольнила його позов. Аналогічне рішення прийняв Сьомий апеляційний суд. Троє служителів Феміди цього суду — Боровицький, Шидловський та Курко ухвалили таке рішення: «залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення — без змін».  Саме так записано у постанові Сьомого апеляційного суду.

—Судді навіть не захотіли вислухати мене, щоб переконатися, був я у Чорнобилі, чи ні, розглянули справу без моєї участі, — розповідає Михайло Пенькний. — Просто поставили хрест на моїй долі. Бо постанова оскарженню не підлягає. Саме так записано у документі Сьомого апеляційного суду

—До кого мені тепер звертатися? — говорить у розпачі пан Михайло. — Ще раз повторюю: у ті страшні часи я поїхав у Чорнобильську зону, не ховався, не відмовлявся, робив те, що мені доручали і що маю в результаті? Тільки болячки… Ми захищали від радіації інших, а мене, простого шофера, нема кому захистити.

Свідчили троє очевидців 

Наприкінці липня 1986 року Михайло Пенькний прибув у село Діброва Поліського району Київської області. Чоловік показує постанову Кабміну, де зазначено, що цей населений пункт значиться у списку першої зони небезпеки. Приніс з собою ще один документ — копію наказу №116-к «Облводгоспу» про відрядження для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Працював майже місяць, по 28 серпня того ж року.

На запитання, які роботи виконував, співрозмовник розповів, що в Діброві обладнували пункт дезактивації техніки. Для цього треба було прокласти водогін. Він підвозив своєю вантажівкою необхідні матеріали.

Приблизно через місяць після повернення з відрядження пан Михайло розрахувався з автобази і перейшов працювати в іншу організацію. Втратив контакти з колишніми колегами. Зізнається, що не одразу став добиватися статусу ліквідатора. Якось випадково зустрів одного з водіїв, з яким був у зоні ЧАЕС. Під час розмови той сказав, що оформив документи ліквідатора аварії.  

Пенькний звернувся до управління у справах захисту населення від наслідків ЧАЕС. Отримав відмову.

—Мені не вдалося зібрати усі документи, — говорить чоловік. — Потрібна була відомість про нарахування зарплати. Автобазу розформували. Сказали, що документи втрачені. Надали копію наказу про відрядження і списки тих працівників автобази, які виконували роботи у зоні аварії. Є серед них і моє прізвище.

Чоловік звернув увагу на таку деталь. У наказі про відрядження у зону ЧАЕС є виправлення у строках перебування. Одні цифри закреслили маркером, на їх місце вписали інші. Зменшили термін перебування.

—Юрист роз’яснив, що навіть після такого виправлення, у мене достатньо днів перебування на ліквідації аварії для того, аби отримати статус чорнобильця, — говорить пан Михайло.

Іншу думку мають в Управлінні у справах захисту населення від наслідків ЧАЕС. Ось яку відповідь отримав від них чоловік: «Враховуючи виправлення в наказі ВАТ АТБ «Облводгосп» №116-к від 28.07.1986 року, Управління у справах захисту населення від наслідків ЧАЕС не має підстав віднести Пенькного М.П. до учасника ліквідації наслідків аварії і видати посвідчення відповідної категорії».

Юристи порадили поїхати у Діброву і витребувати документи у тамтешній сільській раді.

—Їздив, але марно, — каже співрозмовник. — В архіві Поліського району Київщини надали довідку, де зазначено, що журнали реєстрації про відрядження за 1986 рік не збереглися

Тоді він звернувся до суду. Просив підтвердити факт перебування у Чорнобильській зоні. Рішення Вінницького міського суду обнадіяло: його заяву задовольнили.

—Суддя детально проаналізував надані документи, — каже Михайло Пенькний. — Є копія наказу про відрядження, список учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС по нашій автобазі і я в тому списку, є довідка про те, що я дійсно працював водієм, зрештою, є трудова книжка, де це теж підтверджено.  На суд викликали трьох працівників автобази, які разом зі мною перебували у відрядженні у селі Діброва і вже оформили статус учасників ліквідації аварії на ЧАЕС. Це Микола Цвях, Сергій Стасюк та Микола Камінний. Вони підтвердили, що я дійсно працював у селі Діброва, розповіли, яку роботу виконував.

До речі, у судовому засіданні брали участь представники департаменту соцполітики міськради та ОДА. Вони не заперечували щодо  встановлення факту перебування Пенькного у зоні ЧАЕС. 

 «Заява Пенькного М.П. підлягає до задоволення», — сказано у рішенні Вінницького міського суду.

Однак насправді рішення не виконано — шоферу Пенькному не надали статусу ліквідатора.

На суд не запросили

Вісім місяців чекав Михайло Пенькний реакції департаменту соцполітики ОДА. Нарешті отримав відповідь.

«Міський суд не встановив факт виконання вами робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986-1990 роках, — йдеться у відповіді згаданого департаменту. — У межах села Діброва дійсно розташовувалися пункти дезактивації техніки і санітарної обробки населення, але документами у вашій справі не підтверджується той факт. Що ви працювали на їх будівництві. Тому рішення Вінницького міського суду не може слугувати підставою для визначення вам статусу учасника ліквідації аварії на ЧАЕС».

Склалася парадоксальна ситуація. Міський суд підтвердив перебування водія у Чорнобильській зоні. Цього факту виявилося замало. Має відповісти на питання, що він там робив? У нього вимагають документально підтвердити те, які роботи виконував. Зробити це неможливо, бо документи не збереглися. Таку довідку надали в архіві Поліського району Київщини.

Коли Пенькний оскаржував такі дії чиновників департаменту соцполітики у Вінницькому окружному адмінсуді (ОАС), мав намір задати суддям питання: «Чому він їздив у зону ЧАЕС після аварії?».

—Хотів почути від них відповідь на питання, чому я їздив у Чорнобильську зону? — говорить чоловік. — Цей факт ніхто не заперечує і не спростовує — ні державні чиновники, ні судді. Гаразд, шляхові листи не збереглися. Вони могли б стати підтвердженням того, що я робив.   Але ж у наказі про відрядження чітко зазначено: «направлений для виконання робіт з ліквідації аварії на ЧАЕС». Сама постановка питання викликає подив: «Що ти робив у зоні Чорнобиля після аварії?».

Втім, на засідання суду чоловіка не запросили. Він два рази звертався до ОАС — у 2015 і 2024 роках.  Справу розглядали, як зазначено у рішенні, у порядку спрощеного позовного провадження.

У  задоволенні адміністративного позову Пенькному відмовили: «Вінницьким міським судом встановлено лише факт перебування у населеному пункті Діброва, але відсутні докази виконання робіт, пов’язаних з усуненням наслідків аварії на ЧАЕС». Таке рішення ухвалила суддя Алла Чернюк.

У Сьомому апеляційному суді, як уже згадувалося вище, водій також не зумів довести свою правоту.

Там вважають, що ОАС «правильно встановив обставини справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу Пенькного М.П. без задоволення, а рішення Вінницького ОАС — без змін». На розгляд справи у Сьомий АС позивача також не запросили, розглядали без його участі.

Михайло Пенькний продовжує добиватися справедливості. На завтра, 6 березня, він записався на прийом до директора департаменту соцполітики ОВА. За ці роки неодноразово отримував від них відмову. Однак не може змиритися з несправедливістю. Все одно сподівається, що, можливо, хтось вникне у його ситуацію і пояснить, з якою метою відправили його у відрядження у Чорнобильську зону.

У Європейський суд звертатися пізно

Журналіст «20 хвилин» звернувся до правозахисника Миколи Яворовенка з проханням прокоментувати ситуацію щодо відмови у наданні статусу чорнобильця Михайлу Пенькному. До речі, Микола Яворовенко допоміг семи позивачам виграти справи у Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ).

—На жаль, звернутися до ЄСПЛ пан Михайло не зможе, бо пропущено строки подання документів, — каже правозахисник. — Раніше ці терміни становили шість місяців після остаточного рішення національного суду, тепер скорочені до чотирьох місяців.

Правозахисник звернув увагу на рішення Вінницького міського суду, яким задоволено заяву Пенькного. Цей документ не оскаржено в апеляційній інстанції. Він набув чинності 31.05.2014 року. Суд встановив перебування водія у населеному пункті Діброва Поліського району Київщини. У рішенні також записано, що перебував він там «щодо виконання обов’язків з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС».

—Мені незрозуміло, чому позивач і адвокати, які захищали його права, не добивалися у суді ухвалення рішенні про видачу посвідчення? — каже правозахисник. — Якби це було зроблено, позивач мав би право добиватися виконання рішення суду у Державній виконавчій службі.

Микола Яворовенко звертає увагу кожного з нас на відповідальне ставлення до вирішення власних проблем. Має на увазі той факт, що водій Михайло Пенькний розпочав процедуру оформлення документів тільки через 12 років після аварії на ЧАЕС, тобто у 2002 році.

Читайте також:

«Можна називати вас мамою?»: тіло круглого сироти виніс з поля бою названий батько

Підпали релейних шаф: вінничанці загрожує довічне ув'язнення за диверсію

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.