«Міна була з сюрпризом». Сапер без ніг у глухому селі добивається ремонту дороги

Андрій Жолонко каже, що для нього найбільш надійними людьми є дружина Жанна і син Олександр, вони засипають ями на сільській вулиці, аби міг проїхати на візку. Фото надано Віктором Зеленюком

• На 11-й день війни сапер з позивним «Інженер» підірвався на міні.
• Залишився без обох ніг.
• П’ять років воював з окупантами, тепер у нього другий фронт — добивається ремонту вулиці.
• Підказуємо фронтовикам, до кого звертатися з вирішенням проблем.

З Андрієм Жолонком журналіста «20 хвилин»/RIA познайомив колега Віктор Зеленюк. Сказав, що вражений силою духу ветерана, який з 2014 року захищав країну від російських окупантів.

Поспілкуватися вдалося не одразу. Андрій вибачився, сказав, що перебуває в дорозі, їде на Хмельниччину побувати на могилі побратима.

Більше поговорили з ним наступного дня після того, як повернувся з поїздки. Знайомий возив.

Розмову ветеран розпочав з того, що напередодні отримав новий інвалідний візок — електричний, італійського виробництва. До цього користувався механічним. «Моторчиком» слугували руки, крутити колеса було непросто, адже в нього на одній руці відбило три пальці.

Каже, різниця між двома візками відчутна. В електро є регулятор швидкості, автоматичні сигнали, багато-чого іншого як у справжньому транспортному засобі.

Електровізок оплачували три місяці

Він сам вибирав інвалідний візок. Надали таку можливість. Три місяці тому повідомили, що доставили  в Україну. Весь цей час довелося чекати, коли держава оплатить. Нарешті 6 червня доставили додому.  Ветеран випробував і залишився задоволений. Зарядки вистачає на 32 кілометри дороги.

— Це майже стільки, як доїхати з мого села до Бара і повернутися назад, — говорить пан Андрій. — Коли буду їхати, про всяк випадок кину за пазуху під зарядний пристрій. Думаю, хтось та дозволить підзарядити, якщо буде потрібно. Проблема в іншому — в дорозі. Якщо точніше, у бездоріжжі. Як вибратися від будинку на центральну дорогу.

Ветеран разом з дружиною Жанною та її сином Сергієм проживає у селищі Слобода Барської міської громади. У них квартира у 2-поверховому будинку на вісім сімей. Будівлю колись спорудили для працівників науково-дослідної сільськогосподарської станції.

— Вулиця від нашого будинку до центральної дороги селища, мабуть, така, як у Бахмуті, — каже чоловік. — Що не метр, то ямка, що не метр, то горбик. Жанна з сином засипала великі ями. Назбирали шматки цегли, камінці — ось так самотужки трохи «підлатали» проїжджу частину.

За його словами, у непогоду грунт так розгрузає, що навіть автомобілем не проїхати. Що вже казати про інвалідний візок...

— Відстань від будинку до центральної дороги невелика, менше як п’ятсот метрів, — уточнює співрозмовник. — Але треба їхати по схилі. Коли дорога розгрузне від дощів, навіть автомобілем не проїдеш.

«Для мене це дорога життя»

Чоловік каже, що про його прохання відремонтувати цей шматок сільської вулиці знають не тільки у Барі в міській раді. Він повідомив про це чиновницю ОВА, коли зустрічався з нею. У відповідь на його звернення  приїжджали комісії, роздивлялися, міряли відстань, але поки що, як він каже, всі ямки-горбики на місці.

Недавно знову були представники з Бару. Щоправда, з ним не зустрічалися. Дізнався про це від сусідів. Каже, сільський староста знає більше.

Журналіст розмовляв зі старостою Ходаківського старостинського округу Валерієм Коломийчуком з приводу ремонту дороги. Співрозмовник говорить, що комісії дійсно приїжджали неодноразово. Тепер справа має вирішиться. До того ж, скоро.

— Нещодавно у нас був керівник організації «Бар-благоустрій», — розповів Валерій Коломийчук. — Це комунальне підприємство Барської міськради. Одним із його завдань є ремонт доріг.

Він пояснив старості, що зроблять дорожнє покриття з щебеню упереміж з відсівом. Потім все надійно утрамбують.

— Роботи небагато, тому її зроблять протягом дня, — говорить староста. — Так нам пообіцяли. Причому, насиплять щебінь до самого гаража Андрія Жолонка.

Ветеран каже, що для нього ця дорога — це дорога життя. Якщо її відремонтують, він зможе самотужки добиратися до Бара. Уже є на чому їхати. Було б покриття. Центральна сільська дорога у них вимощена бруківкою. По ній вдавалося пересуватися на механічному візку, то й на електро проїде.

Скаліченому воїну важливо, що матиме можливість добиратися до свого лікуючого лікаря. Він працює у селі Ялтушків у тамтешній лікарні. З Слободи до лікарні відстань невелика, чотири кілометри. Тільки б дорогу зробили!..

Фатальний 11-й день війни

Прошу Андрія розповісти про побратима, до якого їздив на могилу. Звали його Сергієм, позивний «Скороход». Подружилися на війні. Андрій провів у зоні бойових дій п’ять років. У 2014-му пішов добровольцем. З Сергієм вони служили разом з 2017-го. Були саперами.

— Ми настільки здружилися, що навіть звільнялися майже одночасно, а потім знов повернулися на службу також в один час, — каже Жолонко. — Я змушений був припиняти контракт через хворобу дружини. У 2019-му  звільнився, а через місяць після того Сергій покинув службу. Поїхав на заробітки за кордон. У 2020-му я повернувся на контракт. Сергій дізнався про це, залишив за кордоном роботу і повернувся у нашу частину.

Жолонко служив головним сержантом 10-го батальйону 59-ї бригади. Фатальним для друзів став 11-й день війни. Тоді вони зачищали позиції від касетних мін. Виконали майже третину дорученої  роботи. Працювали не поспішаючи, уважно. Вибух стався, коли Андрій переносив викопану із землі міну. Каже, вона була із «сюрпризом» — спрацювала система самоліквідації. Вона вибухнула у повітрі, саме це врятувало його.

Через декілька хвилин знову пролунав вибух. Він стався там, де працювала друга їхня група. Серед них був його друг Сергій Чеховський.

Андрій втратив ноги, а Сергій загинув. Каже, друг помер у нього на очах.

— З рідних людей у нього була тільки тітка, — розповідає Андрій. — Ми підтримуємо з нею контакти. Разом з нею ходили на кладовище.

«Ви четвертий на черзі…»

Рік і три місяці минуло відтоді, як Жолонко дістав важке поранення. Каже, дотепер йому не виплатили компенсації за втрату ніг і трьох пальців на руці.

— Ви четвертий на черзі, — сказали йому недавно у військкоматі. Уточнили, що всі необхідні документи оформлені і передані по інстанції у Вінницю. А звідти у Міноборони.

Пенсію він уже оформив, її виплачують, без грошей не сидить. Буде чекати виплати, що залишається робити.  

Він мало вірить державним чиновникам, депутатам. «Вони однією рукою дають, а трьома забирають, — каже колишній військовий. — А ще вони навчилися затуляти рота тим, хто боронить рідну землю. Тому надіятися треба на самого себе, бо ніхто не допоможе. Хіба що волонтери. Саме вони допомогли мені отримати земельний пай, обіцяний державою.

За його словами, найбільш надійні люди в нього це дружина Жанна і її син Олександр.  

До вас приїдуть, телефонуйте!

В області створена мобільна група, завдання якої допомогти ветеранам у вирішенні їхніх питань. Очолює її Ірина Войтенко, начальник відділу взаємодії з ветеранами війни обласної військової адміністрації.

Під час розмови з пані Оксаною дізнався, що її чоловік на війні з 2014 року. Був поранений. Нині знову воює з російськими окупантами. За словами співрозмовниці, цей факт допомагає краще налагодити контакт з військовими. Коли вони дізнаються про чоловіка, у них з’являється більше довіри до представниці ОВА.

Вона погоджується з тим, що ветерани, які проживають у глибинці, у гірших умовах від тих, які мешкають у містах, зокрема, у Вінниці. Таким простіше добратися до лікаря, чи в інші структури для вирішення питань.

Наша мобільна група якраз створена для того, щоб не залишалися поза увагою ветерани у селах,— розповідає Ірина Войтенко. — Ми вже побувала вдома у понад 50 ветеранів. Допомогли у вирішенні низки питань, зокрема, оформлення документів на групу інвалідності, статусу УБД, соціальних виплат. І не тільки документів. Допомагають з реабілітацією,  з влаштуванням на лікування тощо. До речі, у Андрія Жолонка також були.

Звернутися по допомогу ветерани можуть за таким номером телефону: 067-600-24-02.
 

Читайте також:

Військовий з Шаргородської громади повернувся з російського полону

Цей день, 12 червня. Яке сьогодні свято, прикмети, традиції та заборони

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.