«Дєд» знову в строю: батьки придбали бус для волонтерів у пам’ять про полеглого сина

• «Руслан Клименюк (Дєд) з нами в строю» — мікроавтобус з таким написом доставляє допомогу військовим на фронт.
• Ним їздять волонтери з Уланова Хмільницького району.
• Машину їм передали батьки Руслана Клименюка, бійця 59-ї бригади, який загинув у бою.
• Журналіст «20 хвилин» спілкувався з волонтерами і мамою полеглого Героя.

«У нас з чоловіком був задум — придбати автомобіль для побратимів Руслана, — розповідає мама полеглого воїна Альона Клименюк з Уланова Хмільницького району. — Син воював у 59-й бригаді імені Якова Гандзюка, Хотілося, щоб там залишилася пам'ять про нього, щоб ті, хто нині захищає нас від російських окупантів, мали користь від подарованого їм транспорту».

Насправді ситуація склалася по-іншому. Замість військових автомобіль отримали волонтери. Чому?

За доставку треба було заплатити стільки, як за автомобіль

Батьки Руслана Клименюка з позивним «Дєд» шукали для військових транспорт. Зверталися до знайомих, які знаються на цій справі. Їм називали ціни, за які можна пригнати авто з-за кордону. 

«Ціни були доступні, — розповідає пані Альона. — Нам запропонували на вибір декілька варіантів. Зупинилися на одному з них. Автомобіль знайшли в Австрії. Пояснювали, що переганяти будуть через Польщу».

Втім, Клименюки відмовилися від такої пропозиції.

«Коли нам назвали ціну за доставку машини, вона вийшла такою само, як вартість самого транспорту, — продовжує співрозмовниця. — Це нас змусило зупинитися. Як кажуть, зробили паузу, аби ще раз все обдумати».

Тим часом пані Альона звернула увагу на повідомлення у мережі, що волонтери з їхнього села оголосили збір коштів на придбання мікроавтобуса. Він потрібен для доставки допомоги на фронт. Бус, яким користувалися волонтери,  потребував ремонту, а зупиняти допомогу нашим захисникам волонтери не мали наміру. Почали збирати гроші на ще один бус.

Клименюки зустрілися з волонтером Романом Федоришиним.

«Ми давно знайомі з паном Романом, — говорить Альона Клименюк. — Мій чоловік Олег навчався з ним в одному класі, а дружина Романа пані Світлана навчала нашого Русланчика. Про активність Федоришина у волонтерській роботі годі говорити, у громаді знають, що він з самого початку війни їздить до наших захисників».

Батьки полеглого воїна зрозуміли, що придбаний транспорт точно служитиме на користь нашим захисникам. Під час розмови дізналися, що у Романа є знайомі, які можуть знайти і пригнати мікроавтобус. Згодом їм назвали вартість транспорту.

«Беріть, ми згодні оплатити», — відповіли Олег й Альона.

Так волонтери з Уланова отримали від Клименюків  бус «Опель Мовано».

Під час спілкування журналіста з Альоною Клименюк жінка декілька разів наголошувала, що зробили це не для показухи, їм важливо допомогти тим, хто нині боронить нас від  рашистів.

Волонтери запропонували зробити на транспорті позначку, щоб було видно, що це мікроавтобус у пам’ять про Героя. З цього приводу з батьками Руслана спілкувалася пані Тетяна, донька Романа Федоришина. Волонтерською справою займається разом з татом. Пані Тетяна взяла на себе клопоти з нанесення напису на кузов буса.«Фото сина мені не хотілося наносити на машину, — говорить пані Альона. — Текст напису обговорили з Танею і зупинилися на тому, щоб згадати прізвище, позивний».

 

Тепер на мікроавтобусі можна прочитати такі слова: «Руслан Клименюк (Дєд) з нами в строю».

«Коли бачу цей напис, горло стискається, — каже мама полеглого Героя. — В той же час розумію, що Руслан навіть у такий спосіб допомагає нашим захисникам».

Більший кузов, потужніший двигун

Дотепер волонтери з Уланова використовували для поїздок на фронт мікроавтобус «Фольксваген Т-4». Водії ще називають цю модель «течик».

«Течик» нам добре послужив і ще послужить, — говорить Роман Федоришин. — Просто машину треба ремонтувати частіше, бо не нова. Тому вирішили зібрати кошти, щоб купити ще один транспорт. Після того, як про це повідомили у мережі, зі мною зв’язалися Альона й Олег Клименюки. Закінчилося все придбанням ще одного буса».

Пан Роман з початку війни допомагає військовим. Каже, спершу їздили з хлопцями власним транспортом. Пізніше купили «Фольксваген Т-4». За словами співрозмовника, купували машину за кошти небайдужих людей. Тепер мають ще й «Опель».

«Машина, яку передали Клименюки, це вантажний бус, має більший кузов, ніж у  «Фольксвагені», — розповідає пан Роман. — У неї потужніший двигун. Тому маємо  можливість перевозити більше вантажу».

Про Романа Федоришина серед земляків дуже гарні відгуки. Вчитель Іван Плотиця сказав журналісту, що цей чоловік працює на виснаження.

«Роман охоронник на хлібозаводі, у нього змінна робота, як тільки випадає вихідний, вирушає в дорогу, — говорить вчитель. — Дивуюся, де в нього беруться сили? За час війни він проїхав всю лінію фронту, і не один раз».

Як пояснив співрозмовник, буває, Роман повертається з поїздки із зарубинами на серці. Не застає когось в живих серед наших військових.

«Ви, мабуть, чули про загибель Олександра Цебрія, це колишній міський голова з Умані, — продовжує Іван Плотиця.  — Наш Роман з ним мав гарні стосунки. І ось приїхав, а чоловіка нема».

Іван Плотиця також пережив важку втрату: не так давно у бою загинув його син Сергій. Тіло вбитого сина дотепер не передали батькам.

12 поїздок за місяць

«Я не один їжджу до хлопців на фронт, — каже Роман Федоришин.  — Сам би не справився. Зі мною їдуть Володимир Слободянюк, він шофером у нас на хлібозаводі. Директор заводу Анатолій Грубий не раз надавав заводський транспорт. Їздить також Юрій Антонюк. Загалом четверо людей доставляє допомогу хлопцям.

На запитання, як часто вирушають в дорогу, Роман каже, що в середньому їдуть один раз на тиждень.

«Була ситуація, коли ми за місяць з’їздили 12 разів, — розповідає співрозмовник. — У 2023 році, коли росіяни підірвали Каховську ГЕС. Треба було допомогти постраждалим. У Херсоні у нас є знайомий батюшка. Він служить у парафії ПЦУ, одночасно їздить на фронт капеланом. То ми йому завозимо допомогу, а він на місці її розподіляє. Так само маємо знайомих у Миколаєві. Там с творили Фонд допомоги тим, хто евакуювався з Херсонщини.  Це дві точки, де допомагаємо цивільним. Вся інша допомога — військовим».

Запам’ятав волонтер одну з поїздок на Донеччину. Тоді вони доставили допомогу військовим у 52 точки. Каже, їхали на чотирьох мікроавтобусах. Три машини йшли з причепами, одна — з лафетом. На ньому привезли на ремонт автомобіль.

«Від домашніх вареників ніхто з хлопців ще не відмовився, — каже Роман. — Чим їх там харчує Міноборони, то нехай їм смакує, але з’їсти чогось домашнього завжди хочеться». Не тільки харчі возять захисникам, найперше доставляють землякам. Але ніколи не ділять на своїх і чужих. «Вони всі наші», — каже Роман.

Стараються виконати всі замовлення! А їх багато — від металевих скоб для бліндажів, до дронів.

Під час розмови пан Роман згадує своїх помічників із села Сальниця. Там місцеві так налагодили допомогу продуктами харчування, що у будь-який час може заїхати і завантажать бус. За його словами, у цьому селі придбали шість морозильних камер, де зберігають заготовлені продукти.

Чоловік звертає увагу на те, що військові щоразу прагнуть спілкування. Буває, їх менше цікавлять харчі, аніж розмова. Найперше цікавляться, що там вдома. Запитують про все, навіть про погоду. Тому після того, як розвантажать бус, волонтери залишаються ще хвилин на 15-20, аби порозмовляти з військовими.

Дві квітки для Руслана

У День пам’яті захисників, його відзначають 29 серпня на спомин про полеглих під Іловайськом, в Уланові відбувався спортивний забіг. У ньому брав участь 9-класник Сашко. Хлопець мав при собі портрет Руслана Клименюка. За словами мами полеглого воїна, Сашко називає Руслана своїм кумиром.

«Ця дитина дуже дорога для нас, — говорить жінка. — Він кожного місяця 22 числа приносить на могилу нашого сина дві квітки». Чоловік пані Альони Олег додає: «Якщо Сашку не вдається це зробити з якихось причин, він просить свою маму, щоб та пішла на кладовище і поклала квіти».

Батьки Руслана випадково дізналися, що їх односельчанин Сашко захоплюється воїном.

«Коли Руслан приїжджав у відпусту, ми йшли з ним селом і зустріли Сашка, — розповідає Альона Клименюк. — Хлопчик не приховував радості від зустрічі. Попросив дозволу сфотографуватися з Русланом. Син каже йому, що він не «зірка», але якщо  хочеться…»

Після загибелі Руслана Сашко знову зустрів його маму. Сказав, їй, що дуже шкодує, що тоді, коли фотографувалися, не поговорив з ним, не розпитав про те, що там на війні, як він став штурмовиком…

Руслан Клименюк воював у штурмовому підрозділі 59-ї бригади. Загинув у бою 22 березня 2023 року.

Читайте також:

«Син загинув у бою, а його записали у зниклих безвісти». Що говорять батькові про повернення тіла

П'яний командир вистрілив в голову підлеглому? Нові деталі вбивства 20-річного поліцейського з Вінниччини

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.