У вінницькому сегменті фейсбуку публікували дописи, що зносять стару будівлю в Середмісті. Пішли за адресою Мури, 7, щоб побачити, що зараз відбувається навколо цього дому.

«Не допустити нещастя» 

Неподалік історичної пам’ятки Мури домініканського монастиря помічаємо «димку» з пилу, шпаклівки та дрібного будівельного сміття. 

Там, де донедавна стояла стара двоповерхівка, стіни якої обросли плющем, тепер залишилися фрагменти фасаду та стін. Поряд з будинком працює екскаватор, який своїм ковшем «товче» будинок.

Поки один робітник зносить дім, інший дивиться, щоб машини не заїжджали на дорогу перед будівництвом. Трохи поспілкувалися з будівельником про долю старої глиняної будівлі.

— Ми тут почали працювати з минулої суботи. Дім, справді, дуже крихкий. Вхід був відкритий і підпертий балками. Якби цю балку хтось зачепив, то на цю людину впала би стеля і другий поверх, — каже чоловік. — Дерев’яні балки прогнили, глиняні стіни не витримають сильного снігопаду — дім міг звалитися або на дорогу, або на сусідні будинки. Її демонтують, щоб не допустити нещастя. Можливо, старий будинок можна було б врятувати. Але цим потрібно було займатися декілька років тому. А так він стояв довгий час пусткою.

Наостанок чоловік сказав, що компанія-забудовник буде зводити тут п’ятиповерхівку. А їм на демонтаж та вивіз будівельного сміття потрібно орієнтовно два тижні.

Вінничани і «за», і «проти» знесення

У мережі думки вінничан розділяються. Одні кажуть, що демонтаж глиняного будинку на Єрусалимці це велика втрата, а інші — що халупки, що розсипаються, не варті реставрації.

Таким був будинок до демонтажу / скріншот з карт Google

«Цей дім я показував всім туристам, що приїжджали до Вінниці як приклад традиційної єврейської архітектури: де знизу були лавки, а зверху житлові приміщення. Добре пам'ятаю гурток настільного тенісу у дворі, сім'ї, які проживали в ньому», — пише Едвард Докс.

«У домі можна було зробити офіс, музей, кав’ярню чи крамничку. Так цілий квартал можно зберегти та заохотити туристів», — пише вінничанка Ірина Попенко.

«У Європі, майже в кожному місті є подібні вулиці, які реставрують і вони під охороною держави. Бо це наша історія. Але ж давайте все це «мотлох» знесемо і забудуємо безликими коробками зі скла та бетону», — пише один з адміністраторів спільноти «Старые фото Винницы» Станіслав Іванчук.

«Зносять — погано. А якби будівля обвалилась і загинули люди (бомжі, або діти які полюбляють такі місця), то влада також була б винною що вчасно не знесли. І де були захисники історичного центру два, три, чотири роки назад? Чому не займались реконструкцією та ремонтом цього будинку?», — пише Тарас Грицуляк.

«Засмучує те, що серце міста, починаючи від Авангарду — це смітник і халупи. При цьому всі спочатку було зроблено зовсім не на століття, а як-би пережити важкі роки, тобто з піску, глини і кізяків», — пише Катерина Романенко.

«Коли будинок побудований з самого початку не з гівна і гілок, то він зрозуміло вартий реставрації та відновлення. У іншому випадку його очевидна доля — знесення», - пише Сергій Мірошниченко

Усі коментарі можна побачити ось тут

Побудують нове житло

Наприкінці 2017 року двоповерхівку за адресою Мури,7 викуповує з комунальної власності товариство «Мурована Вежа». За приміщення, площею 461 квадратний метр, дають 1 мільйон 17 тисяч 223 гривні. А саму будівлю називають аварійною, де конструкції зазнали значних руйнувань.

При тому інвестор, «Мурована Вежа», зобов’язуються в угоді виплатити місту пайовий внесок у розвиток інфраструктури. Його розмір обрахують до введення в експлуатацію новобудови.

Землю під будинком передають в оренду, терміном на 10 років під будівництво та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об’єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури.

У квітні 2019-го департамент архітектури та містобудування видає товариству «Мурована Вежа» містобудівні умови і обмеження для проектування новобуду — багатоповерхівки з вбудованими нежитловими приміщеннями. 

Поверховість будинку не вказана: остаточну висоту споруди мають уточнити в проекті, щоб витримати норми інсоляції та відстані до сусідніх домів. При цьому, фірма може забудувати тільки 50% ділянки, загальною площею 9 соток.

Архітектори зобов’язали передбачити місця для паркування авто, максимально зберегти та відновити зелені насадження, обладнати під’їзди пандусами та зробити велопарковку.

Тут жив лікар Штерн

Старожили стверджують, що глиняний будинок був побудований у 19 столітті. У радянські часи будинок займали спортивні секції, а останнім приміщення займала майстерня ЖЕКу №3. Тоді як одним з перших власників будинку був вінницький лікар Михайло Штерн.

Фрагмент його біографії наводить у своїй книзі «Моя Вінниця» Соломон Вайнштейн, повністю прочитати можна за посиланням:

«Одним з широко відомих лікарів Вінниці був Михайло Ісаєвич Штерн (народився в 1918 році у Жмеринці, закінчив медичний інститут в 1944 році). Гарний чоловік, чорнявий, з академічною борідкою і м'якими рухами.

Він працював спочатку в 1-й поліклініці терапевтом і ендокринологом. Займався й тим, що тоді ще не називали «сексопатолог». Був непоганим, в принципі, лікарем. Умів «чарувати» хворих (мені довелося раз бути присутнім при прийомі їм пацієнта: суміш самореклами та ось цього «зачарування»). Але з жебрацькою зарплатою лікарів миритися ніяк не бажав. І «дозволяв» пацієнтам собі доплачувати. Тому й жив небідно.

Дружина Штерна Іда була красивою повною жінкою і «потопала» в золотих прикрасах. А скромний старший брат Штерна, з яким вони були зовні схожі, працював архітектором.

Михайло Штерн. Фото з Вікіпедії

Але одного разу ​​Штерн попався (або комусь не «відстебнув»?) — і за нього взялися. У «Вінницькій правді» з'явилася «викривальна» стаття-памфлет «Схаменись, Ісайя!» від «вінницького Салтикова-Щедріна» Василя Юхимовича. Штерна перевели на посаду дільничного лікаря. Люди, знайомі зі статтею, закривали перед ним двері, коли бачили, що це він прийшов «за викликом». Про Штерна ширилися брудні плітки.

Але лікар Штерн не здався: поїхав до Харківського інституту ендокринології та отримав там офіційне свідоцтво фахівця-ендокринолога. Після цього йому дали роботу в міському ендокринологічному диспансері, що відкрився на Старому місті. А в іншому ж Штерн залишився вірним собі».

Читайте також:

• Комуналка Водоканалу. Як у вінницькій Вежі жили люди
• «Мене тут вкусив бомж» Фоторепортаж з найстрашнішої «заброшки» на Соборній
• Фоторепортаж з комуналки. Як на Соборній живуть без туалетів, ванних кімнат та надій

та більше історій будівель Вінниці за цим посиланням