«Буен каміно!» - Десять днів вінничанка йшла в Іспанії по маршруту ЮНЕСКО «Шлях Якова»

-Буен каміно! - цю фразу, що означає гарного шляху, Наталія Демчук найчастіше чула під час подорожі по Іспанії. Так само часто повторювала її сама. Подумки бажає гарної дороги тим, хто нині йде по "Шляху Якова"

-Наталіє, тебе не впізнати! – кажуть їй знайомі. – Ти змінилася. Від тебе не хочеться відходити. Ти якась інша.

Такі відгуки моя співрозмовниця чує на свою адресу після повернення з Іспанії. Вона справді почувається окриленою. Аж світиться від того, що їй вдалося здійснити задумане. Каже, якщо доля дає можливість людині піднятися на вищий рівень, не можна упусти свій шанс. Вона не упустила.

Їй хочеться, щоб кожен з нас також був уважним до знаків, що зустрічаються на життєвій дорозі. Йдеться не про Іспанію, чи паломництво. Мова про те, що маємо час від часу змінюватися: ставити мету – і досягати її, підніматися на вищий рівень, як на нову вершину. В цьому нам допомагають місця сили. Так вважає психолог за фахом Наталія Демчук. Одним з таких місць сили є шлях Якова.

Не всі йдуть з релігійною метою

-Ви тільки уявіть, скільки людей пройшли до місця вічного спочинку апостола Якова, якщо паломники тягнуться туди ще з Середніх віків! – говорить співрозмовниця. – Цей шлях намолений століттями! На ньому кожен камінець, кожна травинка особливі. Так само особливим є місто Снтьяго-де-Компостела, що на півночі Іспанії. Кінцева точка маршруту. Там у храмі Святого Якова зберігаються мощі апостола.

До величного собору стікається багато доріг. Для тих, хто подорожує пішки, прокладені маршрути з вказівниками, збудовані альберги, так називають невеликі готелі для ночівлі і відпочинку. Починати подорож можна у різних точках країни, де визначено початок подорожі до храму  святого Якова.  Кожен обирає ту відстань, яка йому під силу. Не всі йдуть з релігійною метою. До міста приїздить багато туристів.

Наталія планувала здолати 335 кілометрів. Однак дорога внесла свої корективи. Мала квиток на літак. Щоб не запізнитися, довелося частину шляху проїхати на автобусі.

Розпочалося все з книги бразильського письменника Куельо.

Два покровителі - Куельо й Олег

-Бажання пройти по шляху Якова виникло після прочитання книги Куельо «Щоденник мага», цей твір ще називають  «Паломництво», - розповідає Демчук. - Бразильський письменник описав свою подорож до Сантьяго-де-Компостела. Розповідь настільки зацікавила мене, що мимоволі подумала: «Чому б мені не стати на той шлях?»

Через декілька років її мрія здійснилася. Не приховує, що самотужки не зробила б цього. По-перше, не знає англійської. По-друге, одній йти дорогами чужої країни…

-Склалася сприятлива ситуація, - говорить співрозмовниця. – У свій час, коли навчалася в університеті «Україна», познайомилася з хлопцем з Житомирщини. Потім він переїхав в Іспанію, там працює його мама. Десять років Олег уже там.

Під час  його приїзду в Україну, вони побували у Буші. Там теж знаходиться місце сили, стверджує співрозмовниця.

-Тоді й згадали про шлях Якова, - говорить Наталія. – Олег теж читав Куельо. Так само, як і я, задумувався, щоб пройти по ньому. Тоді й домовилися, що зробимо це разом.

Обрали маршрут уздовж берега океану

У Наталії троє дітей. В сім’ї її розуміють. Погодилися залишитися на деякий час без неї. Допомогли зібратися в дорогу. Олег зустрів її в аеропорту Мадрида. Далі вирушили до місця, яке обрали завчасно для пішої подорожі. Маршрут пролягав переважно уздовж океану.

-Перший раз в житті летіла літаком, - говорить Наталія. – Перший раз побачила океан, перший раз купалася в його хвилях, перший раз пройшлася  евкаліптовим лісом… Це є і те, що називається вийти на новий рівень, за ті обмеження, що тебе стримують, зробити те, чого не робив раніше.

У дорозі переважно йшли мовчки. Музики не слухали. Навушників у вухах не тримали. Кожен подорожував зі своїми думками. Наталя найчастіше замислювалася над внутрішніми перепонами, що є у кожної людини, аналізувала їх. Бувало. Своїми думками з цього приводу ділилася з напарником. Не завжди їхні погляди співпадали. Після дискусій продовжували йти мовчки.

Жінка звертала увагу на багато знаків. Наприклад, бачила багато квітів гортензій. Якось одна з них лежала на стежці. Підняла її і подумала про старшу сестричку, яка зовсім маленькою залишила цей світ. Потім зів’ялу квіточку поклала на один із вказівників маршруту. На певні роздуми наштовхували окремі камінці, що траплялися під ногами…

Найважчий день - третій

Наталія розповіла, що особливо не готувалася до пішої подорожі. Виросла в селі, знає фізичну роботу. Та й тепер частенько доводиться працювати на ділянці. Вважала себе фізично підготовленою до подорожі.

Перші два дні далися легко. Переповнювали враження від евкаліптового лісу, що зустрівся на шляху.

-Ми йшли через довгий міст, бачили острівці на воді, як у нас Кемпа на Бузі, - говорить жінка. – Вдихали чисте повітря, яке хотілося пити, як воду. Їли ожину. Вона не така, як у нас. Ягоди великі, солодкі.

Третій день виявився найважчим. У Наталії розболілася нога. Їм довелося підніматися високо вгору. Схоже, цей підйом дався взнаки. Вона бачила інших мандрівників з перебинтованими ногами. Розуміла, що у декого також є схожі проблеми.   

В готелі місць не виявилося. Повечеряли в ресторанчику морепродуктами і вирішили розкласти намет на березі. Хоча місцеві попередили про поліцію. У такому місці забороняється ставати на відпочинок. На щастя, поліцейські з’явилися тільки вранці, коли все одно треба було збиратися далі в дорогу.

Ногу Наталія змастила спеціальною маззю, що взяла з собою. На ранок їй стало краще. Вона йшла повільніше. Її напарник нагадав, що не вкладуться у визначений графік.  

Як іспанці ставляться до подорожніх?

Дорогу до Сантьяго долають не тільки європейці. Зустірчали також мандрівників з країн Американського континенту. Людей мандрує надзвичайно багато, Як їх сприймають місцеві?

В один з днів небо затягнуло чорними хмарами. Насувалася гроза. Вдарили громовиці. В той час дорога проходила через гірську місцевість. У горах блискавки і грім сприймаються страшніше, ніж на рівнині.

-Ми побачили на полі чоловіка, - говорить Наталія. – Благала Олега, щоб він звернувся до нього з проханням прихистити нас. Після перемовин господар плантації дозволив поставити намет на його території. Сам тим часом став збиратися в дорогу. Але ж він приїде і забере нас, якщо почнеться злива? Я декілька разів перепитала Олега.

До самого ранку іспанець не з’явився. Добре, що з великої хмари випав малий дощ. Вранці господар знову прибув на поле. Пригостив їх великою динею. Наталя динь не їсть. Напарник сказав, що нести її не збирається, бо важка. Пригостили нею жінку, яка вигулювала собаку. Та з радістю взяла гостинець.

Було ще декілька аналогічних випадків, з яких вінничанка зробила висновок, що мандрівники дістали місцевих, тому вони не поспішають виявляти особливої уваги. Зате в готелях, закладах харчування гостинно зустрічають кожного подорожуючого. Але й тут траплялися заклади, куди б хотілося направити нашу телеведучу Ольгу Фреймут з її інспекцією чистоти.

І в сукні можна мандрувати

Зручне взуття і зручний одяг – неодмінні речі під час будь-якої подорожі.

-Я взяла босоніжки випробувані упродовж двох років, - говорить Наталія. – І по рівнині було йти зручно, і на підйомах нічого не муляло.Мала також кросівки. 

З одягу мала лосини. В них було душно. Шорти не брала, бо у свої роки не уявляє себе у такому одязі.

-А ось сукню везла з собою, - продовжує Наталія. – І одягала. Почувалася комфортно.

Намет був невеликого розміру, аби не додавав ваги. Кожен мав спальники і каремати. Інколи їжу готували самостійно. Для цього в дорогу брали невеликий балончик з газом. Мали гречані крупи, кус-кус, олію, горіхи.

-Мені дуже сподобалися їхні тверді сири, якісні, смачні, молочні вершки купували, - говорить мандрівниця.

Символ маршруту нагадує кольори нашого правпора. Синя мушля з жовтми промінчиками, які нагадую.ть дороги, що ведуть з різних країн до собору Святого Якова у Сантьяго-де-Компостела.

Їх в Іспанії можна побачити дуже часто.  Вони є на будинках, закладах харчування тощо. Найчастіше зустрічаються на покажчиках на маршрутах 

Ї

Порада: купити паспорт пілігрима

-Коли показуєш паспорт пілігрима, до тебе ставляться з повагою, бо цінують   іноземних туристів, - говорить Демчук. – купувати такий паспорт не обов’язково, але все-таки варто зробити.

Їх видають на початку подорожі у храмі, в альбергах  або в кафе, чи ресторанах. Коштує два євро. Надалі по шляху подорожі варто робити відмітки. Їх ставлять в таких само місцях харчування чи ночівлі.

До речі, у закладах харчування навіть меню розробили для пілігримів.

Хто має відмітки на 100 км подорожі, може отримати в кінці шляху свідоцтво про здійснення прощі (компостелу). Однак для цього треба вистояти довгу чергу. Чекати в ній доведеться приблизно три години часу. Далеко не всі мають час і бажання чекати на такий документ.

-Скільки коштів витратила в дорозі? 

-300 євро, це без квитків на літак.

Про Ірландію і «Місця сили України»

На центральній площі Сантьяго біля собору Святого Якова – завжди велелюдно.

-Ми спершу присіли на свої рюкзаки, а потім поволі лягли горілиць, розкинувши руки, - говорить Наталія. – На покажчику значився напис «00 km». У храм не заходили, там теж черга.

До вечора знайомилися з містом, що входить до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, завдяки собору Святого Якова. Ночували у цьому місті.

Вранці поїздом вирушили в дорогу.

Відстань від Сантьяго-де-Компостела до Мадрида майже 600 км.

Далі аеропрот, в якому, за словами співрозмовниці, легко заблудитися без знання англійської. Лайнер взяв розбіг - і вона вдруге у житті піднялася вище хмар.

-Мрію колись повезти своїх діток, аби пройшли по шляху Якова, - говорить вона. – Сама ж мрію про Ірландію. Причому, ще з 6-го класу. Там теж є місця сили. Я про них знаю.

Ще одна її мрія – розробити туристичний маршрут «Місця сили України».

Щоденник вели кожен день

Про 10-денну подорож Іспанією нагадуватиме щоденник. Його вони вели протягом усіх десяти днів. Причому, робили записи кожен окремо. Хоча щоденник – один на двох.

-Бувало, від втоми падали з ніг, а записи все одно робили, - говорить Наталія.

Такий щоденник цікаво буде читати не тільки їй самій, а й дітям. Особливо, коли підростуть. Поки що старшій донечці – вісім років, молодшій три, а синову – п’ять. На моє прохання прочитати хоча б декілька фрагментів, Наталія лише усміхнулася: «Щоденник залишився в Олега». Подівається, привезе його, коли приїде в Україну.

-Буен каміно! – цю фразу найчастіше доводилося чути під час подорожі. – Та й вони самі її повторювали. Буен каміно – означає «Гарного шляху!»

Наталія Демчук подумки бажає цього кожному, хто нині в дорозі до Сантьяго-де-Компостело. Та й не тільки їм.

Все наше життя – дорога…

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.