Незламний «Алекс» після втрати ноги повернувся до спорту: історія ветерана Олександра Говорухи
- Олександр Говоруха — боєць із позивним «Алекс», який після важкого поранення, втрати ноги та 10 операцій зумів повернутися до активного життя, стати чемпіоном України з ампфутболу, учасником марафонів та наставником для майбутніх правоохоронців. Розповідаємо його історію.
Олександр Говоруха став на захист України з початком повномасштабного вторгнення. У травні 2024 року під Вовчанськом воїн зазнав важкого поранення. Щоб врятуватися та обійти ворожі позиції, він із кровотечею повз лісом майже 400 метрів по-пластунськи.
Попри ампутацію лівої ноги та тривалу евакуацію, захисник не втратив оптимізму. Ще в госпіталі він пообіцяв мамі, що знову сяде за кермо, — і свого слова дотримав. А через три місяці після поранення почав займатися футболом.
Сьогодні ветеран веде надзвичайно активну діяльність у Вінниці. Він грає за команду «Покрова АМП», став співзасновником ФК «Вінниця АМП» та здобув титул чемпіона області зі спортивного більярду МВС України. Крім того, Олександр викладає спеціальну фізичну підготовку в Харківському національному університеті внутрішніх справ та працює помічником ректора з роботи з ветеранами. Своїм прикладом він відвідує госпіталі й надихає інших поранених воїнів вірити у життя та власні сили.
На позивний «Алекс»
Олександр родом із села Немиринці, що на Вінниччині. З дитинства брав участь у змаганнях з футболу, баскетболу, волейболу. Закінчив виш, пройшов строкову службу, а після демобілізації поїхав на заробітки — займався ландшафтним дизайном і будівництвом доріг. Коли почалося повномасштабне вторгнення, приєднався до війська.
Спершу виконував бойові завдання у складі ракетно-артилерійських військ. Згодом перевівся до 57-ї окремої мотопіхотної бригади, де став стрільцем і взяв собі позивний «Алекс». Разом із побратимами воював на Харківщині, двічі зазнавав поранень.
— Під час оборонних боїв за місто Вовчанськ ворог гатив по нашій позиції з важкої артилерії, танків, БМП, FPV-дронів, труїв газом, скидав запалювальні суміші. У ближніх боях росіяни застосовували кулемети, автомати, РПГ, гранати, — розповідає Олександр Говоруха. — Якось під час передислокації підрозділів група наших бійців вийшла з позиції, а заміна не змогла прийти, бо окупанти знищили мости. Нас залишилось 40 замість 90. Хтось із місцевих завів ворожу групу в наш тил. Ми робили засідки, щоб знешкодити ворога.
У якийсь момент по рації повідомили: на сусідній позиції почався стрілецький бій, поранений його товариш. Олександр пішов за побратимом, щоб допомогти вивести його до евакуаційної групи. Раптом пролунав постріл.
— По рації передали, що на іншій позиції зав’язався стрілецький бій, мого товариша поранило. Тож пішов за ним, щоб вивести до евакуаційної групи. Раптом пролунав постріл (найімовірніше, стріляв снайпер), куля пробила верхню частину лівої ноги, почалась сильна кровотеча. Це сталось 23 травня 2024 року об 11-й ранку.
«Про ногу тоді не думав, головне було вижити»
«Алекс» наклав собі турнікет і скотився в яр, тоді викликав допомогу. Побратими почали витягувати його в безпечне місце. Зрештою опинились у повному оточенні, тож тримали кругову оборону, якою керував Олександр.
— Про ногу тоді не думав, головне було вижити, — згадує захисник.
Але через сильний біль воїн почав непритомніти, навіть просив побратимів застрелити його... Ввечері почався дощ, тоді «Алекса» ще одного пораненого бійця під обстрілами вдалось дотягнути до річки, через яку замість зруйнованого моста проклали пластмасові кладки завширшки метр. По ній і переправили поранених.
Олександра довезли до стабпункту, де одразу почали переливати кров — він втратив близько двох літрів. Ноги вже не відчував. До військового госпіталю в Харкові боєць потрапив вночі — через 16 годин після поранення. Тамтешні лікарі провели ампутацію на рівні верхньої третини стегна — залишилось близько дев’яти сантиметрів кінцівки. А тоді подзвонив мамі.
У вінницькому госпіталі пораненому встановили ВАК-систему й кожні три дні проводили операції. Загалом Олександр Говоруха переніс десять хірургічних втручань.
— Почались фантомні болі — то було пекло. Було відчуття, наче коліно викручує чи пальці виламує в різні боки, — зауважує вінничанин. — Через це місця собі не знаходив і не міг спати. Але щодня приходило багато рідних і друзів — їхня підтримка мотивувала рухатись далі.
Згадав, як раніше любив футбол
Згодом «Алекс» почав пересуватися на колісному кріслі та на милицях, працював з реабілітологом над відновленням фізичного стану. Одного разу поїхав подивитись на тренування з волейболу сидячи.
— І хоч шви з ноги тоді ще не зняли, не стримався, вирішив спробувати. Сподобалось. Уже за два тижні у складі команди «Інваспорт» взяв участь у змаганні, яке ми виграли, — з усмішкою каже Олександр. — Два роки тому у Львові отримав протез, став опановувати ходьбу на ньому. Якось потрапив на тренування з ампфутболу. Згадав, як раніше любив футбол.
Так Олександр доєднався до львівської команди «Покрова АМП». У її складі він уже двічі ставав чемпіоном України. Недавно ж вперше потрапив на чемпіонат Вінниччини зі спортивного більярду, здобувши перемогу. А ще здійснив свою мрію — знову сів за кермо автівки.
Рік тому в Харківському національному університеті внутрішніх справ він почав викладати спеціальну фізичну підготовку. А цьогоріч став помічником ректора по роботі з ветеранами.
— Залучаю військових та ветеранів, які зазнали ампутацій, до адаптивних видів спорту, — зауважує 33-річний Олександр Говоруха, — Також проводжу з курсантами заняття з національно-патріотичного виховання.
Під час реабілітації ветеран відкрив для себе адаптивний спорт. Сьогодні він професійно займається ампфутболом, є чемпіоном України та володарем Кубка України. Олександр переконаний: спорт допомагає відновлювати не лише фізичну форму, а й внутрішні сили.
— Також я професійно займаюсь ампфутболом, є чемпіоном України. Два роки граю за Львівську команду. У Вінниці регулярно проводять такі зустрічі для ветеранів. Ми знайомимося, спілкуємося, підтримуємо одне одного, проводимо разом час. Це теж важлива частина реабілітації, — зазначив Олександр Говоруха.
А ще ветеран війни неодноразово брав участь у Вінницький забігах. В тому числі в півмарафоні «Промавтоматика Vinnytsia Run 2026».
— В марафоні брав участь вчтверте: в минулому році бігав два рази, і цьогоріч два,— розповідає захисник. — Завдяки тому, що організовують такі заходи, всі об'єднуются і біжать різні дистанції. Цьогоріч 14 спортсменів з ампутацією брали участь у забігу, минулоріч я біг один. Раніше біг 3 км, тепер 5 км, прибіг на п'ять хвилин швидше, ніж очікував. Спорт — це місток до повноцінного повернення до життя.
Читайте також:
Сплатили штраф ТЦК через «Резерв+», але суд скасував постанову. Як повернути гроші?
Подякуй журналістці гривнею
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
