Нинішній ранок був похмурий, але після 10-ї години, коли труну з тілом винесли на вулицю, на небі з’явилося сонце. Спочатку з Іллею прощалися на подвір’ї будинку, де він проживав з матір’ю. Це на Замостянській (колишній вулиці 50-річчя Перемоги). Віддати данину шани бійцю прийшли рідні, друзі, сусіди, вчителі й учні школи №9, де навчався Ілля. Серед присутніх були міський голова Вінниці Сергій Моргунов, заступник голови ОДА Андрій Гижко.
Траурна процесія вирушила до Будинку офіцерів. Раз-по-раз її учасники вигукували до болю знайомі фрази: «Слава Україні! Героям слава!», Слава нації! Смерть ворогам!», «Герою тричі – слава, слава, слава!», «Батькам Героя тричі – слава, слава, слава!», «Герої не вмирають – вмирають вороги!».
У колоні йшла бабуся. У неї були свої речівки. «Щоб той Путін здох!», - неодноразово промовляла вона. «Цього плішивого під суд і в пекло!», - сердито говорила старенька.
Бабуся назвала себе Аліною Антонівною. Каже, що вона проживає у сусідньому будинку з Жабіцькими. Їй 85 років.
— Я по радіо почула, що цей хлопчина загинув, — розповідає Аліна Антонівна. — Не могла не прийти. Я за всіма вбитими плачу. У мене батько загинув на війні. Без нього виросла, життя прожила, не знала, що таке татове слово, чи татова ласка. Його фашисти вбили. А тут вбивають ті, хто називає себе братами. Які ж вони після цього брати? Наш хліб і сало їдять, аж облизуються, а тоді паскудять Україну. Якщо ця земля вам така погана, то їдьте звідси, Росія велика — хочете в Магадан, хочете ще куди, ніхто ж вас тут не тримає.
Принагідно Аліна Антонівна цікавиться, чи, бува, не знаю, для чого змінили назву їхньої вулиці.
— Називалася 50-річчя Перемоги, то це ж ми справді перемогли фашистів, чим і кому ця назва не догодила? – запитує співрозмовниця. – Але зараз не про це треба говорити. Іду попрощаюся з солдатиком.
Труну встановили на площі перед Будинком офіцерів. Осінній день став схожий на літній, сонячне проміння вщерть залило місто. Колишній класний керівник Іллі Жабіцького, а нині заступник директора школи №9 Тетяна Крикус, мружачись від сонця, нагадала, що так само часто примружував очі Ілля. Каже, коли він усміхався, оченята звужувалися. Через це однокласники жартома називали його «китайцем».
— Ілля запам’ятався мені тим, що мав чуйне серце, був душею компанії, а найбільше вражала його усмішка, — повідомила присутнім вчителька. — пам’ятала дотепер і пам’ятатиму її надалі.
Від імені колективу, дирекції школи пані Тетяна висловила співчуття матері, рідним, друзям Іллі. Підійшла до труни, попрощалася з колишнім учнем. Бойовий побратим і друг Іллі Віталій Вілляєв, який приїхав із зони бойових дій, не міг закінчити свій виступ. Дужому на вигляд бійцю стисло горло, сльози стали на очах, він вигукнув: «Слава Україні!». Пізніше під час розмови розповів, що Ілля загинув під час мінометного обстрілу.
— Я не був у той час поруч з ним, — розповів побратим. — Знаходився на позиції. Ілля повернувся у бліндаж. Пізніше хлопці розповіли, що він з ними попив чаю, і вже готувався відпочивати. В цей момент поруч вибухнула міна…
Ілля Жабіцький не встиг створити сім’ю, після школи навчався у будівельному технікумі, отримав диплом бакалавра у торгово-економічному інституті. Але обрав професію військового. Після підписання контракту із Збройними Силами України, пройшов підготовку у навчальному центрі «Десна». Останнім місцем служби стала 53-я окрема механізована бригада.
Вічна пам'ять Герою! Земля йому пухом. А матері, рідним і близьким – глибокі співчуття і побажання мужньо перенести непоправне горе.
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
№ 16 від 16 квітня 2025
Читати номер
Фашистская собака тогда не кусается, когда в кювете валяется.
Хвали сено в стогу, а фашиста — в гробу.
Фашист тогда хорош, когда зарыт.
Фашист тогда молодец, когда мертвец.