Діти на візках вчилися жити самостійно: ходити в магазин, готувати собі сніданок

Табір "Школа рівних можливостей" розпочався з того, що батьки вперше залишили своїх дітей, довірившись волонтерам та працівникам „Гармонії”. В цьому році учасниками табору стали підлітки віком приблизно 16-19 років, які постійно потребують сторонньої допомоги. Для цього залучили волонтерів. Вони допомагали організовувати заняття, щось переносили, привозили-відвозили. Як каже директор центру “Гармонія” Раїса Панасюк,таким чином, створювався інклюзивний простір.

— Наші учасники з інвалідністю з дитинства. І вони дуже залежні від батьківської допомоги і опіки, — розповідає вона. — Нажаль чи нащастя, батьки дуже люблять своїх дітей, але інколи це обмежує їх самостійність. Діти звикають до постійної допомоги. Буває, що батьки вдома навіть в інвалідний візок не садять дітей через різні причини. Думають: “нехай ходе, а якщо ж не може ходити, нехай повзає”.  Але це не вихід.  

На думку Раїси, самостійність дитини потрібно  формувати в ранньому віці якого б фізичного стану вона не була. Це забезпечить людині щасливе майбутнє.

В таборі, окрім семінарів, майстер-класів підлітки вчилися також пересуватися на інвалідному візку.

— Візок — це засіб реабілітації. Щоб людина на ньому змогла під’їхати туди, куди вона хоче. Узяти те, що хоче, а не те, що пропонують. Це розвиток. Вже в таборі діти вчилися їздити на візку та ним керувати.  Тому, що звикли в  будинку пересуватися навколішки, — каже Рая Панасюк. Ми показували молодим людям, що життя різноманітне: можна подорожувати, ходити на пікніки, грати в ігри, навчатися, обирати професію будь-якої сфери.

Окрім того, дівчата та хлопці вчилися користуватися кухнею, зварювати чай і смажити собі на сніданок яєчню. Просто готувати те, що вони хотіли. Адже вдома мало хто з батьків довіряє дітям з інвалідністю  приготувати щось поїсти. Бачити нові можливості у повсякденному житті допомагали, приміром,  реабілітаційно-повчальні квести магазинами. Учасникам потрібно було дізнатися ціну в продавця, купити певну річ чи продукт і  принести умовно кажучи “додому”.  Тобто самотужки намагатися вибудовувати комунікацію з продавцями. Навіть тим, в кого є ускладнення у мові. 

Під час останньої зустрічі табору “Школи рівних можливостей” на пікніку, інтерактивно навчалися: розпалювали вогнище, смажили на вогні їжу. Вперше.   

За словами Раїси Панасюк, табір не завершився.

— Це як перший етап їхнього самостійного життя. А далі, ми сподіваємося, він продовжиться. Коли приїжджали батьки забирати дітей, ми їм сказали, що потрібно давати простір для самостійності, довіряти дітям, створити їм умови. Батькам буде спокійніше, коли людина навчиться бути самостійною.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.