«Птах не падає — летить!». Чому пам’ятний знак Героям Небесної сотні і АТО доручили створити студенту?

Владислав Головащенко (ліворуч) на відкриття памятного знака прийшов з батьком Леонідом, який приніс прапор з написом: "Ми не манкурти, ми не раби"

• У неділю, 21 листопада, День Гідності і Свободи.
• Про Героїв Небесної сотні і АТО вінничанам нагадує пам’ятний знак на Європейській площі.
• Автор проекту тоді був ще студентом.
• Чому саме йому доручили таку роботу? З якої причини відмовився від гонорару і чому в університеті виникли проблеми через пам’ятник?..

Пам’ятний знак Героям Небесної сотні і АТО відкрили у 2015 році у День Соборності України. З тієї події в автора публікації збереглося фото. На ньому зображені батько й син Головащенки. Тримають прапор України з написом:  «Ми не манкурти і не раби».

Леонід Головащенко колишній військовий у званні полковника Повітряних сил. Його син Владислав у той час ще був студентом, навчався на п’ятому курсі Національного університету будівництва та архітектури у Києві. Майбутній архітектор почувався іменинником. Пам’ятний знак, до якого припадали на колінах десятки людей, виготовили за його проектом. І тоді, і тепер Владислав робить уточнення: працював під керівництвом головного архітектора міста Олександра Рекути.

На пам’ятному знаку привертає увагу зображення птаха. Його широко розкриті крила виготовлені у формі Герба нашої держави. Чому саме такий образ вибрав автор проекту? Як так вийшло, що саме йому доручили відповідальну роботу? Скільки часу витратив на неї?

Про все це дізнався під час розмови з Владиславом напередодні Свята Гідності і Свободи, що припадає у цьому році на недільний день 21 листопада.

За чотири години зробив чотири ескізи

—Тебе запрошує головний архітектор…

Ці слова Владислав пам’ятатиме довго. Влітку 2014-го він був на канікулах. По їх закінченні мав писати дипломну роботу магістра. На це університет відводив приблизно шість місяців. Вирішив спробувати себе у практичній діяльності за майбутньою спеціальністю. Влаштувався на роботу в одну з проектних структур, що розташовувалася на першому поверсі департаменту містобудування й архітектури.

—Перший день на роботі, а про мене уже дізнався головний архітектор міста, — думав хлопець, піднімаючись по сходах у кабінет Олександра Рекути.

Владислав дотепер не знає, чому саме йому запропонували підготувати проект. Можливо, тому,  що київський студент не міг не бути на Майдані. Відчув дух Революції, зможе передати його в проекті.

—Через чотири години я знову зайшов до Олександра Сергійовича, — розповідає Владислав. — Подав йому чотири варіанти проектів пам’ятного знаку. Працювалося легко, з бажанням. Дух майдану відчував кожною клітиною. Образ свободи, вільного духу — такі асоціації у мене викликав птах. Одразу вхопився за цей задум. Змах крил трохи нагадує наш Герб. Так народилася концепція поєднати птаха з нашим Гербом.

Хоча пізніше дехто докоряв, мовляв, тільки позбулися беркутівців, а ти знову згадуєш про це. Головний архітектор схвалив задум. Вніс окремі корективи. Я їх доопрацював. Обговорили проект з фахівцями департаменту. Потім головний архітектор ходив з ним у міськраду, там презентував. Ось так все це відбувалося.

Головащенко застерігає від можливої помилки. Просить не писати, що птах, нібито підбитий, що він каменем падає на землю. Каже, читав у деяких публікаціях такі слова. «Не було у мене такого задуму, — говорить він. — Навпаки. Широко розкриті крила символізують його стрімкий політ, він вільно ширяє у небі донизу-вгору. Символізує свободу, вільний дух. Ось що я вклав у цей образ. Скільки наш народ не гнобили, а дух свободи нікому не вдалося вбити».

Від гонорару відмовився

Пам’ятний знак виготовлено з граніту. Зображення птаха відтворено у латуні. Владислав каже, квіти, які приносять, відсвічують своїми пелюстками у латунних вставках на граніті. Краплі дощу на латуні не стікають одразу,  вони зберігаються деякий час і нагадують собою сльози.

За словами співрозмовника,  пам’ятний знак це не просто меморіал, це місце, куди можуть прийти люди, аби вшанувати наших Героїв

—У той час на Донбасі тривали бої, чи не кожен день надходили повідомлення про загиблих, — згадує Владислав Головащенко. — Де у Вінниці можна було віддати данину пам’яті загиблим? Прийти до пам’ятника тим, хто не повернувся з Другої світової? Ну, це ж не те, то була інша війна.

Каже, коли повністю закінчив роботу, йому мали виплатити гонорар. За словами співрозмовника, він відмовився від грошей.

—Не міг взяти гроші з моральної точки зору, — говорить Владислав. — Люди гинули на фронті, я працював над проектом у їх пам'ять і взяв за це гроші? Відверто сказав, що грошей не візьму.

На відкриття пам’ятного знаку хлопець прийшов з батьком. Каже, він у нього великий патріот держави.

Запитую, чому нема таблички з написом про автора. Був очевидцем, коли екскурсанти запитували, хто виготовив пам’ятник, але екскурсовод не змогла відповісти.

—Я теж таке чув, — говорить Владислав. — Одного разу був присутній, коли про це запитували екскурсовода, а вона не знала, що відповісти. Не стримався і зізнався, що це мій проект. Після цього туристи забули про екскурсовода і оточили мене, стали розпитувати, як це все відбувалося, як працював, чому такий образ вибрав.

Під час роботи він навіть не задумувався над тим, щоб значилося його прізвище. Не ставив за мету, як каже, відволікати людей від сприйняття загального образу.Тепер задумується. Коли чує від людей, що хочуть знати автора, коли про це його самого запитують… «Можливо, й справді, варто вказати імена, не тільки моє, а й Олександра Рекути, — говорить він. — Є місце для невеликої таблички з бокової сторони, аби не відвертала увагу…» Говорив про це з нинішнім головним архітектором. Той, ніби не проти, але далі розмови справа не зрушила.

В університеті його здивували…

Коли Головащенко повернувся до університету, там уже знали, що він є автором пам’ятного знаку, який відкрили у Вінниці. Про це писали друковані, електронні ЗМІ, були сюжети по радіо і телебаченню. У кожному з них згадували автора.

Дехто вітав його з визнанням, тиснув руку, бажав нових успіхів. Від декого з викладачів студент несподівано відчув упереджене ставлення. Зокрема, від керівника своєї дипломної роботи. Це особливо здивувало.

—Завісу мені привідкрили декілька викладачів, — розповідає архітектор. — Отримав від них на електронну пошту листи. У них було застереження, аби добре підготувався до захисту магістерської роботи. Бо вимоги будуть непрості. Пояснили причину, мовляв, не треба було вшановувати патріотів. Дехто з донецьких в університеті не може такого пробачити. Щоправда, дипломна була зовсім іншої тематики.

Владислав, відмінник навчання, під час захисту роботи справді зіткнувся з тим, про що його попереджували. Саме керівник роботи почав критикувати його і запропонував комісії знизити оцінку.

—Не вдалося йому це, — говорить співрозмовник. — На мій захист стали двоє членів комісії. Дотепер пам’ятаю вираз обличчя керівника роботи! Воно аж пашіло вогнем! Я отримав своє законне «відмінно».

Я довіряв молодим

Журналіст RIA запитав Олександра Рекуту, чому саме студенту він доручив таку відповідальну роботу.

—Я довіряв молодим, — каже пан Олександр. — У них свіжі думки, погляди, багато енергії, завзяття. Головащенко своєю роботою підтвердив це. Крім того, він написав гарну презентацію. Я представляв її у міській раді. Зауваження були, але вони не суттєві.

За словами Рекути, треба згадати ще одного архітектора. Поруч з пам’ятним знаком є мультимедійна стела.

—Над мультимедійною стелою працював наш архітектор Роман Вікулов, — каже пан Олександр. — Йому належить ідея електронного представлення Героїв. Він запропонував конструкцію стели. Це тільки на перший погляд здається, що все просто. Насправді там було море варіантів. Зрештою, вийшла непогана робота. Маємо два хороші пам’ятні знаки, що прославляють наших Героїв.

Читайте також:

«У Козятині спокійніше, але у Вінниці кращі лавки». Бездомна жінка живе на два вокзали

В Україні платитимуть за вакцинацію: хто, коли та скільки отримає (ОПИТУВАННЯ)

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.