Ветерани грають виставу та озвучують «На вушко–2»: розмова з директором Барського МХАТу Григор’євим
- Барський міський художній аматорський театр став першим грантоотримувачем Українського культурного фонду у 2025 році з двома мистецькими ветеранськими проєктами.
- У рамках цих ініціатив військові ветерани та їхні родини візьмуть участь у виставі Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля» та озвучуватимуть народні казки другого циклу «На вушко».
- Журналістка поспілкувалася з очільником театру Романом Григор'євим та акторським колективом, які поділилися своїми враженнями та розповіли про особливості роботи над ветеранськими проєктами.
Із невеличкого міста Бар на Вінниччині розпочалася цьогорічна історія підтримки культурних ініціатив Українським культурним фондом. Саме Барський міський художній аматорський театр (далі МХАТ) став першим грантоотримувачем Фонду у 2025 році. І не з одним, а з двома мистецькими ветеранськими проєктами.
Урочисте підписання грантових угод відбулося в Києві. Про цю подію першою повідомила виконавча директорка Фонду Анастасія Образцова. Угоду підписали директор театру Роман Григор’єв і представниця Фонду, а серед присутніх був і особливий гість — звукорежисер МХАТу, військовослужбовець ЗСУ Олександр Дєдов, який нині захищає Україну.
Знаково й те, що цьогорічний фокус театру — творча реабілітація ветеранів та членів їхніх родин. Важливу роль у цьому відіграє подружжя Дєдових: Ірина Дєдова, головна режисерка театру, та її чоловік Олександр, який навіть на фронті залишається частиною творчої команди.
Розмова з керівником проєкту
Журналістка поспілкувалася з директором Барського міського художнього аматорського театру (Барський МХАТ) Романом Григор’євим про сенси, натхнення та проєкти, які повертають до життя українських ветеранів.
— Пане Романе, розкажіть, будь ласка, з чого починалася історія Барського МХАТу як простору творчої реабілітації?
— Найперше варто зазначити, що ми почали працювати з ветеранами ще у 2019 році. Тоді на сході країни тривала Операція об’єднаних сил, але в тилу тема війни вже відходила на другий план. Попри це ми розуміли, яку ціну платять українські воїни за наш спокій, і вирішили допомагати тим, хто повернувся з фронту. А допомагати вирішили так, як уміємо найкраще — через мистецтво.
— Тобто перший ветеранський проєкт з'явився ще до «казкової» серії?
— Так. За підтримки Українського культурного фонду, з яким співпрацюємо з 2018 року, ми тоді виграли проєкт і поставили виставу «Сто тисяч» за Карпенком-Карим. У ролях — учасники бойових дій та їхні рідні. Режисура була за Іриною Дєдовою, головною режисеркою театру, яка сьогодні є не лише творчим керівником, а й дружиною нашого звукорежисера і військового добровольця Олександра Дєдова.
— Вивозили виставу за межі області?
— Так, з нею ми побували не лише у Барі, Жмеринці та Вінниці, а й у прифронтових містах — Маріуполі, Слов’янську, Сіверськодонецьку. Навіть у Косові, на Івано-Франківщині, де є табір для реабілітації ветеранів. Цим ми об’єднали центр, схід і захід України. Вистава дуже глибоко зворушила глядачів, а головне — допомогла акторам з фронтовим минулим відчути зцілення через сцену. Наш актор, офіцер ЗСУ Олексій Голубков якось сказав: «З війни ми повертаємося з пораненими душами. І загоїти ці рани допомагає саме мистецтво». Так само і рідні наших захисників переживають великий стрес та емоційне вигорання. Саме тому з учасниками проєкту працював фаховий психотерапевт Людмила Черкас. І ця співпраця продовжується з року в рік, від проєкту до проєкту.
— А як виникла ідея з аудіоказками?
— Ця ідея давно жила в наших головах. Хотілося зробити щось світле, тепле, що буде корисним не лише ветеранам, а й дітям. У 2024 році ми подали її на конкурс УКФ — і проєкт виграв. Минулоріч, до речі, ми виграли загалом п’ять проєктів. Від одного довелося відмовитися через брак часу на реалізацію та обмеження Фонду на кількість підтриманих проєктів від одного заявника. Тоді Фонд виділив на реалізацію проєкту трохи більше 170 тисяч гривень.
— На що були витрачені ці кошти?
— Ми орендували додаткове обладнання для звукозапису, замовили анімовані ілюстрації у художниці Дайани Третьякової, оплатили таргетовану рекламу, щоб поширити казки в мережі. Запис, саунд-дизайн і зведення виконував наш звукорежисер — той самий Олександр Дєдов.
— А де саме записували казки? У Вінниці?
— Переважно у нас, у Барі. Частину записували на базі театру, частину Олександр записував разом із побратимами безпосередньо у своїй військовій частині. Це було справді зворушливо — слухати, як дорослі чоловіки, які пройшли фронт, читають казки з такою ніжністю, наче звертаються до власних дітей.
— А як знаходили учасників?
— Частину казок записали актори Барського МХАТу. Це учасники бойових дій. Також долучилися до запису побратими Олександра Дєдова із його військової частини. Зверталися до нас і ветерани через оголошення, які ми розповсюджували у мережі. Перший альбом «На вушко» налічував 15 казок від семи ветеранів та однієї ветеранки. Їх прослухали у мережі майже 300 тисяч слухачів. Досі активно використовують як дидактичний матеріал у дитячих садочках не лише Барської громади, а й інших населених пунктів України (зокрема незламної Бучі).
Грант, з якого почався 2025-й
Цього року театр знову подався на конкурс Українського культурного фонду. І не просто виграв — саме Барський МХАТ став першим в Україні, хто підписав договір з Фондом у 2025 році. Це дало старт усьому грантовому сезону культурної інституції, яка підтримує сотні мистецьких проєктів.
— Ми перемогли з трьома заявками, — розповідає Роман Григор’єв. — Але свідомо відмовилися від одного проєкту. На цей рік ми визначили пріоритетом саме роботу з ветеранами. Наразі реалізуємо два проєкти за підтримки УКФ: це продовження аудіоальбому «На вушко – 2» та постановка вистави «Мартин Боруля» за Іваном Карпенком-Карим.
Особисто для нас гранти — це завжди можливість зробити більше. Поставити виставу ми можемо й самотужки, і регулярно це робимо. Адже окрім грантових проєктів маємо у роботі планові репертуарні вистави, які ставляться власним коштом. Однак підтримка Фонду дає ширші можливості. Ну і, звісно, це статус. Підтримка Фонду — це своєрідний знак якості. Він свідчить про те, що твої ідеї важливі для всеукраїнського культурного контексту. А ще підтверджує, що ти здатен реалізувати їх на високому рівні та дотриматися всіх вимог, пов’язаних із бюджетним фінансуванням і суворою звітністю.
Журналістка поцікавилась і про фінансову підтримку.
— Фонд виділяє майже 1,2 мільйона гривень. Завдяки цим коштам ми зможемо закупити якісніші декорації та реквізит, організувати гастрольний тур. Цьогоріч у планах, окрім Бару й Вінниці, також Харків, Полтава і Чернігів. Завдяки гранту ми можемо видати тематичну друковану продукцію, залучити фахового психотерапевта, провести масштабну інформаційну кампанію.
Загалом у період з 2018 по 2025 рік наша команда реалізувала або продовжує втілювати мистецькі грантові ініціативи на суму понад вісім мільйонів гривень.
Запис альбому «На вушко - 2»
Один з ключових напрямів Барського театру полягає у продовженні проєкту «На вушко». Раніше ми розповідали, що в першій частині уже записали перші 15 казок. Проєкт реалізовувався також за підтримки УКФ восени минулого року.
Директор театру Роман Григор’єв зізнався, що формат виявився напрочуд дієвим:
— Казки слухають у дитячих садочках, використовують у школах, поширюють у соціальних мережах. Їхня сила не лише у змісті, а й у голосах тих, хто пройшов війну і нині ділиться спокоєм, силою та добром із найменшими.
Казкові тексти для альбому підбирає режисерка театру Ірина Дєдова. Це народні оповіді, що формують ідентичність і несуть у собі важливі моральні орієнтири. Зі сформованого списку учасники самі обирають, яку казку хочуть прочитати. Після запису на студії, обробки звуку, додавання авторської музики (яку створює звукорежисер театру, а нині — військовослужбовець ЗСУ Олександр Дєдов), казка набуває нового звучання. Торік її візуалізувала ілюстраторка Дайана Третьякова. Цього ж року організатори планують змінити художника, щоб кожен альбом мав свою унікальну стилістику.
— А як запис відбувається? І скільки це займає?
— Аудіоказку можна записати навіть за один день. На студії, у спокійній атмосфері. Звісно, для вистави цього замало. Там потрібен репетиційний процес, робота з текстом, командою, постановкою. Але ми гнучкі, тому чекаємо усіх, хто готовий вийти за рамки і відкрити нову частину себе.
— Якщо хтось хоче приєднатися, куди звертатися?
— Можна зателефонувати безпосередньо нашій команді. Контакти такі:
- Ірина — 0978931321;
- Олександр — 0976053321.
Відгуки, які отримує театр, вражають: діти просять слухати казки знову і знову, педагоги впроваджують їх у виховний процес, а батьки зізнаються, що слухати голоси українських захисників у такому теплому, доброзичливому форматі надзвичайно приємно.
Особливо зворушливо, що до запису долучаються побратими Олександра Дєдова просто з фронту. А сам Олександр, перебуваючи на службі, знаходить можливість долучатись до саунд-дизайну, монтує записи, додає музику. Все це, аби казки лунали у кожному куточку країни.
«Мартин Боруля» — про гідність для тих, хто її захищає
Окрім казок, театр втілює ще одну важливу ініціативу — постановку вистави «Мартин Боруля» за класичним твором Івана Карпенка-Карого. Як розповіла режисерка Ірина Дєдова, ця постановка має не просто мистецьке, а терапевтичне значення. Головну умову проєкту сформульовано чітко — усі ролі мають виконувати лише учасники бойових дій або члени їхніх родин.
Частину складу вже сформовано з ветеранів, які раніше працювали з театром, а для решти оголошено відкритий кастинг. Заявки приймають до 25 травня. І хоча для участі не вимагається жодного акторського досвіду, рівень майбутньої постановки буде професійним. Це завдяки системній режисерській роботі, репетиціям і підтримці команди.
Ірина Дєдова не лише працює з ветеранами як з акторами-аматорами, а й виступає своєрідним ментором для кожного. Її підхід дуже уважний, індивідуальний, адже в кожного учасника — своя історія, досвід, біль і потреба бути почутим.
Олександр Дєдов, попри службу в ЗСУ, також активно залучений у підготовку — як звукорежисер, організаційний координатор і, що важливо, як жива підтримка для побратимів. Його присутність у проєкті додає глибини. Це не просто вистава, це спільне проживання великого досвіду, що трансформується в мистецтво.
Імена, які варто знати
Варто також зазначити, що серед акторів Барського міського художнього аматорського театру є справжні бойові офіцери, які не лише служили на фронті, а й продовжують підтримувати культурний простір рідного краю. Серед них особливе місце займають та Олексій Голубков та Віктор Кімаківський.
Олексій Голубков — ветеран і активний учасник мистецьких ініціатив. Він брав участь у виставі «Сто тисяч» у 2019 році, яка мандрувала містами на сході України. Цей досвід показав, наскільки театр може бути інструментом не лише культурного розвитку, а й об’єднання і підтримки громад, особливо в умовах війни.
Театр як сімейна справа
Ми поспілкувалися з Віктором Кімаківським, актором Барського міського художнього аматорського театру, учасником бойових дій, офіцером Збройних Сил України. Пан Віктор не лише сам залучений до мистецьких ініціатив, а й творить разом із родиною: його доньки теж грають у виставах, зокрема у майбутній постановці «Мартин Боруля».
За словами актора, цьогоріч він із нетерпінням чекає нової постановки «Мартин Боруля», де йому запропонували головну роль. Його доньки також братимуть участь у виставі, а сам Віктор знову долучиться до казкового проєкту «На вушко – 2».
— Маю велику повагу до таких ініціатив. І щиро вдячний нашому директору Роману Григор’єву та режисерці Ірині Дєдовій. Вони не просто організовують процес, а згуртовують людей і дають нам можливість знову відчути себе живими. А підтримка УКФ — це те, що робить усе це можливим.
За словами Романа Григор’єва, до вистави також долучаться ветеран-доброволець Сергій Роздольський, дружина учасника бойових дій Анжела Шуляковська, доньки та сестри ветеранів Анастасія Матвієнко-Кімаківська та Злата Кімаківська.
У планах театру гастролі. Виставу покажуть не лише у Барі та Вінниці, а також у Харкові, Чернігові та Полтаві. Це міста, які попри все залишаються незламними. Виступи стануть потужною мистецькою подією з глибоким ветеранським змістом.
Головна ідея культурних ініціатив Барського МХАТу полягає в тому, щоб показати, що українські ветерани не лише герої фронту, а й талановиті, чутливі й глибокі особистості. Вони мають право і можливість жити яскравим, повноцінним життям. Через театр, аудіоказки та інші мистецькі проєкти учасники отримують можливість не просто розповісти свої історії, а й проявити себе з нових, неочікуваних сторін.
Читайте також:
Вишивають Перемогу: унікальний рушник Ободівської громади стане символом сили та надії
Хати заговорили трипільськими орнаментами — реалізують проєкт «Подністровський стінний розпис»
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
