«Саша, це ти хуліганиш?» Історія льотчика, що пролетів на Су-25 над головою дружини генерала
- Сьогодні День Повітряних сил України, це свято відзначають у першу неділю серпня. Зі святом вас, лицарі неба!
- Музей авіації на території Командування ПС відчинив двері для відвідувачів.
- Хулігани в небі — так називають декого з льотчиків. Про одного з них наша розповідь.
У 66 років він літав на бойовому літаку. Олександр Харісов чи не єдиний з українських військових льотчиків, хто служив у такому віці у військовй авіації.
З льотчиком познайомив керівник прес-служби Повітряних сил Юрій Ігнат. Сказав, що про Харісова книгу можна писати. Він, мабуть, народився льотчиком. Тому й пішов навчатися у Чернігівське вище військове училище льотчиків. Має ще одну вищу освіту. Здобув її в Академії Військово-повітряних сил імені Гагаріна. У нього є одна особливість — правду-матінку «рубає», незважаючи на авторитети.
Низька висота — це шанс врятуватися
Коли почалися бойові дії на Донбасі, Харісов на той час уже 12 років перебував у запасі. За плечима було вже 62 роки. Дзвінка від заступника командувача Повітряних сил, генерала Василя Нікіфорова він не чекав. Нікіфоров був тим генералом, якого надзвичайно шанували військові авіатори. За майстерність, за мужність, зрештою, за людяність. На жаль, нема вже його з нами.
— Не вистачало льотчиків, особливо, на Су-25, — каже Харісов. — Досвід польотів мали тільки старші за віком. Інші літали мало або дуже мало. Не літали, бо не було пального. Так готували на той час льотчиків. Звичайно, я погодився на пропозицію генерала допомогти.
Льотчик першого класу Харісов знову «осідлав» рідний для нього Су-25. Підняв у небо машину. Словами не передати, що відчував у ті хвилини. Багато інструктував молодших за себе пілотів. В цьому теж мав неабиякий досвід. Був час, коли служив командиром окремої інструкторської штурмової ескадрильї Центру підготовки льотного складу, згодом очолював названий Центр. У ньому готували льотчиків до участі в бойових діях в Афганістані.
— Афганський досвід ведення бойових дій авіацією треба було використовувати на Донбасі, але з урахуванням нових умов, — говорить Олександр Харісов. — Як саме мали діяти? Найперше літати на низьких висотах, нижче зони ураження зенітно-ракетних комплексів. Це шанс уникнути попадання ракети. Насправді літали на середніх висотах. Так було, зокрема, на початку бойових дій. Крім того, на су-25 треба літати «парами», а ще краще «ланками». Це дає можливість вогневого прикриття.
На сторінці Харісова у Фейсбуці звернув увагу на відео одного з польотів. Бойовий літак пролітає над краєм моря на низькій висоті. На обличчях декого з відпочиваючих — переляк.
— Саша, це не ти хуліганиш? — запитує один з дописувачів.
— Я таким не страждаю! — відповідає Харісов.
— Ніколи не виникало бажання перевірити себе на мінімальній висоті? — запитую у полковника.
— Бувало у молодості, — розповідає льотчик.
Згадує один такий випадок. Тоді він служив в одному з підрозділів, як кажуть, на краю землі. Проживав у військовому містечку. Пообіцяв сусідові сюрприз. Сказав, що пролетить на рівні балкону. Пролетів. На його нещастя, в той час з під’їзду будинку вийшла дружина генерала. Сміття виносила. Літак над головою пролітав тоді, коли вона зупинилася біля контейнера з відходами. Силою вітру її повалило у контейнер. Харісов отримав тоді «на горіхи».
За його словами, нині льотчики відпрацьовують польоти на низьких висотах. В Інтернеті можна знайти відео літаків над дорогами, узбережжям моря, полями тощо. Вміння пілотувати бойову машину на низькій висоті — це можливість уникнути попадання ракети у бойових умовах. Ігнорування таких прийомів стало однією з причин загибелі декого з наших льотчиків у перший період бойових дій на Донбасі.
«Сховавай літак за хмарами»
Грузія, Гвінея, Конго, деякі інші країни… У них доводилося пілотувати бойові машини Харісову. На початку 2000-х два роки провів у Грузії. Керував колективом станції льотних випробувань. Був консультантом командувача Повітряних сил Грузії. Від грузинів — у захваті. Вочевидь переконався, що вони зробили більше для розвитку авіації, ніж ми.
Із зарубіжних поїздок чи не найбільше запам’яталася Шрі-Ланка. За дорученням начальника Генштабу і Командувача ПС, Харісов доправляв у Шрі-Ланку літаки МіГ-27 з Львівського авіаремонтного заводу. Разом з ним був ще одтин пілот, а також інженери, техніки. Шрі-Ланка закупила у нас чотири літаки. Перед тим, як передати машини, треба було провести їх обліт на місці доставки. Це два польоти по 30-40 хвилин.
— Ми, два льотчики, зробили свою справу і пішли на берег океану, — говорить Олександр. —Там нас розшукав інженер. Повідомив, що прибуло високе військове і цивільне начальство Шрі-Ланки. Просять зробити показові польоти.
Харісов опинився у ситуації, коли мав особисто прийняти непросте рішення. Показові польоти не значилися у договорі. Могло статися щось непередбачуване, скажімо, птаха спіймати при злеті, і тоді вся відповідальність за втрату літака лягла б на його плечі. З іншого боку можна було продемонструвати потужності машини партнерам і тим само зацікавити їх укласти ще один контракт. Літаків на той час у нас залишалося багато.
Харісов ризикнув
Льотчику на ім’я Іван, який прибув з ним, доручив «сховати» літак високо за хмарами. Розігнати машину до тисячі кілометрів на годину — і стрімко набрати висоту. Той так і зробив. Олександр стартував слідом. На низьких висотах продемонстрував присутнім техніку вищого пілотажу. Пояснює, що надзвичайно любив літати МіГ-27. Тому зробити це не складало особливих труднощів.
«Висота 11 тисяч метрів!» — таку інформацію передав на диспетчерський пункт льотчик Іван.
— Саме цей фактор зіграв вирішальну роль, — усміхається Харісов. — Фактор висоти. Жоден літак, який на той час був на озброєнні в цій азіатській державі, не досягав такої «стелі». Щоправда, Ваня трохи загнув з цифрою. Ми ще перед стартом домовилися про це. Насправді він піднявся нижче.
Після показових польотів шріланкійці зробили ще одне замовлення. Замість чотирьох продали їм вісім надзвукових МіГ-27. Азійська держава так сподобалася Харісову, що йому хотілося ще раз повернутися туди. Здійснив бажання. В один зі своїх днів народження разом з дружиною зійшли з літака в аеропорту столиці Шрі-Ланки Коломбо… Отримані враження і кількість витрачених грошей — то тема окремої розмови.
Літав на восьми типах бойових літаків
Батько Олександра був військовий, мати вчителювала. Народився у Ризі. Батька перевели служити в Дрогобич на Львівщині. Там син закінчив школу. Поступив до місцевого педінституту. Хоча професія вчителя мало цікавила. Зі студентської лави мали призвати на строкову службу. В цей час товариш загітував поступати в Чернігівське вище училище льотчиків. Дослухався до пропозиції. Успішно склав іспити і став курсантом. Служив у різних місцях колишнього Союзу. Літав на восьми типах бойових літаків. У небі провів понад 2500 годин. Закінчив військово-повітряну академію імені Гагаріна.
Після розпаду Союзу без роздумів повернувся в Україну. Відхилив усі пропозиції і обіцянки, що їх щедро роздавали росіяни досвідченому льотчику. На той час знаходився в Середній Азії. Контейнера для перевезення речей дістати не вдалося. Харісов у званні підполковника, а також ще один побратим полковник і третій старший лейтенант замовили товарний вагон.
— Дали вагон з-під селітри, — згадує співрозмовник. — Так ми в ньому добиралися понад тиждень. По дорозі ще й довелося відбиватися від бандитів, які намагалися викрасти речі. На кожній вузловій станції утрясати питання, аби не відчепили.
Полковник Харісов безпосередньо причетний до розбудови Повітряних сил України, працював над двома курсами бойової підготовки льотчиків (другий написано з урахуванням бойових дій на Донбасі). У 2002 році звільнився у запас, а у 2014-му був телефонний дзвінок від генерала…
Читайте також:
«З війни всі повертаються поранені». Новий проект Veteran Hub «Плюс Плюс++». Про що йдеться?
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
