Історія льотчика Олександра Харісова: з початком війни на Донбасі знову сів за штурвал і літав до 66-ти років

Торік, у свої 66, полковник Олександр Харісов ще піднімав літак у небо, робив би це й нині - не дозволяють

Олександра Харісова неспроста називають одним з найдосвідченіших військових льотчиків. Торік, коли йому було  66, він ще сідав за штурвал «улюбленого» штурмовика Су-25 та учбово-тренувального Л-39 і піднімав їх у небо. Нині вже не літає. Вік став на заваді. Точніше кажучи, нормативні медичні документи. Лікарі кажуть: «Не можна». Чути таке йому прикро. Наводить приклади, коли в небо піднімалися льотчики старші від нього. І здоров’я не у всіх них було, як у нашого земляка.

Лінзи, як з гранчастої склянки, нирку видалили, а він - літає

Пан Олександр спілкувався з одним із льотчиків - випробувачів Ізраїлю на прізвище Ієгуда Арбель . Той не обходився без окулярів. За словами Олександра, у  них були скельця товсті, як у гранчастої склянки. «Мені ще й нирку видалили», - не приховував ізраїльтянин.  Незважаючи на це, ізраїльський ас неба входив у першу десятку найкращих випробувачів у світі! На запитання нашого пілота, як ізраїльтянина медики  допускають до польотів, відповів, що в його країні цінують досвідчених льотчиків. «На щастя, - жартує Олександр, - у мене дві нирки і це дало можливість долітати до 66-ти». » Полковник Харісов продовжує працювати.  Його досвід і знання використовують для навчання молодих пілотів. Тільки в небо не пускають.

Бойові дії на Донбасі внесли корективи у життя Харісова.  Які саме?

Дзвінок від генерала

У 2014-му йому було 62. В один з тих тривожних днів березня зателефонував генерал-лейтенант Василь Нікіфоров, тоді він служив заступником командувача Повітряних сил. Був тим генералом, якого надзвичайно шанували військові авіатори. За майстерність, за мужність, зрештою,  за людяність. На жаль, Нікіфорова немає вже з нами.

-Нікіфоров був моїм однокашником по училищу і другом по життю, - розповідає Олександр Харісов. – Він  попросив  прийти на допомогу. Не вистачало льотчиків, особливо, на Су-25. Ситуація склалася так, що досвід польотів мали тільки старші за віком. Інші літали мало або дуже мало. На той час льотчики не літали, бо не було пального. Звичайно, я погодився на пропозицію генерала і виїхав до бригади штурмової авіації на випадок необхідності виведення техніки з-під удару. Втім, дозвіл на польоти йому надали тільки в листопаді, тобто через декілька місяців.

Дотепер з прикрістю згадує ті дні. Не зміг бути влітку там, де був потрібен. Бюрократія безсмертна. Навіть під час війни.

Пройшовши «терни» комісії, Харісов знову «осідлав»  «рідний» для нього   Су-25, але вже у ролі  цивільного. Літав старшим пілотом-інструктором.  Крім інструкторських польотів, піднімався в небо для вдосконалення особистої майстерності, іноді заступав на бойове чергування. У ті дні йому знадобився також колишній досвід підготовки льотчик до виконання завдань під час війни в Афганістані.

Ворога треба було бити з неба на марші

-Афганський досвід ведення бойових дій авіацією на Донбасі треба було використовувати з урахуванням нових умов, - говорить Олександр Харісов. – Тут ворог застосовував проти нас іншу зброю. Як саме мали діяти? Найперше літати на низьких висотах, нижче зони ураження зенітно-ракетних комплексів. Це шанс врятувати літак у бойових умовах. Насправді, спочатку літали, як в Афгані, на середніх висотах, бо не було достовірних розвідданних про характер ППО противника. Потім, після болісних втрат, перейшли на гранично-малі висоти.

Крім того, в штурмовій авіації треба літати «парами», а ще краще «ланками». Це дає можливість взаємного вогневого прикриття. Але в нас з двох штурмових полків  залишилась одна бригада, не вистачало льотного ресурсу і підготовлених льотчиків. Не було надійного цілевказання, особливо на початковому етапі бойових дій.

Штурмову авіацію піхотні начальники використовували замість артилерії проти взводних опорних пунктів і блокпостів. А треба було з її допомогою ізолювати райони бойових дій знищенням резервів та бронетехніки і військ на марші. Зокрема, на підступах до Іловайська мали громити броню ворога  на марші. На жаль, такі рішення приймали тоді не в командуванні Повітряних сил  і навіть не в Генштабі. Армією мають керувати військові, а не правоохоронці.  Льотчики і командування вчились на війні.

Саша, це ти хуліганиш?

На сторінці Харісова у Фейсбуці  звернув увагу на відео одного з польотів. Бойовий літак пролітає над краєм моря на низькій висоті. На обличчях декого з відпочиваючих – переляк.

-Саша, це не ти хуліганиш? – запитує один з відвідувачів.

-Я таким не страждаю! – відповідає Харісов.

-І ніколи не виникало бажання перевірити себе на мінімальній висоті? – запитую у полковника.

-Бувало, у молодості, та й тепер тренувався постійно на «злочинно-низьких» висотах, але за планом бойової підготовки, а не заради того, щоб щось собі доказувати, полохаючи курей, - розповідає льотчик. – Найбільше запам’ятався випадок з дружиною генерала, начальника гарнізону у смт Тоцьке-2. Вона  якраз виносила сміття з будинку. А тут я просвистів над головою: привів  «пару»  з параду. Ведений Саня Воробйов попросив пройти на рівні його балкону, де мала чекати «шоу» його дружина. Чого не зробиш для друга? Здається, жінка тоді впала біля сміттєвого бака. Поскаржилася чоловікові.  Отримав тоді, як нині кажуть, два в одному. І погони майора до Дня Повітряного Флоту, і шию намилили у вигляді догани. Після того подумав:  а якби дітей налякав? То був урок. Відтоді пропало бажання викаблучуватись не за завданням.

За його словами, льотчики нині  справді часто відпрацьовують польоти на низьких висотах.  В Інтернеті можна знайти відео польотів над дорогами, узбережжям моря, полями тощо. Вміння пілотувати бойову машину на низькій висоті – можливість уникнути ураження у бойових умовах.

Кожен льотчик має право на… помилку

Про причини катастрофи Су-27, на борту якого знаходилися американський пілот  Нерінг і наш полковник Петренко (сталося це під час спільних навчань восени минулого року), Харісов не став говорити. Озвучувати на загал свої думки не може, аби не зашкодити розслідуванню, та й немає на це морального права. Це справа комісії з розслідування. У 2016-му Харісов входив до складу такої комісії. З’ясовували причини аварії літака.  Каже, не можна погодитисяз тим, що за справу одразу береться військова прокуратура. На його думку, спершу місце катастрофи мали б оглянути фахівці. Їм належить зробити основні висновки. За руки доводилося зупиняти слідчого, аби не чіпав важливу деталь розбитого після падіння літака. Не розуміють, що ми більше від них зацікавлені в об’єктивності з метою попередження аварій та катастроф з відомих причин.

-Я особисто знав полковника Івана Петренка, який загинув разом з американським льотчиком,  - говорить Харісов. - Виконував з ним свої останні інструкторські польоти в Озерному. Робили це за планом щорічних перевірок. Він досвідчений льотчик. Але, крім людського фактора, є ще й інші причини. Їх називають  «непередбачувані фактори» Комісія з розслідування зробить висновки вірогідних основних, безпосередніх та супутніх причин. Та навіть людський фактор, якщо він виявиться, не означає вини льотчика. Пілот має право на помилку. Це передбачено світовою методикою  розслідувань льотних подій. Чи знають про таке наші прокурори  і військове начальство з Генштабу та Міноборони?

За словами співрозмовника, літаки падали, падають і будуть падати. «Треба шукати не хто винен, а причини, - вважає полковник Харісов. - У нас, навпаки, шукають крайніх,  всупереч існуючим нормативним документам, що діють у світовій практиці. Це завжди призводило до того, що льотчики вчасно не використовували засоби порятунку.

Без авіації у сучасній війні не тільки не виграєш, а й красиво не програєш.  

 На жаль, дещо втрачена школа підготовки льотчиків. За поняттям «школи» Олександр має на увазі класику в льотно-методичній підготовці. Молодь талановита та здібна, але  відсутність науково- обґрунтованого нальоту прзиводить до «білих плям» у підготовці. Навіть тепер, коли ставлення до армії змінилося на краще, наші пілоти літають приблизно у п’ять разів менше, ніж в Ізраїлі чи США. Та й парк бойових машин потребує оновлення. Без авіації у сучасній війні не тільки не виграєш, а й красиво не програєш.  

Співрозмовник наводить приклад Грузії, де зуміли створити фактично новий літак. Каже, грузини пропонували нам працювати в кооперації. Що саме завадило такій співпраці, знають хіба що у військовому відомстві на найвищих шаблях.

Шрі-Ланка, польоти в сезон дощів

Грузія, Екваторіальна Гвінея, деякі інші країни… Там Харісову доводилося пілотувати бойові машини. На початку 2000-х деякий час провів у Грузії, керував колективом станції льотних випробувань. Пізніше, у 2009-2010-му, був консультантом командувача Повітряних сил Грузії. Від грузинів – у захваті. Вочевидь переконався, що вони зробили більше для розвитку авіації, ніж ми.

Якось під час перебування за рубежем випадково зустрівся з офіцерами Грузинських військово-повітряних сил. Після спілкування попросив передати вітання командувачу - Ізані Церцвадзе.

-Не зможемо цього зробити, - з сумом відповіли грузини. – Він загинув у війні з абхазами в 90-х.

-Тоді покладіть квіти на могилу, - попросив наш земляк.

-Чому б, полковнику, тобі самому не приїхати, поговорив би з сином загиблого, - сказали грузини у відповідь.

Так Харісов знову опинився у Грузії. Найкращими словами згадує їхнього командувача. Каже, той був не тільки ас неба, а й порядною людиною. Дізнався, як саме загинув командувач. Політ мав виконувати молодий льотчик. Ізані Церцвадзе наказав йому залишити кабіну. «Ти ще молодий, тобі ще жити!..»  Після цих слів Церцвадзе сам сів за штурвал і піднявся в небо на виконання завдання. Молодий пілот, якого вберіг від загибелі, у 2000-х  став командувачем Повітряних сил Грузії. Харісов під час роботи у Грузії подружився з ним. Дотепер підтримують контакти.

Із зарубіжних поїздок чи не найбільше запам’яталося відрядження у Шрі-Ланку. За дорученням начальника Генштабу і Командувача ПС,  Харісов у Шрі-Ланці виконував обльоти літаків МіГ-27 з Львівського авіаремонтного заводу. У заводській команді він був разом з ще одним  пілотом, а також інженерами й техніками. Шрі-Ланка закупила у нас чотири літаки. Перед тим, як передати машини, треба було провести їх обліт на місці доставки. Виконати по два польоти по 30-40 хвилинна кожну машину.

-Ми, два льотчики, свою справу зробили і пішли на берег океану, п’ємо пиво, радіємо життю, - говорить Олександр. - Раптом до нас підбігає, ніби вжалений бджолою,  заводський  інженер. Каже,  прибуло високе військове і цивільне начальство Шрі-Ланки. Просять зробити показові польоти.

Ваня трохи «загнув» з висотою

Харісов опинився у ситуації, коли мав особисто прийняти непросте рішення. Показові польоти не були передбачені. Розумів, що могло статися щось непередбачуване,  скажімо, птаха спіймати при злеті. Стверджує, що у такій ситуації літак дуже важко врятувати. Якби раптом таке сталося, вся відповідальність за втрату літака лягла б на його плечі. З іншого боку можна було продемонструвати потужності машини партнерам і тим само зацікавити їх укласти ще один контракт. Літаків на той час у нас залишалося багато. Погодився на умовах,  що ланкійці, які «тягнули резину» з підписанням документів з прийому-передачі літаків (щоправда, з об’єктивних причин), нарешті зроблять це.

Партнеру, заводському льотчику Івану Бокалу, Харісов доручив «сховати» літак високо за хмарами. Злітати мали парами, Іван ведучим. На проході перед трибунами він мав розігнати машину до тисячі кілометрів на годину і на форсажі крутою «гіркою» перевести літак у набір висоти. Через одну хвилину та тридцять секунд Іван доповів по радіо про заняття висоти 11000 метрів. Перед зльотом Бокал заперечив Харісову, мовляв, такої висоти МіГ-27 так швидко не набере. Почув у відповідь: «Хто зможе це перевірити? Нам треба було обійти конкурентів».

Харісов на низьких висотах (хмари в сезон дощів) продемонстрував присутнім техніку  пілотажу та маневрові здібності винищувача-бомбардувальника, витискаючи «соки» з себе та з машини. Пояснює, що надзвичайно любив літати на МіГ-27 та МіГ-23млд.Тому зробити це не складало особливих труднощів. «Висота 11 тисяч метрів!» - таку інформацію передав на диспетчерський пункт льотчик-випробувач Іван Бокало.

-Саме цей фактор зіграв вирішальну роль, - усміхається Харісов. – Фактор висоти. Жоден літак, який на той час був на озброєнні в цій азіатській державі, не досягав такої висоти так швидко. Щоправда, Ваня трохи загнув з цифрою, але ж про це знали тільки ми з ним. Насправді він піднявся дещо нижче.

Після показових польотів шріланкійці зробили ще одне замовлення. Замість чотирьох продали їм вісім надзвукових МіГ-27, а згодом оформили договори ще на декілька машин. Азійська держава так сподобалася Харісову, що йому хотілося ще раз повернутися туди. Здійснив бажання. У день 40- річчя весілля разом з дружиною зійшли з літака в аеропорту столиці Шрі-Ланки Коломбо… Отримані враження  і кількість витрачених грошей – то тема окремої розмови.

Хто він, льотчик Харісов?

Батько Олександра був військовий, мати вчителювала. Народився у Ризі. Батька перевели служити в Дрогобич на Львівщині. Там син закінчив школу. Поступив до місцевого  педінституту. Хоча професія вчителя мало цікавила, мати наполягала.  Зі студентської лави мали призвати на строкову службу. В цей час товариш загітував поступати в Чернігівське вище училище льотчиків. Дослухався до пропозиції. Успішно склав іспити і став курсантом. Служив у різних місцях колишнього Союзу. Літав на восьми типах бойових літаків. У небі провів понад 2500 годин. Закінчив військово-повітряну академію імені Гагаріна.

Після розпаду Союзу без роздумів повернувся в Україну. Відхилив усі пропозиції і обіцянки, що їх щедро роздавали росіяни і узбеки досвідченому льотчику. На той час знаходився в Середній Азії. Контейнера для перевезення речей дістати не вдалося. Харісов  у званні підполковника, а також ще один побратим полковник і третій з погонами старшого лейтенанта, замовили товарний вагон.

-Дали вагон з-під селітри, - згадує співрозмовник. – Добиралися в ньому 11 днів. По дорозі ще й довелося відбиватися від бандитів, які намагалися нас пограбувати. На кожній вузловій станції треба було утрясати питання, аби не відчепили від составу.

Полковник Харісов безпосередньо причетний до розбудови Повітряних сил України, працював над двома курсами бойової підготовки льотчиків штурмової авіації (другий написано з урахуванням бойових дій на Донбасі). Це настільна книга для пілотів. У 2002 році звільнився у запас, а у 2014-му був телефонний дзвінок від генерала…

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.