Близнюки-гвардійці: «Розіграші про те, хто з нас Андрій, а хто Віталій, залишили на гражданці»

В одного з близнюків Коломійців є родимка на обличчі, але їх все одно не розпізнають - ні командири, ні хлопці в казармі

• Брати-близнюки Андрій та Віталій Коломійці строкову служать у в/ч 3008 Нацгвардії України.
• Здійснюють конвой і супровід засуджених та щоразу мають при собі зброю.
• Служба не проста, особливо для них — фінансистів за фахом з вищою освітою.
• Все-таки близнюки мають переваги перед іншими строковиками. Які саме?

Повістки в армію їм принесли одночасно. Хлопці зізнаються, що цей факт вони сприйняли з прикрістю. Кажуть, після закінчення університету мали інші плани, але служба є служба, куди було діватися.

Двадцять перший день народження зустріли в Козятині в обласному збірному пункті призовників. Там їх привітали, щоправда, без подарунків. У той же день, 7 грудня 2018-го, Коломійці прибули у Вінницю у розташування частини 3008.

Підстригли під «нуль» і відправили спати

— Було пізно, десята вечора, — кажуть брати. — Але це не стало на заваді, аби до новобранців викликати перукаря. Нас підстригли під «нуль» і тільки тоді  відправили спати. Так розпочалася наша служба.

Найбільше, чим переймалися Андрій і Віталій після отримання повісток, чи не розлучать їх у війську. До того часу хлопці постійно були разом — у дитсадку, школі, коледжі, університеті. А якщо відправлять у різні частини? Це для них стало б психологічною травмою.

Уже пізніше дізналися, що близнюків не розлучають. Закон забороняє це робити. Законодавець передбачив, що мають не тільки служити в одному підрозділі, а й на однакових посадах.

— Для нас дуже важливо бути разом, — каже Віталій. — Добре, що є такий закон, що забороняє розлучати близнюків.  Бо насправді такі люди — одне ціле. Зрештою, удвох завжди краще. Буває, треба порадитися, виникають інші ситуації, коли потрібна підтримка. Це як четверо рук…Така у нас перевага перед іншими хлопцями. Дехто з них по-доброму заздрить, мовляв, вам легше, ви удвох. Такими народилися, значить, така у нас доля.

В одній роті, на однакових посадах

Коломійці служать у стрілецькій роті. Знаходяться в одній казармі. У них однакові посади. Їхній обов’язок — охороняти засуджених. Чи то під час супроводу до зали суду, або на вокзал, коли відправляють поїздом в інше місто. У такій справі потрібна не тільки фізична сила, а й відповідальність, психологічна стійкість. Їхні командири стверджують, що близнюки справляються з обов’язками.

І в спорті вони не пасуть задніх. Обидва виконали нормативи другого спортивного розряду з футболу. Ще зі школи грали за збірну команду Тростянецького району. Навчалися у ДЮСШ у секції футболу. Андрій грає на позиції правого півзахисника, Віталій — нападаючого. Обидва відзначилися забитими м’ячами на турнірі команд Західного оперативного командування, що відбувався торік у Вінниці. Прикро, що команда їхньої частини виступила невдало.

 «Хлопці, йдіть сюди…»

На день народження 2019-го до братів приїжджали в гості мама і старший на сім років брат. Він капітан поліції. Закінчив Національну академію внутрішніх справ. Служить у Києві.

— Брат постійно нагадує нам, щоб мали голову на плечах, — говорить Андрій. — Щоб думали, коли щось робимо.

Під час зустрічі багато згадували. Мама - про те, якими хлопці росли. Брати — про розіграші вчителів у школі. Це було не складно. Хто їх міг упізнати?  Наприклад, Андрій легко запам’ятовував вірші. Каже, що у нього гарна пам'ять. На уроках декламував їх за себе і за брата.

Дехто з вчителів вимагав, щоб брати сиділи за однією партою. Інші, навпаки, розсаджували у різних місцях, вважали, що так простіше їх контролювати.  Коли вони про це розповідають, тільки усміхаються. Все одно знаходили можливість обвести вчителя навколо пальця.

Так було і в Брацлавського агроекономічному коледжі, у який поступили після 9-го класу. У них бабуся, по маминій лінії, бухгалтер. Вона порадила коледж. По його закінченні продовжили навчання в Уманському національний  університет садівництва. Скрізь виручали один одного. Отримали дипломи бакалавра. Якби були  магістри, служили б  рік, а так доведеться півтора.

— Тільки маму ніяк не вдавалося обдурити, — говорять брати, і пояснюють чому.

— Хлопці,  йдіть-но сюди, — так мама щоразу кликала синів.

Не когось одного, а обох разом. Брати являлися перед її очі. Обидва з’ясовували між собою,  хто що не зробив, чи зробив не так. Мама слухала їхні «Це ти» — «Це ти», коли все з’ясовувалося, вирішувала, що з синами робити.

Для всіх інших у них була заготовлена фраза: «Це не я, шукай брата…»

Весілля буде одне на двох

Віталій старший від Андрія на цілих 10 хвилин. У всьому іншому вони однакові. Зовні  однакові. Є й деяка внутрішня схожість. Хлопці людяні. А ось характери у них трохи відрізняються. Це відчувалося під час спілкування з ними. Так само різна манера висловлювати думки. Не схожий тон розмови. За цим їх можна відрізнити.

— Та ви придивіться уважніше, — каже Андрій. — В одного з нас є зовнішній знак, за яким можна упізнати, хто Андрій, а хто Віталій. Родимку бачите? Невелика, а все ж — це знак. Просто ніхто уважно не приглядається.

У травні у них гембель. Трохи побудуть вдома з мамою і поїдуть до двоюрідної сестри Людмили. Вона вже 12 років проживає у Німеччині. Разом з чоловіком, німцем за національністю, мають невеликий бізнес — продуктовий магазин і хостел.

— Місто, в якому живе сестра, на березі Балтійського моря, — говорить Андрій. —Влітку там багато відпочиваючих. Удвох вони не справляються. Потрібна допомога. Ми вже не раз підсобляли. Знов плануємо поїхати.

Ніби між іншим, хлопець повідомив, що так само, як і вони, до сестри приїздять двоє дівчат. Вони студентки зі Львова. Вивчають іноземну філологію, зокрема, німецьку мову. Під час канікул працюють продавчинями у сестри в магазині.

— Наречених для себе поки що не пригледіли, — зізнаються брати. — Але вирішили, що  весілля буде одне на двох. Щоб мама зайвий раз не витрачалася.

Дивлюся на брата, як у дзеркало

Такими синами, високими на зріст, по-козацьки дужими, з освітою неабияк пишався б їхній батько. На жаль, доля склалася так, що він рано пішов з життя. На той час, як його не стало, сини ще тільки навчалися у молодших класах.

Свою схожість брати пояснюють генетичною спадковістю.  

— І по батьковій, і по маминій лінії в родині були близнюки, — говорить Віталій. — Тому наші батьки не дивувалися, що народилися близнюки.

Доводилося чути, що схожість у близнюків проявляється не тільки у зовнішності. У них багато спільних уподобань. Коломійці підтверджують це. Наприклад, обом їм подобається щось готувати.

— Уміємо навіть торт спекти, чи шарлотку, — говорить Андрій. — Робили це, коли мама збирала передачу старшому братові в Київ. Він тоді студентом був. І зараз можемо зробити.

Хлопці зізнаються, що відчувають, ніби вони — одне ціле. Як сказав один з них, дивиться на брата, ніби себе самого бачить у дзеркалі.

У них подвійна відповідальність

Прес-офіцер в/ч 3008 старший лейтенант Анна Лазорук:

— Близнюки приходять на службу у нашу частину не так часто, це буває приблизно один раз у три-чотири роки. Осінній призов 2019-го став винятком. Мали дві пари близнюків. Щоправда, одну з них згодом перевели в іншу частину у Київську область. Залишилися тільки Коломійці.

Командири кажуть, що у близнюків відчувається подвійна відповідальність за доручену справу. Неспроста їм доручили службу у конвої. До цього залучають фізично здорових і морально стійких військовослужбовців, які не тільки вміють спілкуватися з підозрюваними у злочинах, чи засуджених, а й здатні оперативно реагувати на раптову зміну ситуації.

×

Подякуй журналісту гривнею

Віктор СКРИПНИК - автор цього матеріалу. Ви можете подякувати йому та надихнути на нові корисні матеріали

Закинути на Банку

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google