«Мої донечки» — такими були останні слова полеглого на війні Олександра Ремарчука

Олександр Ремарчук жив за кордоном, але повернувся, щоб захистити для нас сонце і чисте небо від рашистської орди

• Шість років проживав за кордоном, а коли почалася війна повернувся, щоб добровольцем обороняти країну.
• Пам’яті нашого земляка з Луки-Мелешківської Олександра Ремарчука.

Вчора, 14 вересня, дружині і двом донечкам Олександра Ремарчука привезли додому похоронку. Сім’я проживає у селі Лука-Мелешківська.

«Ремарчук Олександр Дмитрович, 12.08.1977 року народження, загинув під час виконання бойового завдання  5 вересня 2022 року біля села Білогірка Херсонської області».

— Сашу ще не привезли, — розповіла його дружина пані Олена. — Сказали, можливо це буде сьогодні увечері або вже завтра 16 вересня.

Востаннє вона з донечками чули його голос 2 вересня. Подзвонив вранці. Нічого особливого не говорив. Просив не  хвилюватися за нього. Цікавився, як у них справи…

У той же день, о 16.30, був ще один дзвінок від Олександра на телефон дружини. Вона не встигла відповісти. Коли спробувала передзвонити, абонент уже перебував у зоні недосяжності. Телефонувала батькові старша донечка Аліна, потім молодша Олександра. Результат той само — голосу батька вони не почули.

Ранкова розмова з ним стала останньою. Про це вони дізналися пізніше.

«Якщо не буде зв’язку три дні, починайте шукати»

— Одного разу Саша мені сказав, якщо з ним не буде зв’язку три дні, тоді треба починати шукати причину, — продовжує розповідь дружина Олена. — Але я почала це робити уже наступного дня. Збереглися номери телефонів двох його побратимів. Їм почала дзвонити.

Один з них повідомив, що 2 вересня Ремарчук був у числі тих, кого терміново відправили на «нульову» позицію. У такому випадку не бtруть з собою телефони. Дружина каже, що в Олександра був ще один, старий телефон, на кнопках. Це з нього він набирав її номер наприкінці дня, коли не встигла відповісти.

Побратим пообіцяв  дізнатися інформацію про Сашу і зателефонувати дружині. На жаль, дзвінка від нього не дочекалися. Тим часом донечки заспокоювали маму. Щоразу повторювали, що там, де тато, може бути поганий зв'язок. Номер телефону іншого побратима не відповідав.

Дружина зверталася у Міноборони. Там порадили з’ясувати все у військкоматі. Дізналися ще один контакт — однієї з військових структур  на зразок гарячої лінії. Там записали їхнє звернення, сказали передадуть у військову частину.

Час спливав, а зв’язку з Олександром не було. Інформації про нього теж не вдавалося дізнатися.

Хотіли знати, якими були останні слова

Страшну звістку про загибель Олександра Ремарчука повідомив дружині його побратим. Сталося це 9 вересня. Він телефонував з шпиталю. Лікувався після важкого поранення.

Чоловік говорив, що той бій нагадував пекло. Рашисти обстрілювали наші позиції з усіх видів зброї. Летіли ракети, міни, застосували авіацію… 

За словами співрозмовника, Ремарчука важко поранило. Особисто він не був тоді з ним поруч. Хлопці розповідали. Казали, що Сашу поклали на ноші і винесли з гарячої точки. На жаль, врятувати не вдалося через велику втрату крові.

— Ми з дітьми дуже хотіли дізнатися про останні хвилини життя чоловіка, — розповідає пані Олена. — Може, щось говорив, може про щось просив.

Близький товариш і вірний побратим Ремарчука, з яким вони служили разом, дізнався про це у побратимів, які виносили Сашу з поля бою.

Хлопці згадували, що там так гриміло від обстрілів!.. Не все можна було почути. Але вони запам’ятали, як Ремарчук навіть попри біль, намагався пожартувати. Чули від нього слова: «мої донечки».

Любив гори і подорожі

Саша народився і виріс у селі Лука-Мелешківська. Там закінчив школу. Служив в армії. Після служби навчався у педагогічному університет імені Коцюбинського. Здобув фах історика.

Разом з дружиною виховували двох донечок. Коли у Вінниці припинила роботу фірма, де він заробляв на життя, вирішив поїхати в Польщу.

Приблизно через пів року туди ж переїхала дружина зі старшою донечкою. Аліна стала студенткою університету в Катовіце. Після його закінчення продовжила навчання у кіношколі. Через два роки здобула фах режисера кіно.

Під час розмови журналіста з пані Аліною вона розповіла, що весь час мріяла повернутися в Україну. Мріє далі вчитися. Подала документи на вступ до  Львівської національної академії мистецтв. У і дні у неї мала бути співбесіда.

Її молодша сестра Олександра стала студенткою найстарішого у Польщі вишу — Ягелонського університету, що знаходиться в Кракові, де вони проживали з батьками.

Сестри вдячні татові за надану їм можливість подорожувати. Кажуть, у нього не було такого, щоб на вихідні залишався вдома. Всіх агітував кудись їхати.

— Дівчатка, шукайте і обирайте місце для поїздки на вихідні, — говорив їм тато. Вони підбирали декілька маршрутів для подорожі. Він схвалював кожен.  

Разом вони побували в різних країнах. Найбільше мандрували по Польщі.

Це був найкращий час для сестер — разом з мамою і татом подорожувати різними містами, підніматися в гори, опускатися у печери…

Про кожну поїздку зберігають гарні спогади. Вони залишаться з ними назавжди. Як і пам'ять про рідного їм татуся — люблячого, щирого душею, з добрим, відкритим серцем до людей.

Ми його підтримали

Коли почалася війна, Польща почала приймати великі потоки біженців з України. Сестри Ремарчук стали волонтерами. Разом з поляками їздили на кордон зустрічати наші автобуси. Допомагали спілкуватися, бо знають польську мову. Оформляли необхідні документи, шукали житло для переселенців…

— Одного разу Саша  повернувся з роботи, переглянув новини в Інтернеті, а тоді каже, я поїду, — продовжує розповідь його дружина пані Олена. — Я навіть не стала уточнювати, куди саме поїде, бо й так все зрозуміла.

У 2014 році він мав намір йти в АТО. Тоді дружині вдалося відмовити його. Переконала тим, що ще не виросли діти, їм потрібна підтримка батька, поки стануть на ноги.

— Цього разу ми підтримали Сашу, — каже пані Олена. — І він поїхав. Ми його проводжали 9 березня. 11 числа він був у військкоматі. А вже наступного дня, тобто 12 березня, його мобілізували.

Висловлюємо щирі співчуття дружині, донечкам, батькам мужнього захисника рідної землі Олександра Ремарчука.
 

Читайте також:

Як українські військові відбили блокпост біля Ізюма: відео бою

Вимушений переселенець із Херсону почав розвивати на Вінниччині панкратіон і грепплінг

«Що з ним сталося, ніхто не знає». Чоловік помер під час затримання поліцейськими

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.