«Привіз нам з Бахмута врятованого котика». В останню путь провели людину з добрим серцем

Відспівували полеглого Сергія Канну у Спасо-Преображенському кафедральному соборі ПЦУ, він загинув під час штурму позицій ворога під Бахмутом

• У Вінниці попрощалися із загиблим під Бахмутом Сергієм Канною.
• Відспівували Героя у Спасо-Преображенському кафедральному соборі ПЦУ.
• Що про нього розповідають друзі?

Війна забрала ще одного вінничанина. У п’ятницю, 17 березня, у бою загинув Сергій Канна. Побратими розповідають, що сталося це під час штурму позицій ворога.

Наприкінці квітня, 28 числа, пану Сергію мало б виповнитися 55 років.

Багато друзів, знайомих, колег по роботі прийшли до храму віддати останні почесті тому, кого вони називають людиною честі. Кажуть, його серце було сповнене доброти і щирості.

Був серед них пан Василь. З Сергієм вони знайомі багато років. Колись їх познайомив інший Сергій. Відтоді підтримували гарні стосунки.

Добра, щира людина притягує до себе, немов магніт. Таким був для нас Канна.

—Сказати, що він хороша людина, це, вважайте, нічого не сказати, —говорить пан Василь. —У кожного з нас, його друзів, є спогади, які характеризують Сергія краще за будь-які слова.

Не зламався, коли перестав бути директором

У свій час Сергій Канна працював директором вінницького представництва однієї міжнародної компанії. Згодом власники компанії вирішили змінити керівника. Так і зробили. Але Канна не залишив колектив.

У нього були гарні стосунки з працівниками. Не став йти від тих, з ким йому комфортно працювалося. Змінив посаду на нижчу і продовжив роботу.

—Не кожен начальник погодився б у своєму колективі перейти на нижчу посаду, отримувати менше платню, — каже пан Василь. — Це важко навіть з психологічної точки зору: вчора ти керував колективом, а сьогодні вже тобою керують у цьому ж колективі. На мою думку, на таке здатна сильна людина. Сергій мав незламний характер, завдяки чому він міг гідно сприймати будь-яку життєву ситуацію.

За словами співрозмовника, у нагоді йому ставало вміння бути справедливим у ставленні до людей. А ще — його доброта, простота і щирість у спілкуванні з іншими. Незалежно від того, підлеглі вони, чи просто колеги по роботі.

Минув час і Канна все-таки залишив компанію. Знайшов іншу роботу. І це теж нормально. Кожен з нас шукає де краще, де більша платня і т.д.

Телевізор залишився у палаті

Канна надзвичайно цінував дружбу. Не тільки на словах. Демонстрував це особистими вчинками. Причому, як у дрібницях, так і у важливих справах. Друзів підтримував легко, розумів з пів слова.

Одного разу його давній товариш Сергій потрапив у лікарню. Чоловіку лікували серце. Довелося робити операцію.

Канн постійно провідував хворого. Для друзів він завжди знаходив час. У таких випадках зайнятість не могла стати на заваді.

У палаті, де лежав його друг Сергій, не було телевізора. Пацієнти постійно залишалися наодинці зі своїми думками. Які вони у лікарняному закладі, не треба уточнювати.

Якось Канна переступив поріг палати з коробкою. Розпакував її, дістав звідти телевізор. Хворі трохи повеселішали. У них з’явилася можливість дізнаватися про події у країні, світі.

—Зверніть увагу, чим закінчилася та історія, — продовжує розповідь пан Василь. — Нашого друга виписали з лікарні. Дякувати лікарям, він дотепер працює. А телевізор залишився у палаті. Як будемо забирати, коли там лікуються люди, говорив Канна. Нехай користуються.

Мій співрозмовник згадав ще декілька прикладів благодійності пана Сергія. Коли один з лікарняних закладів отримав автомобіль швидкої допомоги марки «Форд»,  треба було замінити мастило і фільтри. Канна взяв на себе витрати, сплатив вартість і роботу з власної кишені.

Він сам міг робити будь-яку роботу. Багато сил затратив на будівництві власного будинку. Чи не найкращим відпочинком для нього залишалася риболовля. Щоразу радів, коли випадала нагода поїхати на берег водойми. Робив це з друзями, звичайно.

Так говорив, ніби прощався назавжди

Свій трудовий шлях Канна починав в армії і закінчив його також на службі. Дуже шкода, що сталося це передчасно.

Після навчання у військовому училищі пан Сергій десять років присвятив армійській службі. Потім зайнявся бізнесом.

Коли почалася війна, пішов у військкомат. У квітні його мобілізували. Служив у 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка. Командував одним з підрозділів.

Побратими кажуть, їхній командир першим йшов на завдання. У той фатальний для нього день 17 березня він разом з підлеглими брав участь у штурмі ворожих позицій.

Приблизно за місяць до того Канна приїздив додому. Йому надали короткотермінову відпустку. Звичайно, знайшов час для зустрічі з друзями.

Зібралися у сауні, як це бувало у мирний час,

Кажуть, все було, як і раніше, жартували, трохи чаркувалися. До речі, якщо Сергій приїжджав у сауну на авто, друзі знали, що після того працюватиме «таксистом», тобто кожного доставить до домівки. Ніколи не дозволяв брати чарку в руки  перед тим, як мав сідати за кермо.

Отож, все було у той вечір звично. Однак кожен з друзів звернув увагу на те, що Канна, ніби прощався з ними. То випадково обмовився фразою з двозначним натяком, то не вдавалося приховати смуток в очах...

—Страшну звістку про загибель Канна мені повідомив Сергій, той само, який колись давно познайомив мене з ним, — говорить пан Василь. — Не хотілося вірити в таке. Але після того був ще один дзвінок від його дружини пані Тетяни. Жінка не могла стримати  хвилювання, коли говорила, що Сергія нема вже з нами. Вона пережила ще одні страшні хвилини. Їздила у Дніпро на опізнання тіла. Від побаченого там можна збожеволіти.

Якщо він котика врятував…

У Сергія і його дружини Тетяни є донька. Вона вже доросла. Батько чекав того щасливого дня, коли видаватиме донечку заміж…

Дівчина згадує, наскільки тато любив їх з мамою. Щасливіших від них людей годі було шукати!

 «Він був людиною честі», — говорить донька. Зрештою, любив не тільки людей.

Дівчина розповіла про подарунок, який тато привіз їй з мамою, коли приїжджав у відпустку. Дуже незвичний подарунок.

—У Бахмуті тато врятував котика, — згадує донька. — Як йому не було важко, але постійно знаходив час, аби доглянути тваринку. Можете уявити, яким був наш тато, якщо він кота врятував, то що вже говорити про людей.

Нинішній останній день березня видався похмурим. Не тільки рідні і друзі оплакують дорогу Людину. Природа теж сумує…

Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, друзям Сергія Канна, мужнього захисника країни.

Вічна пам’ять і вічна слава Герою!

Читайте також:

«Спочатку загинув молодший брат, а тоді середульший». Орден «За мужність» вручили дружині і сину

«Ми віримо у перемогу, але для неї треба працювати»: військова Юлія Щербань

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.