•Чому колишній директор фабрики з Вінниччини Віталій Шевчук
залишив рідну землю і подався світ за очі?
•Сподівався, що їде в Португалію на місяць, а вже там 17 років
•Повертатися назад не має бажання: у чужій державі почувається вільною людиною, а дома…
Наприкінці 90-х Віталій Шевчук очолював швейну фабрику у селі Ободівка Тростянецького району. Приблизно 300 людей працювали у колективі. Для села це немало. Директор проявляв активність не тільки на виробництві. У рідній Ободівці ініціював відкриття пам’ятника знаменитому земляку - художнику зі світовим ім’ям Олексі Новаківському. Долучився до створення музею його імені. В цьому йому багато допоміг художник з Тульчина і близький товариш Михайло Довгань. Організовував в Ободівці пленери художників. Познайомився з відомими земляками – художником Андрієм Чебикіним
та письменником Володимиром Яворівським,
з якими дотепер підтримує контакти (Віталій Шевчук бере участь у програмі Володимира Яворівського "Що ж ми за народ такий..."). Його друзями стали багато майстрів пензля з різних куточків України.
-Виїздити за кордон навіть гадки не мав, - каже Віталій Шевчук. – Обставини змусили Сталося так, що податкові чинуші разом з іншими «контролерами», задушили фабрику. Протистояти тим, хто при владі, нереально.
Згаданий Михайло Довгань порадив поїхати відпочити. У нього син працює у Португалії. Шевчук сподівався, що їде на місяць, не довше. А відтоді минуло вже 17 років.
У День Незалежності Спілка української молоді в Португалії провела у центрі Лісабона акцію проти російської агресії в Україні
Про життя в еміграції, про українців, розсіяних в далекій Португалії, Віталій Шевчук розповів журналісту RIA під час недавнього приїзду до матері. Каже, такого приниження, як в рідній державі, українці не відчувають в жодній країні світу. Принаймні, такими запам’ятав часи кінця 90-х.
В центрі Лісабона 24 серпня українці вітали один одного з Днем Незалежності рідної Україні
-Якби на своїй землі вони мали такі умови, як за кордоном, перетворили б Україну в одну з кращих країн світу, - переконаний Віталій Шевчук, один з організаторів створення Спілки українців у Португалії, активний учасник української громади у цій далекій країні.
Четвертий рік поспіль Шевчук приїжджає додому у той час, коли його товариш, згаданий художник Довгань, організовує у Тульчині пленер художників «Подільська вольниця». Митці працюють за межами міста у створеному Довганем туристичному комплексі «Козацька левада». Тут, у дерев’яних будиночках, око тішать вишиті рушники, побутові речі старих часів, глиняний посуд, розписана піч, біля якої стоять рогачі з казанами.
Митці, які зібралися з різних областей держави, зустріли гостя і його дружину пані Галину як добрих друзів. Галина народилася у далекій Карелії. Саме там її зустрів Віталій під час служби в армії. Жінка розмовляє гарною українською. Переїхала не сама - з матір’ю. Нині вона мешкає у тому ж селі, що й мати чоловіка.
-У португальців теж є скрині? – запитувала гостя.
-Скриня, як і колесо, мабуть, не має національності, - каже пан Віталій. - Звичайно, вона трохи не така, як у нас. Ця сплетена з лози. Але призначення має однакове – зберігати певні речі.
Приїхали Шевчуки на автомобілі. Запитую, чи не важко долати таку відстань. Каже, важко. Але тільки тоді, коли перетинаєш кордон з Україною.
-Хіба можна сумувати за розбитими дорогами, - каже пан Віталій. – Чи за тим, скільки платять людям. Мати, яка все життя відпрацювала від ранку до смерканку, чесно працювала, має трохи більше тисячі гривень пенсії. Чи за пихатими чинушами, для багатьох з яких прості люди – ніхто і ніщо, вони потрібні їм тільки під час голосування, точніше, не вони самі, а їхні голоси на свою підтримку. Сумую за мамою, за друзями, за тими місцями, де виріс…
-Чи повернуся назад в Україну? – перепитує співрозмовник. – Не впевнений. Рідну землю не перестав любити і інколи не перестану. Почуття патріотизму зміцнилося ще більше. Воно не залежить від місця перебування людини.
За декілька десятків кілометрів від Лісабона у нього квартира. У дуже гарному місці: одні вікна виходять на океан, інші – на гори. Невдовзі після його переїзду прибула дружина з найменшим сином, він уже там закінчував школу. Двоє старших синів навчалися у Києві. Після отримання дипломів і вони переїхали до батька з мамою.
На запрошення української громади у Португалії виступав скрипаль Кирило Стеценко, внук відомого композитора
Віталій Шевчук не звик сидіти, склавши руки. Коли у 2000-му вперше прибув до Португалії, відпочивав недовго. Попросив сина Довганя,я кий зустрів його, підшукати яку-небудь роботу. Починав, як і більшість заробітчан, з фізичної праці. З часом організував власну справу. Щоправда, під час кризи у 2008-му вона занепала. Однак без роботи чоловік не залишився. Каже, нині отримує мінімальну платню, зате щасливий.
-Я там почуваюся вільною людиною, захищеною людиною, - говорить він. - Звик до посмішок, до приязні, до доброзичливості. Здавалося б, прості речі! Але вони потрібні кожній людині. А їх у нас нема. Заходжу у магазин, запитую у продавця, скільки коштує товар, який хотів купити. Чую у відповідь: «Там є цінник». Наступна фраза звучить ще з більшим невдоволенням: «Візьми окуляри, якщо не добачаєш». Це каже жінка, яка тримає в руках книжку. Якщо читає, повинна мати вищий рівень культури, та поки що з цим у нас не складається.
-Зміни все одно відбуваються, - зазначає співрозмовник. - На краще, звичайно. На них звертаю увагу при кожній поїздці додому. Сприяє цьому, зокрема, такий довгожданий безвіз. Людина, яка б хоч раз побувала у кращих обставинах, намагається запровадити їх у себе. Це дуже добре, що українці стали частіше бувати за кордоном. Вірю, що колись і на нашій вулиці настане свято.
Віталій Шевчук позитивно ставиться до того, що співвітчизники виїжджають за кордон. Каже, обмін змінює на краще людей, а отже, державу. Де б не осіли українці - в Європі, Америці, чи інших світах, вони скрізь зберігають свою українськість, свої традиції. Так само повсюди проявляють свою працьовитість, доброту, щирість у взаєминах з людьми інших національностей. Наголошує, що за це нас поважають у тій же Португалії, так само в інших державах.
На новому місці пан Віталій такий само активний, яким був дома. Він брав участь у створенні організації Спілки українців Португалії. Низка інших об’єднань, зокрема, молодіжних, включила його до складу правління.
Каже, молодь наша дуже активно пропагує культуру, традиції. Особливо проявляє себе у патріотичних заходах. На всіх антивоєнних заходах присутні молоді хлопці і дівчата. Разом зі старшими вони долучаються до збирання коштів на підтримку наших бійців, які воюють на Донбасі. Громада українців збирає кошти на пам’ятник Тарасу Шевченку у Лісабоні. Уже визначено місце, де його встановлять, там є пам’ятний знак.
-Постійно запрошуємо до нас відомих людей – художників, артистів, письменників, - каже пан Віталій. – Вони привозять з собою частинку України. І навпаки, коли приїжджаю додому, використовую кожну можливість для поширення інформації про Португалію, де одна з найбільших діаспор. Привозив картини португальських художників. Світ має знати про нас, а ми – про світ. Народна дипломатія відіграє дуже важливу роль.
-Я знаю, що панацея від усіх наших бід – самоврядування, народовладдя, - каже Віталій Шевчук. – Кращого способу контролювати владу поки що ніхто не придумав. На жаль, більшість людей нарікає на владу в Києві, а при цьому не помічають сміття під ногами. За це дуже прикро.
Знаменитий Ніагарський водоспад, це диво природи Шевчук побачив під час гостин у сина в Канаді
Нинішнє свято незалежності подружжя Шевчуків святкує в Торонто. Про це пан Віталій повідомив після того, як повернувся у Португалію. Гостюють у сина. Він опинився за океаном, бо одружився на канадійці.
-Обов’язково знайдемо час взяти участь у святкуванні разом з українською громадою в Торонто, - каже співрозмовник. – Світ має більше знати про Україну і українців. Бо ми варті того!..
-Віталичок, тішуся за Вас усіх, знаю, що Ви там щасливі, бо сама бачила, але яка нещаслива наша Україна, що такі сини покидають її терени! – такі слова написала в листі до Шевчука киянка Ольга Ліщинська після відвідання Лісабона і зустрічі з сімєю Шевчуків. Промовисті слова. Що ще скажеш…
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
№ 13 від 27 березня 2024
Читати номер
Задунайский Торонтуй
А если бы у бабушки был член, то она была бы дедушкой.
Задунайский Торонтуй
Про таких: https://youtu.be/FiiPqYUPbPY
Задунайский Торонтуй
Шо, не? Отож.