«Привіз з фронту пагінець жолудя»: Михайло Щетинін мріяв збудувати дім і посадити дуб

• Болюча втрата у родині Щетиніних — на Донеччині загинув батько трьох дітей Михайло.
• Закон надавав йому право звільнитись зі служби, але він вважав, що має «мочить підарів», захищати рідну землю та свою родину.
• Михайло пішов на війну разом з братом Артемом. Сини зробили це слідом за батьком Сергієм.

Михайло, як і його брат Артем, служив у 120-й бригаді ТрО. Загинув на Донеччині. Про це журналісту «20 хвилин» розповів його брат Артем. Вони разом прийшли у вінницьку «стодвадцятку» у перші дні війни. Брати взяли до рук зброю слідом за батьком. Цей факт уточнила їхня сестра Ганна.

Михайло з дружиною Алісою мають трьох діток. Наймолодшій донечці виповнився лише рік, старшій — сім років, синочок теж зовсім малий, йому чотири роки.

Михайло й Аліса разом вісім років.

— Міша був дуже прив’язаний до родини, а з іншої сторони мав багато мрій та амбіцій. Він мріяв змінити простір навколо себе на краще, — розповідає дружина Аліса. — Якщо поставив щось за мету, то обов’язково цього досягав. Він міг не йти воювати, бо маємо троє дітей. Але він вважав інакше. Казав, що це його обов’язок не залишити війну дітям.

Дружина розповіла, про що мріяла родина.

— Міша казав, що невдовзі повернеться зі служби і разом з дітьми поїдемо в Карпати, візьмемо з собою намет, будемо ночувати під зорями та палити багаття, —.розповідає Аліса. — Ми усі чекали цього часу… У день коли Михайло загинув, ми спілкувались увесь ранок, а потім Михайло перестав виходити на зв’язок.

У Щетиніних велика родина.

Діти чекали татову казку

Напередодні Михайло розповів дітям казку на ніч, діти любили бути головними героями його історій. Дружина Аліса розповіла коротко, про що діти з цікавістю слухали.

Починається розповідь з того, як Нестор сидить за монітором комп’ютера і спостерігає за територією навколо офісу. Спокійно попиває водичку з медом, відкрив коробочку з вечерею, не поспішаючи починає їсти бутерброд з ковбаскою та сирочком. Аж раптом на екрані спостереження з’являється вантажівка, яка під’їхала до паркану, з неї виходять двоє незнайомців. Нестор подумав, що вони хотіли просто припаркуватись. Однак злодії готувались перелізти через паркан. Один підсадив іншого, і ось, той вже на території, згодом вже обидва йдуть по подвір’ю.

Нестор, затамувавши подих, пильно вдивляється в екран. Зрозумівши задум злодіїв, Нестор швидко виходить у двір. Відчинивши двері Нестор отримав удар палицею по потилиці від злочинця, який встиг заховатись за дверима. Нестор знепритомнів. Тим часом злодії обшукували двір. За 10 хвилин Нестор отямився і почав зводитися на ноги. Злодії поміти і кинулись навтьоки. Але Нестор дістав пістолет і встиг поцілити одному зі злодіїв у сідницю.

Куля пройшла крізь одяг та поранила злодія. Грабіжник впав. Другий злодій, ошелешений таким розвитком подій, не помітив палицю, яку Нестор вже встиг пожбурити йому під ноги, перечепившись, злодій впав. В цю саму мить Нестор підбіг, скрутив та прив’язав злодія до металевого стовпа будівельними стяжками. Нестор викликав поліцію. По приїзду на злодіїв склали протокол і забрали до відділку, а Нестор отримав подяку та пішов доїдати бутерброд і допивати водичку з медом.

Як каже мати дітей, хоча малі знали у казці мало не кожне слово, вони просили тата розповідати ще і ще.

Родина для нього — все!

У Михайла Щетиніна з сестрою Ганно різниця у віці один рік.

— Ми з Михайлом завжди були разом, — говорить Ганна. — У дитинстві росли як двійнята. Пізніше навчалися в одній школі №7, разом йшли на заняття, разом поверталися додому. По закінченню школи Михайло поїхав навчатись в університет до Києва, за рік туди переїхала і я. Мій брат завжди намагався турбуватися про мене. Я завжди відчувала підтримку.

— Михайло мріяв бачити Вінницю сучасним європейським містом, і намагався зробити свій внесок, — згадує Дружина.

Одним із його улюблених проєктів був ялинковий маркет, який він організовував впродовж декількох років поспіль. З кожної точки продажу він намагався створити не просто місце для купівлі ялинок, а справжню арт-локацію. Він не сприймав вигляд захаращеного смугастими палатками міста на свята. Тому перетворював місця продажу на святкові декорації.

З одного з місць дислокації Михайло привіз пагінець жолудя. Як розповіла дружина, мав намір колись посадити його на подвір’ї власного будинку. Жити хотів у селі. Мати на подвір’ї деревообробну майстерню, зайнятися столярною справою, подорожувати.

Збудувати будинок — це була ще одна його мрія. Він обов’язково зробив би це, якби не війна…

Нині пагінець жолудя з першими листочками росте у горщику для квітів. Це ще одна пам’ять про Михайла для його рідних. Дуби ростуть століттями. Таке дерево нагадуватиме про мужнього воїна не тільки його дітям.

Із захопленням слухав братів Капранових

Михайло давно не мав сумнівів щодо того, хто є ворогом. У вільний час із захопленням слухав канал братів Капранових, знаходячи у них підтримку своїм переконанням. Усвідомивши це, він задовго до повномасштабної війни перейшов на українську мову та спонукав зробити це усю родину.

— В якусь мить ми повністю відмовились від контенту окупанта. Він мріяв, щоб діти не розуміли російської. І згодом я почала розділяти його погляди, —  говорить Аліса. 

Особливе місце у його серці останнім часом займали пісні Раїси Кириченко. Вони настільки припали йому до душі, що просив дружину вивчити пісню «Я козачка твоя» і наспівувати її йому, коли повернеться додому.

— На щастя, я встигла виконати його прохання, — каже дружина. — Також Михайло був великим прихильником гурту «Жадан і Собаки». Ми планували відвідати їхній концерт, але життя внесло свої зміни. Почалася повномасштабна війна, і всі мрії та плани довелося відкласти на невизначений термін.

Михайло захоплювався Іриною Фаріон та її твердою позицією щодо мови і національної ідентичності. Він розділяв її радикальні погляди і рішуче відкидав ідеї на кшталт «какая разніца». Для нього було важливо відстоювати свою мову та культуру, землю особливо в умовах війни, коли питання виживання нації набуло особливої ваги.

Це був шлях Михайла — шлях боротьби за українське слово, шлях любові до родини, рідної пісні та культури, шлях, яким він ішов із гордістю та відданістю.

«Сумую, пам’ятаю, дуже болить»

В інтернеті можна прочитати багато спогадів про Михайла Щетиніна. Пишуть друзі, знайомі, побратими. Згадують свої зустрічі з ним. Висловлюють співчуття дружині, батькам, рідним.

Ось один з таких спогадів. Його написала на сторінці у Фейсбуці Наталія Щастя:

«Уже третій день я в стані ступору. Мій мозок просто не сприймає цю інформацію, досі не вірю, бо мені здавалося, що це могло статися з ким завгодно, але не з тобою, Михайле. Маю виговоритися, щоб усвідомити це. Що тебе нема, не буде поруч з нами.

Ти сильний, розумний та мужній, комусь, можливо, різкий, однак для мене ти завжди залишишся добрим і веселим з 1000500 ідеями, які ти не боявся втілювати. А ще люблячий і турботливий батько і чоловік, брат, на якого можна покластися, та син, яким можна пишатися. Це велика втрата для всієї родини.

Нас познайомив Володимир Іпатов (військовий медик, випускник Вінницького медколеджу, загинув у 2023 під час евакуації поранених – авт.). Я «ревнувала» Вову до тебе, бо ви завжди тинялися разом, реалізовуючи як не один, то інший план. У тебе був план на всі випадки життя.

Ми розмовляли напередодні й ти планував йти у відпусту, поїхати з дітками в гори… Легких хмаринок тобі, друже. Сумую, пам’ятаю, дуже болить».

Висловлюємо щирі співчуття дружині, батькам, братові і сестрам, друзям, побратимам Героя. Вічна пам’ять і вічна Cлава мужньому воїну, який ціною власного життя захистив усіх нас від російських окупантів.

Прощання — у неділю, 11 серпня

Прощання з Михайлом Щетиніним відбудеться в неділю, 11 серпня. Про дату і час повідомила у Фейсбуці сестра Ганна.

• О 10.30 — живий коридор: вулиця Батозька «Реквієм», Коцюбинського, Соборна, Архітектора Артинова, Степана Бандери.
• 10.45 — прощання біля рідного дому, на вулиці Степана Бандери, 13.
• 11.30 — площа Василя Стуса (біля Плеяди), церемонія покладання квітів біля труни.
• 12.00 — служба капелана.
• 12.45 — урочистий мітинг та прощання.
• 13.15 — завершення урочистого мітингу, хід урочистої варти.

Просимо прийти і віддати шану полеглому Герою!

У кого є можливість підтримати дружину і трьох їхніх діток, повідомляємо реквізити https://send.monobank.ua/jar/3NHVUBSEDc
 

Читайте також:

«Син загинув у бою, а його записали у зниклих безвісти». Що говорять батькові про повернення тіла

На псевдо «Зевс». Розповідаємо про добровольця 120-ї бригади Андрія Симоненка

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.