«Добре, що нас швидко евакуювали»: історія розвідника Армена Гарибяна

«Добре, що нас швидко евакуювали»: історія розвідника Армена Гарибяна
  • Армен працював в ДСНС, і міг би продовжувати робити це надалі. Натомість у перший день великої війни приєднався до Сил оборони. Служив поблизу білоруського кордону, Запорізькому та Донецькому напрямках. Під час контрнаступу втратив на міні частину ноги. Після лікування планує повернутися до війська. А поки лікується у Вінниці, де вже знайшов свою другу половинку.

Влітку минулого року Армена Гарибяна каретою «швидкої» доставили до однієї з вінницьких лікарень. Перед тим він був у госпіталі Дніпра, а ще кількома днями раніше у стабілізаційному пункті неподалік від лінії фронту на Донеччині.  

До останнього він потрапив після поранення, підірвавшись на російській міні. Наступив на неї, каже, коли допомагав виносити пораненого побратима. Армену відірвало стопу, сильно посікло руку. Зараз його стан значно покращився. Військовий чекає на ще одну операцію та протезування. 

— Якби у мене була можливість ще раз прожити кілька останніх років, я б нічого у них не змінював і приймав ті самі рішення, — говорить Армен.

Відео дня

Коли почалася велика війна хлопець працював у столичному ДСНС. Впродовж останніх кількох років українські рятувальники вкотре довели світові свій героїзм, ліквідовуючи наслідки російських прильотів. Армен міг би продовжувати працювати в цій службі, не боячись осуду зі сторони будь-кого іншого, але вирішив, що його місце в одному з бойових підрозділів.

— Свого часу я проходив строкову службу у повітрянодесантних військах. Знав, як поводитися з різними видами зброї, вмів надавати домедичну допомогу, підтримував свою фізичну форму. Я бачив, як добровольцями йдуть 20-річні хлопці, які ніколи автомата у руках не тримали, чого ж я здоровий і такий гарний маю відсиджуватися? Тому у перший же день отримав у Нацполіції автомат, записався у тероборону та пішов захищати Київ у формі ДСНС, бо іншої ще не видавали, — розповідає Армен. 

Спочатку служив у роті охорони. Потім доставляли на позиції боєприпаси. Наприкінці березня разом з поліцією зачищали звільнений Ірпінь. Після закінчення Київської кампанії, Армена відправили на Донеччину. Перший час також возив боєкомплект, але стало нудно. Тут якраз знайомий запропонував перевестися до них у розвідку. 

Спочатку отримав посаду старшого розвідника-снайпера. Але гвинтівки йшли дуже повільно, ще й сержанта у підрозділі не було, тож Армен став командиром відділення. Виконували різні завдання на Рівненщині та поблизу білоруського кордону на Волині. Робота переважно була пов'язаною зі створенням так званих «мінних мап». Командуванню потрібно було розуміти, де безпечні ділянки, а де лишилися міни. 

Незадовго до початку контрнаступу у травні 2023 року підрозділ Армена прирядили до 47-ї окремої механізованої бригади. Разом зі своїми бійцями проводив регулярні вилазки вглиб ворожого тилу. Там підіймали у повітря дрони, знаходили російську техніку й передавали її координати артилерії та іншим підрозділам. 

— Йдучи на війну я сказав собі, якщо не відправлю до пекла бодай десяток росіян, то все марно. На щастя, їхня кількість перевалила десь зо двадцять. За нашими координатами знищили три танки й три вертольоти, — розповідає хлопець. — Взагалі перед контрнаступом у всіх був хороший настрій, були великі сподівання на цю операцію. Та коли він почався, було дуже важко. Ворог добре підготувався, зокрема замінувавши все, що тільки можливо. Ми несли втрати й не могли просуватися вперед. 

Одного разу, пригадує військовий, перед ними вистрибнула протипіхотна вистрибуюча осколкова міна кругового ураження. На щастя, вона не спрацювала. Іншого разу, його з чотирма іншими побратимами ворог почав накривати з РСЗВ «Град». Армен каже, що їх тоді дуже здивувало, що на таку малу кількість людей використовують такі дорогі снаряди. Того разу також минулося без втрат, адже прильоти були не зовсім точними.

— У середині червня ми з ССОшниками штурмували ворожу посадку. Наш розвідпідрозділ забезпечував вогневе прикриття одного з флангів. По нам почав працювати танк, тому ми змінювали позицію. Один з моїх солдатів йшов позаду і став на міну. Я роззирнувся — ландшафт ідеальний, тобто ніде ніякого натяку на замінування. Ми почали його евакуйовувати, і вже я пальцями зачепив протипіхотну міну: відірвало стопу і порвало руку. Добре, що нас звідти швидко вивезли, інакше сидів би я зараз тут ще й без руки. 

Лікування та реабілітація Армена триває досі. Увесь цей час він живе у Вінниці. Говорить, що наше місто йому подобається значно більше за Київ. Тут він познайомився з дівчиною, з якою, каже, у них все серйозно. 

— Люди у вас хороші, і місць багато гарних. Нещодавно сиділи з дівчиною в одному затишному ресторані, то дуже сподобалося, — говорить Армен. — Коли гуляю або десь буваю, то постійно бачу молодих чоловіків, які зовсім не хочуть воювати. Моя думка з цього приводу така, що якщо у них не виникло бажання захистити своїх же дітей, дружин та матерів, взяти зброю їх не змусили і звірства у Бучі, Ірпені та Маріуполі, то навіщо вони такі потрібні в армії? Чого від них можна очікувати?

Після відновлення Армен планує повернутися до війська. Якщо цього зробити не вдасться, продовжить службу у ДСНС. 

Читайте також:

Рятував пораненого побратима і підірвався на міні. Історія сапера Євгена Савченка

«Це справжні промінчики світла, яких бракуватиме»: у Вінниці попрощалися з двома бійцями бригади «Лють»

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі

keyboard_arrow_up