Натуральні мазі, подушки і матраци для фронту: у Яришеві жінки об'єдналися заради перемоги
- Волонтери Яришівської громади стали непохитним тилом для українських захисників, шиють подушки, готують лікувальні мазі, виготовляють окопні свічки та матраци.
- Альона Раку розповіла, як із невеличкої ініціативи виникла справжня волонтерська родина, яка невпинно готує допомогу для фронту.
- Продукція з Яришева рятує здоров'я і підтримує бойовий дух захисників.
- Розповідаємо про щоденну працю з любов’ю, неймовірну підтримку громади та віру в перемогу.
У Яришівській громаді Могилів-Подільського району після роботи жінки збираються не на відпочинок, а щоб допомагати тим, хто на передовій. Хтось варить мазі, хтось шиє подушки, інші роблять окопні свічки чи пакують передачі. Усе своїми руками, з турботою та любов’ю.
Однією з таких небайдужих жінок є Альона Раку. У розмові з авторкою статті вона розповіла, що почала волонтерити ще в перші місяці повномасштабного вторгнення. Тоді до її чоловіка, який до війни займався вишивкою, почали звертатися військові з проханням виготовити шеврони. Подружжя допомагало, чим могло, без чіткої організації, зате з великим серцем.
На початку війни в Яришівську громаду приїхала переселенка з Бахмута, яка хотіла займатися з дітьми хореографією. Жінки об'єдналися, щоб відремонтувати зал для занять. З того моменту й почалося волонтерство.
— Молода вчителька зі школи запропонувала спробувати робити окопні свічки, — згадує Альона. — Ми охоче взялися за цю справу. Потім почали шити подушечки-кісточки. З часом поступово виникла ідея зайнятися виготовленням мазей. Я зацікавилася, почала читати спеціальну літературу і ця справа мені справді припала до душі.
Альона вже другий рік поспіль виготовляє натуральні мазі для українських захисників. Вона не тільки готує їх власноруч, а й самостійно збирає трави, виготовляє ефірні олії та залучає до цієї справи небайдужих людей зі свого села.
Жінка розробила кілька власних рецептів мазей на основі старовинної монастирської формули — олія, натуральний віск і жовток яйця. З часом рецепти вдосконалила, додала витяжки з лікувальних трав. Нині вона з чоловіком виготовляє чотири основні види: для опорно-рухової системи, протигрибкову, від кашлю та універсальну. Згодом до асортименту додалися нові продукти: сиропи від кашлю, а також свічки від геморою, виготовлені на прохання військових.
— За минулий рік ми передали на фронт понад 10 тисяч коробочок мазі, — з гордістю ділиться жінка. — Хлопці дзвонять, дякують. Кажуть, що дуже допомагає. За одну закладку я виготовляю від пів тисячі до півтори тисячі одиниць мазі на місяць. Все залежить від обсягу замовлення, — розповідає Альона. — Щоб ви розуміли, потрібно приблизно 30 літрів олії за раз. Яєць також іде чимало.
На питання, хто допомагає їй у цій нелегкій справі, жінка каже:
— Допомагають прості пересічні люди. І, як правило, це ті, хто живе на мінімальну зарплату. Те, що можуть, те й несуть. Пасічники дуже виручають: дають не тільки мед, а й підмор (загиблих бджіл), який я використовую в рецептах. Також мед додаємо до сиропів від кашлю. А прополіс, то взагалі дуже цінна річ. Усе це допомога від наших пасічників із Яришівської громади. Час від часу вони приносять надлишки своєї продукції і цим дуже виручають.
Участь у грантових програмах
Сировину для мазей Альона Раку також частково виготовляє сама. Торік вона взяла участь у грантовій програмі і виграла мікрогрант.
— Я виграла грант у розмірі 10 000 гривень, — розповідає жінка. — І ще шість тисяч власних коштів долучила. За ці гроші придбала апарат для виготовлення ефірних олій. Тепер маю можливість робити свої олії, наприклад, із лаванди. За минулий рік використала понад два літри ефірної олії для виготовлення мазей. Я їх не продаю. Все використовую тільки для хлопців на фронт.
Волонтерка із захопленням розповідає про свою справу та підкреслює, що всю сировину для мазей, а це трави, квіти, коріння, збирає самостійно, у екологічно чистих місцях.
Цього року жінка знову взяла участь у грантовій програмі і виграла. Цього разу замовила марміти — спеціальні ємності для тривалого настоювання мазей в олії при контрольованій температурі.
— Одна маса настоюється 21 день, — пояснює Альона. — Кожного дня потрібно підігрівати. Якщо основою є коріння для мазі опорно-рухового апарату, температура має бути вищою. Якщо це універсальна мазь на травах і квітах, достатньо 40 градусів. Для кожного рецепта є свої особливості. За ці два роки я стільки всього вивчила, що сама дивуюся!
Авторка статті запитала у співрозмовниці, чи має Альона сертифікати на свою продукцію.
— Я подала заявку і чекаю набору групи в Університеті України, — відповідає вона. — У нашому місті є фітотерапевт, до якого я планую піти на курси. Дуже хочу отримати фахову освіту. А після перемоги обов’язково сертифікую свої мазі, — ділиться планами майстриня.
Кожна субота — волонтерська
— Якось до мене звернулася мама лежачого військового, — пригадує волонтерка Альона Раку. — Вона попросила пошити кілька подушечок, наповнених гречаним лушпинням. Але я подумала: для чоловіка такої кремезної статури маленьких подушок буде замало. Тоді й запропонувала зробити спеціальний матрац.
Перші два матраци Альона пошила на пробу і відправила замовниці. Уже наступного дня мама бійця зателефонувала й поділилася враженнями.
— Вона сказала, що червоні плями, які зазвичай передують пролежням, почали зникати. Все завдяки мікромасажу, який створює гречане лушпиння, — пояснює волонтерка.
Нині в команді волонтерів Яришівської громади працюють близько десяти жінок. Щосуботи вони збираються на волонтерській локації: хтось шиє, хтось начиняє матраци та подушки.
Матраци виготовляють розміром 50 на 50 сантиметрів. Їх ділять на п’ять секцій, які наповнюють лушпинням, а потім ретельно зшивають. Для пошиття використовують натуральні тканини — льон та бавовну.
Натуральні матеріали добре поглинають вологу і дозволяють тілу дихати. Військові беруть по кілька штук, використовують для кінцівок або складають навпіл для спини. Ортопедичні подушки-«кісточки» наповнюють синтепоном. Їх теж шиють на замовлення поранених або їхніх родин.
— Нещодавно хлопці попросили пошити спеціальні подушки-«кісточки» з військової тканини із карабіном, — пояснює Альона. — Таку подушку можна причепити до одягу. Вона не відрізняється від форми і дуже зручна: можна присісти, полежати чи навіть підкласти під зброю. Один із військових сказав, що це дуже класна річ.
Сировину для роботи збирають самостійно або отримують від небайдужих людей. За словами Альони Раку, спочатку гречане лушпиння доводилося купувати. Згодом люди, побачивши повідомлення у Фейсбуці, привезли пів тонни лушпиння безкоштовно.
— Лушпиння буває різним. Якщо чисте — відразу використовуємо. Якщо брудне — миємо, сушимо і тільки тоді начиняємо матраци, — додає волонтерка.
За два роки роботи у Яришеві пошили понад пів тисячі матраців і подушок. Вироби регулярно надходять до шпиталів на Вінниччині та й за її межами. Окрім цього волонтерки співпрацюють із лікарнею імені Пирогова у Вінниці. Замовлення на пошиття координує медикиня Наталія Дев’ята, яка також активно допомагає волонтерам.
Саша був би щасливий, що в його хаті волонтерять
Альона Раку розповіла, що спочатку було непросто знайти місце для роботи. Лише завдяки підтримці вдови Героя Олександра Ляшука, яка проживала в Макарові, волонтерам вдалося отримати притулок для своєї діяльності.
Жінка розповіла, що Олександр пройшов шлях від служби в поліції до військової справи. Свою кар'єру чоловік починав у правоохоронних органах, де дослужився до звання підполковника, після чого вийшов на пенсію. Проте довго сидіти без справи не зміг. Він був енергійним за характером, тому вирішив знову стати до лав захисників, цього разу як солдат.
На початку 2023 року Олександр вступив до Збройних сил України. Він воював на Донецькому напрямку, де 29 червня 2023 року героїчно загинув.
— Це велика підтримка для нас, — розповідає Альона. — Світлана, дружина Саші, подзвонила і запропонувала свою допомогу. Вона приютила нас у невеликій хатинці на його батьківщині, в Яриші. Ми там працюємо в теплоті, всі разом.
Світлана, вдова військового, навіть оплачувала частину витрат на електроенергію, щоб волонтери могли працювати безперешкодно. Альона згадує, якою важливою стала допомога Світлани, особливо коли місцева влада не підтримувала.
— Вона сказала, що Саша був би щасливий, якщо б знав, що в його хаті триває така діяльність, — ділиться емоціями Альона.
Волонтери Яришівської громади за час спільної роботи стали справжньою родиною. Альона зазначає, що війна змінила їхні стосунки та погляди на життя.
— Війна показала, хто є хто, — сміється Альона. — І навіть після того, як війна закінчиться, ми все одно будемо разом. Ми не просто волонтери, ми вже — волонтерська родина. І ми точно знайдемо, чим зайнятися, навіть після перемоги.
Кому і як передають допомогу?
— Ми передаємо допомогу військовим напряму, — веде далі розмову волонтерка. — На кожній нашій продукції вказуємо номер телефону. Буває, що хлопці самі телефонують, знаходять нас і замовляють необхідне. Також співпрацюємо з іншими волонтерами, які регулярно їздять на фронт. Наприклад, у нас є хороші друзі з Могилів-Подільського. А ще з нами працює колишній бойовий медик Гарфія Бескупська. Вона щомісяця відвозить допомогу до 411-го стрілецького батальйону.
Альона каже, що зв’язки вже давно налагоджені. Замовлення приходять і від волонтерів із Харкова, Дніпра, інших міст.
— Робимо, що в наших силах, — усміхається Альона. — А взагалі моя мама завжди казала: «Хочу, щоб в старості я могла розказати внукам, хто така росія і чому вони сюди прийшли. І щоб мені не було соромно, що я сиділа склавши руки». Оце і є наша мотивація.
Попри всі труднощі, волонтери дивляться у майбутнє з надією і будують плани на післявоєнний час.
— Війна дуже змінила всіх, розклала все по місцях, — зізнається Альона. — У багатьох змінилися життєві пріоритети, і в мене також. Мій рідний брат зараз воює, а двоюрідний загинув. Ми з братом ще до війни мріяли відкрити зелений туризм у нашій громаді. Навіть встигли почати: я посадила десять соток лаванди, доглядаю зараз. Робимо, що можемо, і дуже чекаємо перемоги.
Волонтерка не приховує своєї любові до рідної землі:
— Ярішів — це наші маленькі Карпати! — з гордістю каже вона. — У нас громада невелика, 13 сіл, але природа неймовірна. Гори, Дністер, краєвиди такі, що варто побачити. Я була в Карпатах кілька разів, але коли повернулася, подумала: у нас теж дуже гарно. Тільки трохи менші гори!
Наостанок Альона щиро дякує всім, хто підтримує волонтерський рух, і додає, що боротьба за перемогу триває не тільки на фронті, а й у серцях людей, які щодня працюють заради неї.
Читайте також:
Великдень на порозі: діти в ляльковому театрі вивчали мистецтво писанкарства
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
