«Поодинці нічого не зробиш»: сержант ЗСУ з Тульчина говорить про війну і братерство

• Володимир із Тульчина вступив до війська 24 лютого 2022 року і відтоді майже чотири роки служить у піхоті.
• Сьогодні він — головний сержант, який відповідає не лише за виконання завдань, а й за життя побратимів.
• Його мотивація воювати проста й сильна: захистити родину, дім та Україну.

Історію воїна розповіли на facebook-сторінці 144 окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ.

Володимир родом з Тульчина, що на Вінниччині. 25 жовтня цього року відзначив своє 52-річчя. Майже чотири роки він на передовій, де служить головним сержантом одного з мотопіхотних підрозділів зʼєднання.

— Мій позивний «Соняшник». Коли мені виповнилося 18 років проходив строкову службу. У цивільному житті працював інкасатором та водієм автобуса. Вступив до війська в перший день повномасштабної війни, 24 лютого 2022 року, — розповідає Володимир.

Мотивація вступити до лав війська, як каже військовий, була простою. У нього є рідні, яких він хоче захистити від російських окупантів.

— В мене дружина, родина, дитина. І як кожен батько я мрію стати дідом. Пішов на війну захищати свою домівку та своїх близьких. І Україну також, — каже воїн.

У складі підрозділу «Соняшник» воював на Донеччині, на Покровському напрямку. Разом з побратимами тримали оборону за Кураховим: між Новомихайлівкою та Побєдою. А далі — інші позиції, нові виклики й випробування.

Втім завдання, як каже Володимир, залишається незмінним: вижити та захистити життя побратимів, які поруч. Новоприбулих бійців ознайомлюють із ситуацією, навчають і детально розповідають про виконання завдань.

— Кожен повинен навчитися не тільки дбати про себе, а й думати про побратимів, які поруч. Бо поодинці нічого не зробиш. Звичайно, на війні кожен виконує свої завдання, але й намагається вціліти, вижити. І моє завдання максимально допомогти кожному, — сказав захисник.

Насамкінець, військовий подякував своїм рідним за підтримку.

— Люся, сонечко, дякую тобі. І тобі, і донечці, і мамі за вашу підтримку, що ви як можете нам усім допомагаєте. Мої дівчата розумниці. Від мене та моїх побратимів велика подяка та шана, — каже Володимир.

На таких воїнах, як «Соняшник», і тримається українська піхота.

 

Читайте також:

«Кожен виклик — це шанс на життя». Військові медикині з Вінниччини розповіли про свою війну

«Завжди казав, що все буде добре». Більше сотні людей провели в останню путь 28-річного Сергія Жука

«Вижив після чотирьох скидів з дронів» — вінницький боєць «Мажор» про службу на передовій

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.