Чому мобільний шпиталь не на фронті, а припадає пилом у майстерні? Продовження історії сільського інженера
- Інженер майже завершив створення мобільного шпиталю. Працював над ним вісім років.
- За таку роботу заслуговує нагороду, а насправді модуль не викликав цікавість військових. Чому?
Вісім років Олег Качуровський створює мобільний медичний шпиталь. Майже готовий модуль припадає пилом у майстерні. І це в час війни!
— Тут уже майже усе зроблено, — каже він. — Залишилося обшити ззовні і зсередини, є ще деякі незначні роботи, але головну справу зроблено. Модуль можна ставити на колеса, комплектувати медичним обладнанням і — в дорогу, до хлопців на фронт.
Ентузіаст охоче розкладає і складає модуль. Каже, в цьому головна особливість виробу — у технічній простоті і зручності при його розгортанні і згортанні.
— Зробити це може одна людина, до того ж швидко!, — говорить Качуровський.
Чому майже готовий модуль не зацікавив військових? Саме з цього розпочали розмову з інженером-ентузіастом.
«Дядько з села» плутається під ногами
Олег Качуровський називає дві причини, які не дають можливості довести розпочату справу до завершення.
По-перше, не вірять, що в умовах сільської майстерні можна зробити щось путнє. Це він відчув, коли приходив на прийом до декого з начальства у Києві. По-друге, Міноборони купує у рази дорожче, але тільки щоб було заводське. Сподівався, що в офісі президента зацікавляться розробкою. Марними виявилися його сподівання. Там тільки усміхнулися у відповідь. Мовляв, їдьте, дядьку, додому, не заважайте нам працювати.
— Я просив зробити експертну оцінку технічної документації, оцінити її на предмет можливого серійного виробництва, але ділової розмови не вийшло, — продовжує Качуровський. — Не зацікавила пропозиція.
Документація, про яку йде мова, це результат роботи не тільки «дядька з села». Над нею працювали науковці кафедри конструювання та дизайну сільськогосподарських машин Національного університету біоресурсів та природокористування (НУБІП). Працювали науковці з вченими ступенями кандидатів і докторів технічних наук. Аби не бути голослівним, пан Качуровський називає їхні прізвища — професор В’ячеслав Ловейкін, доцент В’ячеслав Рибалко, декан Зіновій Ружило, викладач Андрій Несвідомий. Всі вони з НУБІП. Консультував майстра професор Вінницького національного техуніверситету Юрій Буренніков.
Така інформація змінює сприйняття виконаної роботи.
Запитую Олега Качуровського, як йому вдалося залучити до роботи науковців.
— Я навчався у НУБІП, щоправда, тоді заклад мав іншу назву Українська сільськогосподарська академія, отримав диплом інженера-конструктора сільськогосподарських машин, у мене залишилися знайомі в академії, звернувся до них за підтримкою, — розповідає співрозмовник. — Вони вислухали, ознайомилися з кресленнями майбутнього модуля, а тоді сказали, що робота варта уваги, щоб її продовжувати, але треба отримати згоду ректора вишу.
Зібрати і розібрати модуль може одна людина
Разом з деканом факультету конструювання і дизайну сільськогосподарських машин Качуровський побував у ректора Станіслава Ніколаєнка. Його пам’ятає зі студентських років, навчалися в один і той самий період часу. Той схвально поставився до пропозиції, пізніше проект затвердили на ректораті і почалася робота.
Колишньому випускнику вишу надали місце у гуртожитку і він працював разом з науковцями в університетському конструкторському бюро.
— Технічна документація на модульний шпиталь це наша спільна розробка з науковцями НУБІП, — каже Олег Качуровський. — А вже безпосередню роботу я виконував у майстерні фермерського господарства «Стріла» нашого села Снітків. Його керівник Віктор Гора надав метал, частину робіт виконували місцеві майстри.
Підтримали ініціативу інженера з виготовлення медичного модуля також фермери Олександр Чорний з села Морозівка, Володимир Дмитрук з Обухова, Микола Шальвінський, він керівник сільгосппідприємства «Мурованокуриловецьке». Частину допомоги надало «Вінницяобленерго».
— Люди підтримували, бо розуміли, що робимо шпиталь для військових, які на фронті, — говорить Качуровський. — Частину деталей виготовили на вінницькому заводі «Маяк».
За час роботи над модулем мій співрозмовник часто вояжував з села до Києва. Йому було важливо почути думку про свій задум від ще однієї структури — Військово-медичної академії. Цей заклад закінчував його син Юрій Качуровський, нині полковник медичної служби. Саме він сприяв в організації зустрічі батька з керівником академії. Той уважно вислухав задум інженера і сказав:
— Так, це те, що нам потрібно для оперативного порятунку поранених.
Найперше інтерес викликав фактор мобільності шпиталю. Модуль планують встановити на автомобіль вітчизняного виробництва марки КрАЗ. Втім, його так само може перевозити інший вид потужної техніки.
Насправді у модулі є ще одна важлива особливість — конструкція швидкозбірна і розбірна. Аби це підтвердити, Качуровський особисто демонструє на практиці.
— Зверніть увагу, що роблю це сам, без будь-якої іншої підтримки, — каже він.
Військових чиновників не зацікавив
Задум створити мобільний шпиталь виник у Качуровського після того, як він побував у свій час в АТО. Там тоді виконував завдання син Юрій. Від нього дізнався про потребу у пересувному медичному модулі. Уже по дорозі додому батько дав собі слово взятися за таку роботу.
Він майже закінчив її. Але, зрештою, конструкція нікого не зацікавила по-справжньому.
Власних коштів у нього нема. До речі, він витратив на модуль немало своїх грошей. Син також допомагав фінансово.
Сподівався, що виріб зацікавить Міноборони. Там пояснили, що роблять власні шпиталі на колесах.
— Я поцікавився їхньою вартістю і був неприємно здивований, — говорить Качуровський. — Для військового відомства справді роблять окремі модулі. І не тільки медичні. Бачили б ви, за які гроші! Закуповують від п’яти мільйонів гривень і більше. Ми витратили трохи більше 300 тисяч, але наш виріб військових не цікавить. Зате мільйони платити за одну одиницю це цікаво.
Інженер заслуговує нагороди
Професор технічного університету доктор технічних наук Юрій Буренніков консультував роботу інженера Олега Качуровського. Журналіст RIA попросив професора висловити думку з приводу мобільного медичного модуля.
— У цього виробу дуже грамотна технічна сторона, — каже Юрій Буренніков. — Модуль такого типу можна виготовляти як в умовах механічної майстерні, так і заводських цехах. Хто знається на інженерній справі, той відзначить велику роботу, яку здійснив інженер в умовах сільської майстерні. Це дуже непросто. Якби моя воля, я б нагородив його за такі старання, бо він заслуговує на це.
Кандидат технічних наук Андрій Несвідомий з НУБІП працював над 3D-моделлю виробів модуля. Науковець також звертає увагу на зручність і простоту у розгортанні модуля і його складанні. На вигляд конструкція компактна, але в робочому стані у ній достатньо місця, загалом площа становить 35 квадратних метрів. Каже, це як 1-кімнатна квартира.
Качуровський продовжує пошук тих, кого зацікавить виріб. Сподівається на участь у гранті. Каже, є домовленість з НУБІП, що подадуть документи на один з грантових проектів за кошти посольства США в Україні.
Читайте також:
Шукають покупців на три спиртові заводи. Чому їх не хочуть купувати і що далі з ними робити?
В Україні відзначають День Національної гвардії. Історія, заборони та прикмети 26 березня
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
