«Маріє, ти плачеш?»: Вікторія Колмикова презентувала книгу про загиблого сина «Вахра» та героїв Маріуполя

• Нова книга Вікторії Колмикової «Душа в місті Марії» розповідає не лише про загиблих героїв Маріуполя, а й про матерів, які продовжують берегти їхню пам’ять.
• Як народжувалися ці історії і хто стояв за їхнім втіленням — читайте далі.

Роману Колмикову було лише 20 років, коли війна обірвала його життя. Він родом із селища Вороновиця на Вінниччині — саме тут пройшли його дитинство й юність. Навчався у вінницькій школі №32, а згодом вступив до Вінницького політехнічного університету. Роман зростав допитливим і цілеспрямованим: захоплювався різними видами єдиноборств, багато читав і мав власну велику колекцію книг.

З початком повномасштабної війни Роман Колмиков став на захист України у складі Окремого загону спеціального призначення Національної гвардії України «Азов». Він обіймав посаду навідника зенітного артилерійського відділення. Побратими знали його за позивним «Вахр».

Солдат Колмиков загинув 16 березня 2022 року під час вуличних боїв за місто Маріуполь Донецької області. Куля ворожого снайпера влучила воїну в серце. За проявлену мужність і самопожертву його посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Маріуполь став для Романа останнім рубежем — і місцем, де народилися сотні історій незламності. Саме ці історії згодом ляжуть на папір.

Книга, написана серцем матері

Ще у вересні минулого року побачила світ книга «Янголи Маріуполя», присвячена 14 воїнам полку «Азов», які загинули під час оборони міста. Серед них — і Роман Колмиков. Упорядницею цього видання стала його мати, Вікторія Колмикова.

Днями у Вінниці вона презентувала нове видання — «Душа в місті Марії», меморіальне видання, що об’єднує історії та свідчення матерів загиблих захисників Маріуполя.

— Ця книга писалася досить важко. Розпочалося все з 2022 року, коли матері захисників Маріуполя об’єдналися, щоб спілкуватися, ділитися своїми переживаннями. Так ми лікували та підтримували один одного. Тоді я пізнала внутрішню силу цих жінок, історії їхніх героїв. Це і стало основою для написання книги, — розповіла авторка книги Вікторія Колмикова.

«Душа в місті Марії» — це не книга про одного загиблого воїна. Це свідоме рішення авторки — говорити про всіх Героїв.

Це не просто збірка біографій, а меморіальне видання, в центрі якого — історії та свідчення матерів загиблих захисників Маріуполя. Вона побудована на документальних матеріалах, особистих спогадах та життєвих цінностях синів, водночас передає болісні переживання їхніх матерів — тих, хто втратив найдорожчих, але продовжує берегти пам’ять про них.

— Для мене вони всі — як одне ціле. Вони разом тримали місто, разом стали його душею. Тому й книга — не про одного, а про всіх, — зазначила авторка.

Презентація книги у читальній залі Вінницької міської центральної бібліотеки ім.І.Бевза перетворилася на простір живої пам’яті. Тут звучали голоси Маріуполя — через відеохроніки оборони міста, читання уривків із книг «Янголи Маріуполя» та «Душа в місті Марії», через образи й символи, що не потребували пояснень.

Після заходу своїми враженнями поділилася Марина Тепленко, описавши той емоційний стан, який об’єднав усіх присутніх:

«Присутні здавалось дихали і в унісон і… через раз: з екрана до них крізь бій, вибухи, задимленість і жах війни линули голоси тих, хто змінив хід війни, боронячи Маріуполь і Азовсталь, ті, хто стали Героями не лише книги «Душа в місті Марії», а й національної честі, гідності, коду та історії України».

Водночас прозвучало й усвідомлення болісної правди — ці голоси більше неможливо почути наживо. Їхні слова, життєві принципи та заповіти звучали у виконанні акторів Вінницького академічного музично-драматичного театру імені М. Садовського у відеоролику, змонтованому Юрієм Якобенчуком.

«Ми вживу вже ніколи не зможемо почути їхні голоси — адже ці захисники вже в Небесному Воїнстві. Але вони дивились і з екрана, і зі сторінок книги, і з портретів на мольбертах — і відчувалося, що вони присутні в цій залі також, бо тут була жива пам’ять про них», — написала Марина Тепленко.

Особливу символіку мали й деталі простору: червоні тюльпани на столах, портрети матерів із синами, світлини воїнів, які стали частиною національної історії та колективної пам’яті.

Голоси Маріуполя продовжують звучати

Авторка, Вікторія Колмикова, зізнається, як після звістки про загибель сина вона падала у безодню відчаю. Лише побувавши на самому дні, змогла відштовхнутися, щоб продовжити справу, яку робив її син, і допомогти іншим матерям знайти сили продовжувати боротьбу та берегти пам’ять про своїх дітей.

Історії, описані в книзі, об’єднують три часові виміри: «до», «під час» і «після» повномасштабного вторгнення. Це дозволяє побачити страшні трансформації, які пережили люди та місто Марії за короткий час — від міста щастя до міста розбитих сердець і загиблих душ.

«Маріє, ти плачеш? Сльози твої перемішуються з попелом, що вкрив твоє місто, перетворене на велетенський вівтар… Ти бачиш їх? Вони не зникли. Їхні душі вляглися тінню в розбиті вітражі будинків, у мовчазні згорілі проспекти й вулиці».

Цитата з книги ілюструє, як книга говорить не лише про факти, а й про внутрішній світ людей, їхню біль, пам’ять і незламність духу, що продовжує звучати навіть крізь втрати.

Особливу роль у створенні книги «Душа в місті Марії» відіграв художник Григорій Зорик — заслужений художник України, чия мистецька експресія стала декоративним елементом видання. Обкладинка книги зображує розколоте навпіл серце матері на тлі руїн колись квітучого Маріуполя. Поруч — червоні тюльпани, як символ пролитої крові воїнів, але водночас — надії та материнської любові, яка не зникає навіть після втрати. Цей образ не залишає байдужим і підсилює головну ідею книги: пам’ять — жива, вона болить, але саме вона тримає.

Григорій Зорик — митець з Тульчина, який багато років працює над відтворенням краси рідної землі, історії та культури через живопис і графіку. Він є членом Вінницької обласної організації Національної спілки художників України та викладачем образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва у Тульчинському коледжі культури.

Творчість Григорія Зорика поєднує поетичну красу природи, історичний дух краю та глибоке відчуття місця, і саме ця здатність передати емоційний стан через образи допомогла створити символічний візуальний код книги, який доповнив її меморіальний зміст.

 

Читайте також:

«Вінницязеленбуд» планує великий переїзд: що відомо про проєкт адмінцентру

Шахраї під виглядом спецслужби обдурили пенсіонерку на 1,8 мільйона

Як підготуватися до НМТ без репетиторів? Зібрали ТОП безкоштовних сервісів

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.