Етнічний росіянин записав «100 пісень для України». Грає навіть без двох пальців на руці

Василь Панцирєв: - Після втарти пальців "бігати" по грифу уже не вдається, спрощую акорди

• Бард з Ладижина Василь Панцирєв напередодні Нового року записав ще одну пісню — «Бліндаж». Бійці на фронті називають її неофіційним гімном.
• Етнічний росіянин, який втратив два пальці на руці, є автором проекту «100 пісень для України».
• Де їх можна почути? І чому поставив жирну крапку у творчій дружбі з внуком Леоніда Утьосова?

Василь Панцирєв давно проживає в Ладижині. Хоча народився і виріс в Росії. Згодом батьки переїхали на Вінниччину. Наприкінці 90-х йому знову довелося повернутися у сусідню державу. Уже на заробітки.

В один з тих днів втратив два пальці на лівій руці. Мізинець і безіменний ампутували в лікарні. Думав, назавжди доведеться розпрощатися з гітарою. Коли фізичний біль минув, він з сумом дивися на інструмент, який супроводжував його з юності. Чи то служив в армії, чи на роботі, де б не працював, повсюди брав участь у музичних колективах, виходив на сцену з гітарою. І раптом…

Читав, що можна перетягнути струни під гру лівою рукою Зробив так, але… Навчитися грати по-новому не вдалося. Все-таки він грає. До двох професійних музичних дисків, записаних у студії до трагедії, додалися нові твори. Продовжує виступати з улюбленим музичним інструментом. Як йому це вдається?

Спростив акорди

— Граю спрощеними акордами, — розповідає пан Василь. — Не можу по грифу швидко бігати, але потрібну мелодію вдається відтворити. Спрощені акорди все одно передають ті звуки, що народжуються в серці. Буває, читаю слова вірша, і одразу відчуваю, яка мелодія підійшла б до таких рядків. Багато значить аранжування. Його вміло робить Володимир Олексюк. Майже всі мої твори аранжував саме він. Разом з ним ще й співаємо дуетом.

Під час вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні з нагоди 5-ї річниці Революції Гідності, їхній дуевиступав у Києві на презентації двох нових поетичних збірок — «Дорогою через Майдан» та  «Як пахне тобою кава». Автор книг поет Майдану Василь Ковтун запросив їх разом з іншими музикантами, які пишуть пісні на його вірші. Панцирєв має 11 пісень на слова Ковтуна. На сцену виходили у товаристві відомих виконавців, троє з яких — народні артисти України: Анатолій Матвійчук, Олександр Василенко, Фемій Мустафаєв. Радували глядачів заслужені діячі мистецтв України Анжела Ярмолюк та Володимир Гонський. Звучали пісні інших знаних виконавців. Читали вірші поети. Присутні у залі оплесками зустрічали танцювальні колективи.

— Особливо дорога для мене пісня на слова Василя Ковтуна «Бліндаж», — розповідає музикант. — Вона про те, що сьогодні болить дуже багатьом – про війну на Донбасі. Знаю, що поет неодноразово показував цей твір бійцям у зоні бойових дій. Чув від нього, що хлопці називають її неофіційним гімном. Приємно знати, що наше слово і музика допомагають тим, хто стоїть на захисті рідної землі від окупантів.

Запрошення від Василя Ковтуна отримав ще один представник  з літературно-мистецького обєднання «Стожари» з Ладижина — Петро Войт. Це він познайомив журналіста з Панцирєвим. Розповів про проект «100 пісень для України». Одну з яких — «Ластівка» — виконали під час творчої зустрічі у Києві.

Вірш у... продовольчому магазині

Проект «100 пісень…» виник несподівано. Якось Василь Панцирєв зайшов у магазин. Звернув увагу на аркуш паперу, що висів на видному місці. На ньому віршовані рядки. Назву можна було видно одразу при вході — «Сповідь».

— Мене ніколи не цікавила поезія, — сказав власник магазину пану Василю. — Не читав вірші, не купував поетичних книг. Але одного разу почув  рядки, які зачепили за живе. Вивчив їх напам’ять. Потім надрукував на комп’ютері і ось вони, люди приходять — читають.

У цей час у магазині був автор вірша, про який говорив чоловік, — Петро Войт. З Панцирєвим вони знайомі, раніше працювали разом на ТЕЦ. Василь тримав у руках гітару. Власник магазину просив відремонтувати. Приніс повернути після ремонту. Почав підбирати мелодію до рядків з аркуша. Так народилися перші акорди майбутньої пісні «Сповідь». Писати мелодію закінчив вдома.  

Керівник літературно-мистецького об’єднання «Стожари» Андрій Скакодуб поширив записаний твір в Інтернеті. Пісня отримала чимало схвальних відгуків.

— Після цього Андрій запропонував створити цикл патріотичних музичних творів про Україну, — каже Петро Войт. — І назву дав йому — «100 пісень для України». Уже через рік мали не сто, а понад сто музичних творів патріотичного спрямування. Кожну нову пісню Скакодуб виставляв в Інтернеті. Поети пропонували вірші. Але перші пісні записані на слова учасників наших «Стожар».

Чому припинив дружбу з внуком Утьосова

Декілька пісень з альбомів Панцирєва виконує внук Леоніда Утьосова російський співак Володимир Утьосов. Найчастіше звучить твір «Спасибо друзьям». Вони познайомилися в Москві. Пан Василь каже, неодноразово зустрічалися на квартирі у співака. Чоловік справді зовні дуже схожий на Леоніда Утьосова. Після повернення із заробітків продовжували контакти по скайпу.

Головна причина припинення творчих зв’язків — війна. І не тільки.

— Якось я надіслав йому пісню «Коляда», — розповідає Панцирєв. — Так вона мені гарно лягла на душу! Захотів поділитися з Володимиром. Надіслав на українській мові. У відповідь наслухався багато-чого. Я людина віруюча. Звик прощати іншим. Але для себе зробив висновок: у спілкуванні з москвичем поставив жирну крапку.

У третьому класі вже грав на весіллях

Василь Панцирєв народився в Амурській області. Саме там познайомилися його батьки. Тато росіянин, проживав у Росії, мама українка. Її родину вислали, бо не хотіла вступати у колгосп. На початку 50-х у них народилися двоє синів. Пізніше сім’ї дозволили повернутися в Україну. Батько Василя працював будівельником.  Був бригадиром бетонників на споруджуваному у Калуші Івано-Франківської області хімічному комбінаті. Будував Ладижинську ТЕЦ.

Після служби в армії пан Василь поїхав на заробітки у Магаданську область. Працюючи, заочно закінчив Магаданський політехнічний технікум. Каже, від місця його роботи на золотих копальнях до Магадану відстань становила понад тисячу кілометрів. На екзаменаційні сесії літав літаком.

— Там, де я був, чиста тундра, — розповідає пан Василь. — Копальні знаходилися між сопками. Самородками з благородного металу стріляли з рогатки по куропатках. Вивезти самородки було нереально. В аеропорту перевіряли, як на рентгені. Три роки провів на золотих копальнях.

Працював на Ладижинській ТЕЦ. У Ладижині створив сім’ю. Де б не працював, повсюди з ним була його вірна подруга — гітара. Каже, уже з третього класу грав на весіллях. Малого музиканта запрошували, бо гарно вмів «пилікати» на гармошці. Гру на гітарі опанував трохи пізніше.

Прослухати музичні твори проекту ладижинців «100 пісень для України» можна у Фейсбуці на сторінці з однойменною назвою за цим посиланням.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.