Актор Немченко: Росіяни весь час запитували, хіба не в Москві знімали «В бій йдуть лише старики»

Олександр Немченко: -Після зйомок викупив гімнастерку у кіностудії, так само зробили інші актори Фото автора

Виконавець ролі веселого барабанщика з другої співочої ескадрильї льотчиків, Олександр Немченко, у телефонній розмові зізнався, що не дуже охоче спілкується з нашим братом-журналістом. Все-таки погодився на зустріч. На розмову запросив до себе у квартиру. Прийшли до нього удвох з колегою з газети «Факти» Тамарою Малиновською.

Коли проминули дві години — не зогледілися.

Не вірили, що Биков з України

Дотепер пам’ятаю цікаве спілкування. Актор поринув у спогади. Розчулився. Було видно, що згадки про зйомки фільму, про кіношну дружбу, зрештою, про його молодість, викликали в душі тисячі почуттів. Не менш цікаво було слухати розповідь про те, як головні герої фільму підтримували дружбу після виходу фільмів. Саме дружбу, а не контакти. Як збиралися знімати продовження. Вже й сценарій написали, й спонсора знайшли, але..

З якою любов’ю Немченко говорив про Бикова! «Тільки б Льоню не образити!» — таким був негласний девіз на знімальному майданчику.

—Коли я під час спілкування з росіянами нагадував їм, що фільм у «Бій йдуть тільки старики» знімали на кіностудії імені Довженка в Києві, не вірили, — пригадую слова Немченка. — Казали, а хіба не в Москві. Так само не вірили, що Льоня Биков з України.

Наша розмова відбувалася напередодні 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Другій світовій. Якраз тоді Олександра Немченка запросили у Москву на парад. Але він відмовився їхати.

Чому? Про відповідь актора, а також про те, що почули від нього під час тодішньої розмови,, пропонуємо ознайомитися у публікації.

Агресор топче землю, де поховані предки, а я буду їхати до них на парад…

—Агресор на танках роз’їжджає по Донбасу, топче землю, де поховані мої предки, а я буду їхати до них! Як вони собі це уявляють? — говорив тоді Олександр Немченко. — Мало того, вони дотепер вважають Бикова росіянином. Коли нагадуєш їм, що Льоня народився і виріс в Україні, а фільм «В бій йдуть тільки старики» знімали на кіностудії Довженка у Києві, дивуються, не вірять.

Перепитують, хіба не в Москві? Не в Москві кажу, і Биков український, а не російський режисер і актор.  Думаю, що інші артисти фільму також не поїдуть.

Гастрольний тур зірвала війна

За словами  співрозмовника, до 70-річчя Перемоги планувався великий гастрольний тур акторів фільму «У бій йдуть тільки старики». У ньому мали брати участь як українські артисти, так і росіянка Євгенія Сімонова. За словами Олександра Немченка, Євгенія одна з небагатьох російських акторів, хто підтримує Україну.

—Спочатку планували виступати в Росії й Україні, —  розповідає співрозмовник. —  Далі передбачалися поїздки у країни колишнього СНД.  Організація мала бути на високому рівні.  Друзі з Києва повідомляли, що у Москві її брав на себе Голова Держдуми Федеральних зборів Російської Федерації Сергій Наришкін. Та все перекреслила війна. З російськими колегами не маю ніяких стосунків.

Що з ними сталося? «Зомбоящик» виконав роль психотропної зброї. Якщо вже Станіслав Говорухін, мудра людина, досвідчений режисер, каже, що в Одесі його переслідували бандерівці, то я не знаходжу цьому пояснення. З ним знімалися на Одеській кіностудії у фільмі «Комбати». Говорухін мав такий високий авторитет, що біля нього мало не танцював перший секретар обкому. Коли в того на кухні перегоріла лампочка,  чиновник особисто замінив її.

Така само ситуація з Володею Бортком. Знаю його ще із студентських років, бо разом вчилися, разом приходили влаштовуватися на кіностудію Довженка і обом нам там відмовили в роботі. Значну частину життя він провів у Києві. Тепер у Петербурзі. І раптом така зміна! Бортко вірить у злих бандерівців і в те, що на Донбасі треба захищати від них росіян. Якщо інтелектуали такого рівня вірять у те, що у них показують по телевізору, в тому числі у шибениці на вулицях Вінниці, то в мене нема слів для будь-якого діалогу з цього приводу. Можливо, тому я давно не дивлюся телевізор.

Замість Москви на 9 травня актор Немченко поїде в Київ. Акторська група фільму виступатиме перед киянами. Пан Олександр каже, що це буде не перший такий виступ. Вони вже не раз зустрічалися з глядачами. Концерти відбувалися здебільшого на імпровізованій сцені. Нею служив автомобіль військових часів марки ЗіС. Одягали гімнастерки, ті само, у яких знімалися у фільмі, згадували епізоди, співали пісні і багато спілкувалися з глядачами. До речі, реквізит, гіімнастерки вони викупили у кіностудії після того, як фільм вийшов на екрани.

—Люди старшого покоління після зустрічі підходили і дякували за Перемогу, — каже актор. — Незвично чути такі слова. Спершу дивувалися, бо ж ми  не воювали. Майже всі народилися після війни. Такий  феномен фільму. Він переконує глядача, що перед ним справжні фронтовики.

Продовженняь фільму мало бути у восьми серіях

« У бій знову йдуть старики» —  такою мала бути назва другої частини популярного фільму. За словами співрозмовника, ідея виникла ще десять років тому. У 2004-у вони зустрічалися з нагоди 30-річчя виходу картини на екран. Вілорій Пащенко, у фільмі він грає роль лейтенанта Воробйова, запропонував створити картину про те, як склалося життя артистів після фільму. Він же написав музику на слова київської журналістки Ольги Кіпніс. Пісня мала звучати лейтмотивом у новому фільмі. Так само, як звучить «Смуглянка» у старому.

—Тоді ж домовилися, що будемо зустрічатися з глядачами, — продовжує Олександр Немченко. — Згодом провели таку зустріч і зрозуміли, що людям це потрібно. У залі був аншлаг. Було багато запитань. Зал з інтересом сприймав кожне наше слово. Ще ми співали пісень, які звучать у фільмі. Закінчувалася кожна така зустріч виконанням популярної «Смуглянки». Щоразу присутні в залі долучалися до співу і «Смуглянка» звучала багатоголосим хором.

Після таких зустрічей акторів брали у кільце. Дехто з присутніх учасників зустрічі розповідав артистам про свої проблеми і просив допомогти їх вирішити. Як стверджує співрозмовник, це були проблеми, що їх мають більшість з наших людей. Комусь потрібна допомога на лікування, хтось зіткнувся з тяганиною чиновника-бюроктрата. Актори бралися за допомогу. Ходили по кабінетах в коридорах влади. З’ясовували ситуацію.

Спонсор передумав платити

Після однієї з таких перемог над чиновником ми зрозуміли, що знову вступаємо у бій, — каже Олександр Немченко. — Тільки це вже бій не з ворогом, а з бюрократизмом, чиновництвом і т.д. Отоді ідея продовження фільму доповнилася ще одним аспектом. Тим, як допомагаємо людям. Тобто у продовженні картини спочатку планувалося показати, причому, як мовиться, без купюр, життя кожного з нас акторів, а потім те, як ми допомагаємо людям на прикладі конкретних життєвих ситуацій.

Сценарій фільму написав згаданий Вілорій Пащенко.  Його продовження підказало б саме життя. В основу мали бути покладені фрагменти допомоги конкретним людям. Задумали зняти вісім серій. Причому, фільм мав бути не документальний, а художній. На думку співрозмовника, тоді б картина викликала більшу цікавість.

У 2012-му році знайшовся спонсор. Анонсували початок роботи над картиною. Інформацію про це поширили у ЗМІ. Однак у державі змінилася ситуація  і меценат передумав платити. За словами Олександра Немченка, тепер маємо ще іншу ситуацію, тому задум продовжити фільм уже не є актуальний. Актори мають інший план. Пан Немченко хотів розповісти про  нього. Однак на півслові обірвав розмову. Сказав, що не хоче зурочити проект.

Тільки б Льоню не образити

Фільм «У бій йдуть тільки старики» —  данина пам’яті Бикову, а також тим людям, яких він знав.

Майже всі герої є прототипами тих, кого доля зводила у житті з режисером. Олександру Немченку дісталася роль барабанщика Івана Федоровича . Немченко навчася тоді на другому курсі театрального інституту імена Карпенка-Карого. Молодий хлопець, а його у фільмі називали по імені-батькові. Чому? 

Під час евакуації Биков познайомився з хлопчиком, здружився з ним. Коли його називали по імені Ванька, він огризався: «Я не Ванька, я Іван Федорович». Це тільки один з конкретних фактів, взятий з реального життя.

Співрозмовник згадує немало епізодів, коли чиновники від кіно підставляли ніжку режисеру, про те, як фільм «шерстила» цензура, про те, що багато відзнятого матеріалу залишилося за кадром. На зйомках серед акторів діяло неписане правило: тільки б Льоню не образити. Це були слова подяки Бикову за ту прекрасну атмосферу, яку він створив на майданчику.

 Биков, як відомо, загинув в автомобільній аварії. Сталося це у 1979 році. Тоді він повертався на своїй «Волзі» в Київ з дачної ділянки. Автомобіль виїхав на зустрічну смугу, де зіткнувся з вантажівкою. Про загибель режисера Немченку повідомив ще один актор фільму Володимир Талашко.

—Коли я приїхав провести Бикова в останню путь, Микола Мащенко, друг і однокурсник Льоні, показував висновок судмедексперта, — продовжує співрозмовник. —Там йшлося про те, що Биков помер ще до аварії, зупинилося серце. Хоча версій навколо його смерті не бракує дотепер. Особливо люблять перемивати кістки загиблого на російських каналах.

Після дебюту у «Стариках…» запропонували зніматися у дев’яти фільмах

Після вдалого дебюту, Немченка затвердили на зйомки одразу у дев’яти картинах, в тому числі й на «Мосфільмі». Однак його більше захоплював театр.

Кіно – це злий жарт. Такі слова почув від актора. Він 13 років працював у Вінниці в театрі імені Садовського.  На час нашої розмови в театрі грала його донька Вікторія. Акторові популярного фільму соромно зізнаватися, що за творчі труди нарахували мінімальну пенсію – 930 гривень. Щоправда, міська влада доплачує чотириста гривень, за звання заслуженого  артиста України. Нагадую, це було у 2015 році.

—Якби люди пам’ятали, що таке минула війна, нинішньої війни не було б, — каже пан Олександр. — Після Перемоги минуло всього 70 років, а багато хто навіть із середнього покоління 30-40-річних нічого не знають про страхіття Бухенвальда чи Освенціма, не назвуть роки початку і закінчення війни. Кажу про це, бо знаю конкретні приклади.

У шафі зберігається та само гімнастерка, в якій Немченко виходив на знімальний майданчик. Дістав її. Усмішка з’явилася на обличчі. Коли він усміхався, очі виказували доброту його серця, щирість душі. Як приємно спілкуватися з такими людьми! Зустрічі з ними запам’ятовуються на довго.

Швидше одужуйте, Майстре! Цього вам, без сумніву, бажають прихильники вашого непересічного таланту. Нехай ці спогади стануть цілющою пігулкою у лікуванні.

Про фільм

Фільм «В бій йдуть лише старики» зняв режисер і актор Леонід Биков у 1973 році. Картина здобула перемогу на Всесоюзному фестивалі у Баку. Леонід Биков також нагороджений першою премією фестивалю за виконання головної ролі капітана Титаренка з позивним «Маестро».

Художня стрічка дотепер викликає інтерес у глядача. У дні 75-ї річниці Перемоги над гітлерівцями вінтернеті можна було бачити фрагменти фільму. У ньому йдеться про бойові епізоди полку льотчиків-винищувачів  під час Другої світової. Підрозділ капітана Титаренка називали «співоча ескадрилья». У фільмі звучить українська пісня «Ніч яка місячна», а також російська «Смуглянка». За однією з версій, сценарій картини спочатку забракували. Дозволили зйомки лише після того, як з текстом ознайомився тричі Герой Союзу маршал авіації льотчик Олександр Покришкін.

Після прочитаного він не стримав емоцій: «Оце і є справжня війна!».

Дочка режисера Мар’яна Бикова в одному з інтерв’ю повідомляла, що її батько дуже цінував фільм і його акторів. Згадала його слова: «Дякую вам, мої «старики», за те, ви такі прості, як ситець, і щирі, як самі почуття".

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.