Гітарист з Ладижина втратив пальці, але написав «100 пісень для України»

Василь Панцирєв: - У творчій дружбі з внуком Утьосова - крапка

На минулому тижні Василь Панцирєв виступав у Києві. Виходив на сцену у товаристві відомих виконавців. Троє з яких – народні артисти України. Це – Анатолій Матвійчук, Олександр Василенко, Фемій Мустафаєв. Радували глядачів своїми виступами заслужені діячі мистецтв України Анжела Ярмолюк та Володимир Гонський. Звучали пісні інших знаних виконавців. Читали вірші поети. Присутні у залі оплесками зустрічали танцювальні колективи.

З якої нагоди зібралися артисти? Як наш земляк потрапив на цей виступ? Як виник незвичайний проект «100 пісень для України». З ким працював над ним? Про це, а також про деякі фрагменти з біографії росіянина, який всім серцем любить Україну, пан Василь розповів «20 хвилин/RIA»

До Києва запросив поет Майдану

Під час вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні з нагоди 5-ї річниці Революції Гідності, у Києві відбулася презентація двох нових поетичних збірок - «Дорогою через Майдан» та  «Як пахне тобою кава».

Її автор київський поет Василь Ковтун запросив на захід разом з іншими авторами музики на його вірші свого тезку з Ладижина Панцирєва. Творча зустріч відбувалася в актовій залі Дарницької райдержадміністрації столиці.

 -У залі були рідні Героїв Майдану, батьки загиблих під час Революції Гідності, у боях на Донбасі, ті, хто пройшов Майдан, зібралися побратими по перу Василя Ковтуна, шанувальники його творчості, - розповідає пан Василь. – Декого з них раніше бачив хіба що на екрані телевізора. Упізнав у залі Героя України Степана Хмару. Самі розумієте, які почуття охоплюють, коли знаєш, яка перед тобою аудиторія.  

Одинадцять пісень на вірші Василя Ковтуна написав Панцирєв (крайній праворуч), зліва аранжувальник і виконавець його пісень  Володимир Олексюк

Дві з них планував показати під час презентації. Показали тільки одну. Пісня називається «Ластівка». У ній лейтмотивом звучить тема війни на Сході країни.

Панцирів виконував її дуетом з аранжувальником його мелодій земляком Володимиром Олексюком. Друга пісня «Бліндаж», як і «Ластівка», входять до проекту «100 пісень для України». Показати її не вдалося. Зібралося багато виконавців. Організатори презентації звернулися з проханням до учасників – показувати тільки по одному творчому номеру.

Запрошення від Василя Ковтуна (праворуч) отримав ще один представник Ладижина – поет Петро Войт, один з авторів проекту «100 пісень для України». Петро Войт познайомив журналіста з бардом Панцирєвим, а також розповів про те, як виник задум проекту. До речі, завдяки проекту відбулося знайомство поета Майдану Василя Ковтуна з нашими земляками з Ладижина.

Перетягнув струни гітари під ліву руку

-Коли ми познайомилися з Василем Панцирєвим, він перебував у страшній депресії, - говорить Петро Войт. – Сталося це після його повернення із заробітків. Тоді йому ампутували два пальці на лівій руці. Втратив мізинець і безіменний. Фізичний біль чоловік витримав. Але з яким сумом він дивився на гітару! Все своє життя не розлучався з нею – ні в армії, ні на роботі… Грав у різних колективах, записав два диски власних пісень. Деякі з них виконує внук Утьосова.

За словами пана Войта,(крайній ліворуч) Панцирєв (в центрі, справа - Андрій Скакодуб), етнічний росіянин, але за переконаннями, патріот з патріотів України. До того ж людина вольова. Незважаючи на втрату пальців, Василь знайшов у собі силу волі повернутися до улюбленого заняття. Як саме йому це вдалося?

Про те, що лівші грають на гітарах, Панцирєв читав в Інтернеті. У складі популярного колективу «Бітлз» одразу двоє виконавців були шульги. Лівою рукою грали Пол Маккартні та Рінго Старр. Ще більше його зацікавила доля американського гітариста Джимі Хендрікса. Зясувалося, що той перетягнув струни гітари під ліву руку.

-Я теж зробив так само, - говорить Василь Панцирєв. – На жаль, перші спроби зіграти не дали очікуваного результату. Одразу ж зрозумів, що не вдасться перевчитися по-новому. Скільки не пробував – все марно. Довелося все переробити, як було раніше.

І все-таки він грає! Навіть без двох пальців на лівій руці. Яким чином?

-Граю спрощеними акордами, - говорить музикант. – Не можу по грифу пальцями бігати, але потрібну мелодію вдається відтворити. Хоча беру акорди спрощені, вони все одно передають ті музичні фрагменти, що народжуються в серці. Буває, читаю слова вірша, і одразу відчуваю, яка мелодія підійшла б до таких рядків. Багато значить аранжування. Його вміло робить Володимир Олексюк. Майже всі мої твори аранжував саме він. Разом з ним виконуємо їх дуетом.

Вірш висів у... магазині на вітрині

У проекту «100 пісень для України» незвичайна історія. Якось Василь Панцирєв зайшов у магазин. Звернув увагу на незвичний товар. На видному місці у продовольчій лавці висіли слова вірша. Здалеку можна було прочитати заголовок – «Сповідь».

-Мене ніколи не цікавила поезія, - сказав власник магазину пану Василю. – Не читав вірші, не купував поетичних книг. Але одного разу почув  рядки, які зачепили за живе. Вивчив їх напам’ять. Потім надрукував на комп’ютері і виставив у магазині.

За словами Панцирєва, в цей час у магазині був автор вірша, про який говорив чоловік, -  Петро Войт. Вони знайомі, бо раніше працювали разом на ТЕЦ. У той момент у руках у Панцирєва була гітара.

-Перед тим власник магазину попросив відремонтувати його стару гітару, - говорить пан Василь. – Я зробив це. Приніс віддати. Послухав розповідь власника магазину про вірш «Сповідь». Прочитав рядки, і тут же став підбирати до них мелодію. Так у магазині народилися перші акорди майбутньої пісні. Дома закінчив писати.

Крила пісні «Сповідь» дав ще один активіст з Ладижина – Андрій Скакодуб. Він поширив записаний твір в Інтернеті. Пісня отримала чимало схвальних відгуків.

- Андрій запропонував створити цикл пісень про Україну, - каже Петро Войт. – І назву дав йому «100 пісень для України». Вирішили зробити це протягом одного року. Розмова відбувалася всередині 2017-го. А вже через рік мали не сто, а 150 пісень патріотичного спрямування.

Спершу підбирали вірші учасників творчого літературного об’єднання «Стожари». Далі стали залучати авторів з усієї держави. Кожен новий твір виставляли в Інтернеті. Після прослуховування дехто з авторів сам пропонував власні вірші. Так зробила, наприклад, Вікторія Абу-Кадум. Нині вона проживає в Йорданії, очолює там Товариство українців. До речі, пані Вікторія також брала участь у творчому вечорі Василя Ковтуна у Києві. Пан Ковтун про проект ладижинців теж довідався з Інтернету.

Серед учасників проекту – члени Національної спілки письменників України – Олена Герасименко, Василь Піддубняк, Юрій Хмелевський, Неоніла Яніцька. Свої твори запропонували Андрій Скакодуб, Микола Шерник, Ганна Соловей…

Про «Коляду» для внука Утьосова

З внуком Утьосова російським співаком Володимиром Утьосовим Панцирєв познайомився в Москві. Той виконував пісню Василя «Спасибо друзьям».

-Неодноразово зустрічалися у Володимира на квартирі, - говорить пан Василь. – Чоловік зовні дуже схожий на відомого співака Леоніда Утьосова. Разом записали декілька пісень. Після мого повернення із заробітків продовжували контакти по скайпу.

Головна причина припинення творчих зв’язків – війна. Пан Василь каже, що не сподівався на таку реакцію творчого побратима.

-Якось я надіслав йому пісню «Коляда», - розповідає Панцирєв. – Так вона мені сподобалася! Але була на українській мові. У відповідь наслухався багато-чого. Я людина віруюча. Звик прощати людям. Але для себе зробив висновок: припинив з москвичем будь-яке спілкування.

До речі, біографи Леоніда Утьосова стверджують, що він був двічі одружений, але з жодною з дружин не мав дітей. Мова про позашлюбних спадкоємців. Принаймні згаданий московський виконавець надто схожий  

На екзамени - літаком на відстань 1200 кілометрів

Василь Панцирів народився в Амурській області. У післявоєнний час туди виселили його батьків – маму з України, тата – з Росії. Каже, так влада боролася з куркулями. Тими, хто не хотів вступати в колгоспи. Там розкуркулені чоловік і жінка познайомилися, одружилися. На початку 50-х у них народилися двоє синів. Пізніше сім’ї дозволили повернутися в Україну. Батько Василя працював будівельником.  Був бригадиром бетонників на споруджуваному у Калуші Івано-Франківської області хімічному комбінаті. Будував Ладижинську ТЕЦ.

1977 рік Василь Панцирєв крайній праворуч

Після служби в армії пан Василь поїхав на заробітки  у Магаданську область. Працюючи, заочно закінчив Магаданський політехнічний технікум. Каже, від місця його роботи на золотих копальнях до Магадану відстань становила понад тисячу кілометрів. На екзаменаційні сесії літав літаком на відстань 1200 кілометрів.

Василь Панцирєв крайній ліворуч

-Там, де я був, чиста тундра, - розповідає пан Василь. - Копальні знаходилися між сопками. Уламками, самородками з благородного металу ми стріляли з рогатки по куропатвах. Вивезти їх було нереально. Добратися можна було тільки літаком. В аеропорту перевіряли, як на рентгені. Три роки провів на золотих копальнях.

1973 рік Панцирєв зліва: -Ця гітара пройшла зі мною всю армійську службу

Працював на Ладижинській ТЕЦ. У Ладижині створив сім’ю. Де б не працював, повсюди з ним була його вірна подруга – гітара.

Я ні перед ким боргів не маю

З вірша Петра Войта «Сповідь» на музику Василя Панцирєва розпочався патріотичний проект «100 пісень для України»

                     Сповідь

Я ні перед ким боргів не маю ,

Кому був винен -тричі заплатив

Хіба батькам , яких уже немає,

Тепла й уваги мало приділив.

Та є одна моя тяжка провина,

Навіть не моя  ,а цілих поколінь,

Не вберегли державу Україна,

За всю тисячолітню далечінь.

І душить серце ця пекельна мука, 

Що хід історії не можу я змінить,

Бо винуваті ми , а дітям і онукам 

Довелось за Україну кров'ю заплатить!