Проїхали на моноколесі з центру до залізничного вокзалу. Як воно?

Маршрут

Площа Василя Стуса – Центральний парк – вулиця Соборна – проспект Коцюбинського – Залізничний вокзал

Якщо ви думаєте, що моноколесо – це встав і поїхав – ви глибоко помиляєтеся. Хоча, зізнаюся, спочатку я і сам так думав. Але варто було встати на цей девайс (тобто старанно намагатися це зробити), як одразу з’явилося відчуття, що мій мозочок кудись зник. Координації і рівноваги не було взагалі. Доводилося постійно за щось, або когось, триматися. Відчував себе людиною, яка наново вчиться ходити, і виходило це погано.

Для збереження рівноваги під час тренувань, розробники вигадали спеціальний ремінець (я використовував ремінь від одягу), який кріпиться до моноколеса. Якщо чесно, не дуже він і допомагав тримати ту рівновагу. Але він став корисним у випадках, коли мене хилило в бік і доводилося зістрибувати з девайсу. При цьому я продовжував тримати пасок у руках і таким чином контролювати, щоб моноколесо нікуди не врізалося і не пошкодилося.  
 

Моноколесо 

Максимальна швидкість: 20 км/г
Максимальне навантаження: 120 кг
Вага: 10 кг
Час зарядки: 2,5 годин від звичайної розетки
Запас ходу: до 30 км

Через півгодини моїх тренувань, найбільшим досягненням було подолання дистанції у кілька метрів. Після я знову мимоволі зістрибував і кожного разу проклинав цю машину для знущань. Ноги вже так боліли, що кожна нова спроба стати на моноколесо була справжнім випробуванням. Через годину я ледве проїжджав десять метрів, а через дві – двадцять. Про повороти навіть мови не йшло.

Перші години моїх тренувань проходили в приміщенні. З одного боку, це добре, тому що завжди є за що триматися і ніхто не заважає. З іншого, немає необхідного простору для розгону, а саме на швидкості ним найлегше керувати, і для поворотів. До прикладу, коли я тільки-но виїхав на вулицю, для розвороту в 180°, я витрачав 5-7 метрів простору. Тому для вашої ж безпеки, безпеки оточуючих і цілісності моноколеса, не раджу їхати в людні місця на ранніх етапах тренувань.

Я навмисно не дивився ніяких відео-уроків. Хотів спробувати відшукати власні лайфхаки з керування цього транспорту. Виявилося, що головною хитрістю стала наполегливість: чим більше ти робиш спроб, тим скоріше ти навчишся їздити. До інтернет-порад штибу: «Робіть такі-то вправи і через стільки-то днів ви зможете їздити» – я не вдавався. Сумарно, через 3-4 години тренувань я вже колесив Центральним парком. Об'їжджав людей і тільки інколи вставав з девайсу, щоб пропустити велику групу перехожих, з якою боявся не розминутися.  

З часом моноколесо стає добре відчутним і ти з легкістю можеш ним повертати, оминати перехожих і навіть на деякий час завмирати на одному місці. Наприклад, на «зебрі». Коли, нарешті, мої навички вийшли на такий рівень, я почав перевіряти девайс на швидкість. На рівному покритті він і справді мчить з вітерцем. І на відміну від гіроскутера, що при наборі швидкості прагне скинути тебе з себе, моноколесо зовсім трохи піднімає свій борд, і таким чином просить водія притримати коней.

А раптом пропустили: 

• Проїхали на гіроскутері з центру до Старого міста. Як воно? 

Ще одна приваблива особливість моноколеса в тому, що воно доволі компактне і не дуже важке (згадаємо гіроскутер, що важив 16 кг). Якщо його треба кудись перенести, то для цього є спеціальна ручка. У транспорті з ним також комфортно, воно займає мало місця.

Зарядки вистачає приблизно на дві години їзди. Тож я з легкістю проїхав вказаний вище маршрут в обидва боки. При цьому залишилася одна з чотирьох поділок акумулятора.

via GIPHY

Якось я переїжджав по зебрі, «зелений» майже сплинув, тому, не вимикаючи живлення, я встав з моноколеса, взяв його на руки і поніс на протилежний бік. Коли я його поставив, воно почало безперестанку пищати. Перезавантажив, а девайс все продовжував видавати невдоволені звуки. При цьому ще й перестав працювати гіроскоп (це та штука, що зберігає незмінне положення пристрою), тому ні про яку подальшу подорож мови не було. Таким я його доніс додому.

Що з ним тоді сталося, не знаю, але катати мене й надалі він зголосився тільки наступного дня. Та й то, тільки тому, що я його купу разів перезавантажував, возив вимкненим і ввімкненим та вертів. З цього я зрозумів, що ні в якому разі моноколесо (принаймні цю модель) не можна піднімати з включеним живленням.

Найкрутішим було відчуття швидкості. Коли їдеш, наприклад, гладенькими ділянками дороги, в обличчя дме вітерець і ти повністю контролюєш рух свого девайсу. А от куди менш привабливим є досвід їзди через ливники, ями та бордюри. До речі, на цьому маршруті є кілька місць без занижених бордюрів. Там апарат доводиться переносити.

Здивувала реакція перехожих. Якщо на гіроскутер половина не звертала особливої уваги, то моноколесо в очах людей було чимось вкрай цікавим. Деякі, не приховуючи свого захвату, тицяли пальцями і казали, що майбутнє настало. Серед найпоширеніших питання: скільки коштує? як ти на ньому тримаєшся? як далеко можна поїхати?

Підходив дідусь з онукою. Усе цікавився, де це можна таке купити, як навчитися ото так їздити, ото воно, мабуть, дороге… Відповів на всі його питання. І, судячи із виразу обличчя пенсіонера, відповідь фахівця із досвідом у кілька годин його цілком задовольнила. Ще, як мені здалося, я виглядав кимось на кшталт супергероя в очах дітей. Більшість з них дивилася на мене із захопленою усмішкою. Хоча, думаю, якщо б мені у п’ять років показали таку штуку, я би і сам вважав це фантастичним винаходом.

Помітив закономірність: чим ближче до залізничного вокзалу, тим більше на мене звертали увагу. А коли я приїхав на сам вокзал, люди взагалі почали вважати мене істотою іншопланетної раси. По їх поглядах було зрозуміло, що вони не тільки не знають, що то за шмат пластмаси такий – у їх головах ніяк не вкладалося, як він ще й рухатися може, та ще й так плавно. І якщо молодь дивилася із цікавістю, більш доросле покоління – з насторогою. Одні шарахалися від мене, ніби я прокажений, інші – буцімто, я от-от спущу з прив'язі того робота-сурогата прямо на них.

А загалом, Вінниця і моноколесо, непогано гармоніюють.

via GIPHY

Моноколесо ми взяли покататися в магазині ALECO. Він знаходиться за адресою: Хмельницьке шосе, 82, “Аналог”. До речі, там найнижчі у Вінниці ціни на електротранспорт. А кожної суботи ви можете безкоштовно протестувати їхні незвичні девайси.

Читайте також інші публікації з серії #на_колесах:

Проїхали на гіроскутері з центру до Старого міста. Як воно?

Проїхали на гіроборді з центру до проспекту Космонавтів. Як воно?
 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.