Інженер із Бронниці власноруч збудував енергонезалежний будинок

Із самого рання усі 120 км дороги від Вінниці до Могилів-Подільського 29 листопада вщент вкриті снігом. Саме містечко теж мерзне під білою ковдрою. Але будинку Анатолія Стафійчука байдуже до вітрів із прикордонних пагорбів. На це у нього чотири причини – і всі стосуються альтернативних джерел енергії.

Темрява - друг інженера: як усе починалося

2006 рік. Село Бронниця. Із крайньої хати на вулиці чутно якийсь галас:

- Ну що ти ото ліпиш? Ну, де ти це бачив? - обурюється літня жінка, дивлячись, як її син зосереджено свердлить стіну будинку й прикріплює туди якусь конструкцію футуристичного вигляду. А за кілька років родина йому ще й спасибі скаже за безкоштовну гарячу воду з квітня по жовтень.

Анатолій Стафійчук - заступник начальника з технічних питань місцевої філії «Укртелекому». Але відпочивати йому не дадуть й у неділю: телефон постійно розривається від дзвінків – знову викликають на позачергову планерку. За напруженим графіком чоловік звідкись знаходить час на побудову геліоколекторів та вітрогенератора.

– Вперше замислився про створення енергонезалежної системи освітлення та опалення, коли регулярно почали вимикати світло у 2006 році, - розповідає Анатолій. - Уявіть собі: село, де найвище досягнення – з десяток поросяток й найгаласливіший трактор. А тут раптом хтось замислив робити геліоколектор – слаба на голову людина, грубо кажучи, – сміється інженер.

Енергетичний апгрейд: і світить, і гріє

Енергетичним «первістком» інженера став водяний сонячний колектор.

– У 2006 почав робити водяний сонячний колектор для нагріву води. Конструював самостійно близько року. На той час мені це коштувало десь 1 тис. грн. Все, що мені знадобилося – каркас, склопакет і металева поверхня, пофарбована у чорну фарбу, – розповідає Анатолій.

Без цього девайсу його дім докупи із батьківським споживав би близько 350 кВт енергії на місяць. А так за три зимових місяці колектор зберігає чоловікові 600 кВт, з весни ж і до осені його родина забезпечена повністю безкоштовною й гарячою – до 70 градусів – водою.Фото Анатолія Стафійчука

Окрім гарячої води, сонце обслуговує господу Стафійчуків ще за кількома потребами.

– Повітряний колектор у мене для обігріву кухні, – розповідає Анатолій, вказуючи на два отвори у кухонній  стіні. – Повітря всотується у нижній отвір, і, вже прогріте, задувається в хату зверху. Коли світить сонце, система піднімає температуру на 2 градуси в кімнаті. Наприклад, якщо у кімнаті 18 градусів, то він підвищить до +20.

Сонячна електростанція

Вінець солярної колекції Стафійчука – сонячна електростанція вартістю 12,5 тисячі гривень, яку чоловік встановив нещодавно. Поки що вона не така вже й ефективна, та Анатолій каже – то справа часу, адже потужність можна наростити.

- Вона має потужність 0,5 Вт – при денному освітленні. Фактично, усе світло, що зараз горить -  безкоштовне для нашої сім’ї, -  Анатолій жестом вказує на кухонні лампи. - У системі стоїть спеціальний інвертор, який компенсує енергію в мережу. От, наприклад, я споживаю 1 кВТ, станція компенсує мені 0,5 Вт, і в лічильник нараховується лише половина від того, що я спожив. Малувато поки що, але система дозволяє нарощувати обсяг потужності.

Фото Анатолія Стафійчука

За словами інженера, якщо потужність станції підвищити до 2 кВт, то у похмурі дні вона буде видавати десь 300-500 Вт. Цього достатньо, щоб усі електричні прилади у домі працювали, бо на два будинки – свій та батьківський -  у чоловіка йде від 200 до 400 Вт на годину.

«Зелений ліхтар» на варті ощадності

Вітрогенератор – повністю справа рук Анатолія. До «вітряка» теж прикріплені сонячні батареї, тільки менші за габаритами, ніж саморобні. Тож пристрій повністю автономний. - Освітлення дому від вітрогенератора вмикається після заходу сонця автоматично на дві години. Єдине, як можна зрозуміти, що дім на постачанні від «вітряка» - одразу ж вмикається зелений ліхтарик. Але його можна ввімкнути одним порухом руки, - розповідає Анатолій.І дійсно, коли чоловік підіймає важіль уверх - світло в домі вже постачає вітроелектростанція, одразу ж загоряється й зелена лампа.  Коли вимикач опускається донизу, дім знову на державній електроенергії. Причому цей перехід абсолютно непомітний – ні тобі блимання, ні короткочасної темряви – все працює, як швейцарський годинник.

Чим грітися у безсонячні зимові дні?

Взимку вже зо два роки Стафійчуки опалюють домівку за допомогою піролізного котла. Систему для нього Анатолій теж будував власноруч - за два місяці переробив опалення у своїй та батьківській хаті.- На систему опалення на два будинки витратив 35 тисяч гривень на матеріали й два місяці моєї роботи. Коли вперше запустив систему, все одразу запрацювало. Витрачаю за шість місяців на обігрів двох будинків дві машини дров –  це близько 4 тис. грн на весь опалювальний сезон. А якби використовував газ, то вийшло б близько 15 тис.Цих дрів родині Анатолія вистачає на увесь опалювальний сезон

Якоїсь особливої уваги котел не потребує - знай собі, завантажуй його раз на 12 годин - і на стільки ж про нього можна забути. Й не забувати вигрібати попіл раз на 10 днів.

Що у планах?

У планах Стафійчука – продавати державі електроенергію по «зеленому» тарифу. Та цей задум поки що відклав до кращих часів – бо треба дотриматись купи вартісних формальностей. А поки держава отримуватиме надлишок «зеленої енергії» безкоштовно.

- Щоб продавати енергію державі, треба виконати багато вимог. Наприклад, сертифікувати сонячні батареї. Поки що у мене немає таких грошей.

Також взимку 2016 року грітиметься вже й від енергії землі.

- Планую витратити на розробку теплового насоса десь 1 тисячу доларів. І це при тому, що мережевий геотермальний насос коштує від 10 тисяч євро.

У гаражі також чекає на літну погоду ще одне його дітище й перша масштабна робота – гелікоптер. Це його мрія, втілена в життя власноруч.- Саме праця над гелікоптером навчила мене ґрунтовного підходу до кожної справи. Тепер вже абияк нічого зробити не можу - навіть якби й хотів, - розповідає інженер.

Анатолій Стафійчук завжди відкритий людям, зацікавленим у зеленій економії. Але далі цікавості за всі роки справа у бажаючих так і не заходила.

- Ви собі не уявляєте, наскільки я відкритий, щоб передати свій досвід – стільки вже й схем копіював, розсилав. Але ніхто нічого не зробив. Скільки потім обдзвонював людей – загоряються швидко, але швидко й втрачають інтерес.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.