Проїхали на гіроборді з центру до проспекту Космонавтів. Як воно?

Маршрут

Вулиця Соборна – Площа Василя Стуса – Хмельницьке шосе  – Проспект космонавтів

Маючи досвід їзди на гіроскутері та моноколесі, щоб встати і поїхати на гіроборді, мені знадобилося всього кілька хвилин. Втім, не набагато більше витрачають на це і ті, хто подібного досвіду не має.

Наприклад, мої колеги, які опановували девайс прямо в редакції, навчилися їздити приблизно через п’ять хвилин, їздити впевнено – через десять, рівень «експерт» настає після 20 хвилин катання.

Взагалі, досвід опанування та юзання гіроборду нагадав мені стадії прийняття неминучого. У моєму випадку того, що я попри все маю навчитися користуватися цим девайсом, та ще й так, щоби потім зуміти про це розповісти.

Стадія заперечення. Найскладнішими є перші секунди, коли ти ще не відчуваєш, що воно таке і як цим правильно керувати. Твої очі старанно шукають опори для ніг або рук, їх там не передбачено, але мозок відмовляється сприймати таку реальність.  

Гнів. Ця стадія чітко характеризує перші спроби катання вулицями. Вистрибуєш на гіроборд, їдеш і починаєш рахувати кожну ямку, ливневку, а перед будь-якою бардюркою доводиться вставати, щоб перенести через неї свій транспорт.

Гіроборд

Максимальна швидкість: 12 км/г
Максимальне навантаження: 120 кг
Вага: 10 кг
Час зарядки: 2 години від звичайної розетки
Запас ходу: до 15 км
Вартість: 5000 грн

У ці хвилини ти просто не розумієш, як люди можуть купувати такий девайс для пересування містом. Адже через сильну тряску і відчуття нестійкості при будь-якій перешкоді (а такою може бути навіть асфальтова тріщинка) ти не можеш набрати швидкість.

via GIPHY

На початку своїх мандрів я кілька разів «психанув» і розігнався вінницькими тротуарами. Підсумок – вилетів з гіроборду і ледь не впав. Так я перестав любити Департамент комунального господарства за неідеальний стан тротуарів. А розробників гіроборду за те, що створили апарат, який не пристосований для пересування містом.

Торг. Моя психологічна реакція стала компромісною. Мовляв, зараз я проїду на гіроборді нерівним покриттям міста, натомість отримаю важливий досвід, про який згодом напишу.

У цю ж стадію можна внести безперервні спроби долати бугорки, невелички схили, ями і при цьому намагатися не злітати. Попри все хотілося довести, що Вінниця і гіроборд можуть співіснувати в гармонії та злагоді.

Депресія. Звичайно це дуже гучне слівце, але щось-таки депресивного в моєму стані спостерігалося. По-перше, я навчився добре їздити, натомість місць, де це можна демонструвати, практично не існує.

По-друге, я втомився постійно його тягати на руках. Вінницькими тротуарами нормально їздити він відмовляється, проте є важким, незручним і добряче бруднить руки.  

А раптом пропустили:

Проїхали на моноколесі з центру до залізничного вокзалу. Як воно? 

По-третє, кожного разу, коли я його вмикав, він прямо як диктор залізничного вокзалу промовляв, щось на кшталт: «Ти готовий до незабутньої подорожі?» Я ж це сприймав, як: «Не знаю, хто і навіщо мене запрограмував це говорити, але я постійно буду тебе дратувати цими словами. І я спеціально роблю це так гучно, щоб всі перехожі дивилися на тебе, як на машину, що їздить містом та рекламує цирк!»

А ще цей гіроборд з усіх боків переливається світлодіодами. Особливо це стає помітним ввечері. Якщо чесно, трошечкі ніяковіло від відчуття, що всі дивляться на тебе, як на дорослого дядька, який бавиться дитячою іграшкою.

Прийняття. Поїздивши кілька годин, я змирився, що трамвай, велосипед і навіть піша прогулянка, то набагато кращі варіанти пересування Вінницею, в сенсі економії часу і нервів.

Усвідомив, що місцями для катання на гіроборді є площі, парки і квартири, але аж ніяк не вулиці.

Зробив підсумок, що такий девайс, не зможе стати альтернативою громадському транспорту.

На мою думку, потенційні юзери гіроборду – діти і підлітки, яких така іграшка може відтягнути від комп'ютера і смартфона. Вони з легкістю зможуть опанувати його і цілком безпечно кататися в міських парках і скверах. Наприклад, я неодноразово бачив дівчаток-підлітків, які їздили на таких штуках.

Власне, більшість з тих, хто звертав увагу на мій транспорт і дивився на нього із тремтячими від захоплення очима, були саме дівчата 10+ років.

Щоправда, були і літні люди, свідомість яких заперечує існування чогось, окрім велосипеда. У таких випадках з виразів облич можна було зчитати: «І що це в біса він таке робить? Та він же їде прямо на мене! Відійду-ка я подалі з його шляху, бо ще скоротить мені віку».

Також, гіроборд є непоганим варіантом придбання в офіс, редакцію або коворкінг. Він чудово виконує функції освіжувача думок та дозволяє на певний час абстрагуватися від робочих моментів і дати перепочити мозку. А ще всі, хто на нього стає, починають кружляти на місці. І, здається, їм це дуже подобається.

via GIPHY

Гіроборд ми взяли покататися в магазині ALECO. Він знаходиться за адресою: Хмельницьке шосе, 82, “Аналог”. До речі, там найнижчі у Вінниці ціни на електротранспорт. А кожної суботи ви можете безкоштовно протестувати їхні незвичні девайси. 

Читайте також інші публікації з серії #на_колесах:

Проїхали на моноколесі з центру до залізничного вокзалу. Як воно?

Проїхали на гіроскутері з центру до Старого міста. Як воно?
 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.