«Часто сниться мені Кричанівка». Власну бібліотеку жінка передала землякам
- Бібліотеці у селі Кричанівка уже 102 роки.
- Цей факт підтверджений архівними документами.
- Нещодавно сільська книгозбірня поповнилася новими книгами.
- Чому їх вирішила передати землякам колишня односельчанка?
Про те, що пані Любов передала в рідну Кричанівку власну бібліотеку, дізнався журналіст «20 хвилин». Під час розмови з жінкою вона розповіла, як часто їй сниться мала Батьківщина, село по обидва береги річечки Немія, що у Могилів-Подільському районі.
— Коли мене, буває, просять згадати щось про мою Кричанівку, без роздумів згадую, як я стою на пагорбі під черешнями, а внизу, немов на долоні, бачу Балки, так називають частин нашого села, прямо переді мною мамина хата, трохи ліворуч — церква, І все воно мені таке любе, таке миле, хоч до серця прикладай.
«Я дістала шкільний журнал, ти гарно вчилася…»
Співрозмовниця розповідає, що поїхала з села після школи. Навчалася, працювала у різних містах, був період роботи за кордоном. Нині теж далеко від Кричанівки. Майже всі відпустки проводила біля мами й тата. Пізніше приїжджати стала рідше — на могилки батьків. За нинішніх умов навіть це не завжди вдається зробити.
Під час цих спогадів згадала історію з власною бібліотекою.
— Мені завжди хотілося зробити щось для рідного села, — продовжує Любов. — Два роки тому я дізналася, що нашій сільській бібліотеці уже сто років. Несподівано промайнула думка: а якщо є передам свої книги?
За словами співрозмовниці, вона все життя поповнювала власну бібліотеку. Серед придбаних книг — переважно класика зарубіжної і російської літератури.
Був час, коли за такі видання доводилося платити немалі гроші. Деякі книги куплені, як кажуть, з-під прилавка у знайомих продавців. Був і такий період у радянські часи. Його пам’ятають ті, хто любив читати.
— Мене стримувала одна обставина, — говорить Любов. — Майже всі книги на російській мові. У такий час пропонувати російськомовні видання неправильно. Такі думки крутилися в голові. Але ж зарубіжна класика заслуговує бути на полицях сільської бібліотеки!
Словом, в якийсь момент вирішила: все, передаю свою бібліотеку.
— Взяла ручку, щоб підписати книги, — веде далі розповідь Любов. — А воно не пишеться, щось стримує мене. Згодом знову мала намір зробити дарчий напис. Не зробила. І тільки тому, що книги російськомовні. Спакувала у ящики, завезла їх на «Нову пошту», попросила, щоб доставили в село безпосередньо до бібліотеки.
Згодом їй зателефонувала вчителька. Сказала, що вона давно мала намір прочитати роман Віктора Гюго «Знедолені». Зробила це тепер, після того, як пані Любов поповнила книгами сільську бібліотеку, а серед них є твір видатного французького письменника, який взяла читати вчителька.
Вона повідомила, що її приємно вразив вчинок пані Любові. Після того їй захотілося дізнатися, які оцінки мала в школі благодійниця. Про це вона написала пізніше у меседжері: «Я розшукала у шкільному архіві журнал вашого класу і побачила, що ти гарно вчилася».
Мамі вручили хліб за відмінні оцінки
— У нас у сім’ї, крім мене є ще дві сестри, — говорить Любов. — Ми не могли вчитися інакше, як на «п’ять» і «чотири». Знаєте, чому? Бо мали приклад своєї мами. Її розповіді про школу, навчання зворушували до сліз. Мама здобувала освіту у передвоєнний час. Минуло війни, Другої світової. Вона нам завжди казала, що у школі має бути дві оцінки: або «п’ятірка», або «двійка». Тобто, або ти навчаєшся, або ні.
Мама пані Любові — Надія Омелянівна на «відмінно» закінчила довоєнну семирічку у Кричанівці. На випускній лінійці директор вручив їй свіжоспечений хліб.
— Коли мама принесла його додому, то її мама стала перед нею на коліна, —каже пані Любов. — Ми слухали цю історію і не могли стримати сліз.
Нема нині школи у Кричанівці. Закрили. Тільки приміщення залишилося.
Колишні кричанівські вчителі у день першого вересня збираються у школі без учнів. Щоб згадати, як усе було раніше. Такі реалії нашого часу.
— Якось мені потрапила на очі інформація з Японії, — каже пані Любов. — У цій далекій країні заради одного учня, який залишився в школі, проклали залізничні рейки, аби можна було підвозити дитину на заняття.
Хата-читальня була біля церкви
Документ, що підтверджує дату заснування хати-читальні у Кричанівці, віднайшов в обласному архіві голова ради ветеранів села, колишній вчитель-історик Анатолій Бойта. Він розповів «20 хвилин», що зробив це ще студентом педагогічного інституту у Вінниці. Стверджує, що є запис про відкриття хати-читальні у їхньому селі у 1921 році.
У тодішній церковно-приходській школі виділили кімнату для книг. До речі, нині бібліотека має окреме приміщення, вона розташована у колишньому дитячому садку. Першою літературою були твори для дітей. Хлопчики і дівчатка приходили до хати-читальні і вчитель вголос читав їм сторінки дитячих текстів.
Завідував читальнею Семен Черкавський. Пізніше він став головою колгоспу. З цієї посади його звільнили за те, що в голодному 1932-му розпорядився видати людям трохи зерна, що його приготували для відправки державі. Хтось доповів у район, приїхала комісія, голову забрали в район, звільнили з роботи,віддали під суд. У село прислали групу людей, які пройшлися по хатах і шукали отримане зерно. У кого знайшли — відібрали.
Старожили розповідали, що хата-читальня знаходилася недалеко від церкви, каже Анатолій Бойта. Пізніше на її місці побудував собі будинок Фотій Коцан. Але вже і його хата розвалилася. Школа у нас з’явилася значно раніше, ніж бібліотека. Відкрили її ще у 1864 році.
Насамкінець про те, чому не згадую прізвище героїні цієї розповіді. Жінка просила не називати її. Хоча її приклад вартий наслідування іншими. Нині бібліотеки мало отримують книг. Поповнити їх могли б небайдужі. Так як це зробила Любов, яка надзвичайно любить своє село і його людей.
Читайте також:
Латвієць доправив військовим з Вінниці 40 автомобілів, два з них — машини-«алкашки». Що це таке?
Уродженець Вінниччини контролює одну з тіньових російських армій
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
