Аграрному університету буде 40 років. Знайшли випускника, який першим отримав диплом

Віктор СКРИПНИК

Григорій Сафронюк першим з понад багатьох тисяч випускників аграрного отримав диплом вишу. Фото автора

40-річні іменини виш відзначатиме восени нинішнього року.
Щороку приблизно тисяча випускників отримують дипломи аграрного.
Як вдалося знайти випускника, який першим отримав диплом?
Хто він? Що згадує про навчання і про те, яким був заклад чотири десятиліття тому?

Про Григорія Сафронюка журналіст 20minut.ua дізнався випадково. Це він першим отримав диплом новоствореного навчального закладу. Тоді це був філіал Української сільськогосподарської академії, нині — національний аграрний університет. Перший навчальний рік нинішній університет розпочав у 1982-му.

Про першого випускника журналісту розповів Володимир Перепечай, староста села Станіславчик Жмеринського району. Під час спілкування пан Володимир сказав: «Хочете, познайомлю з людиною, яка першою отримала диплом аграрного?».

Володимир Перепечай також навчався в аграрному. Тільки пізніше від Сафронюка. Згодом з’ясувалося, що вони — Перепечай і Сафронюк — сусіди.

Відео дня

Під час розмови журналіста із Сафронюком Григорій Васильович декілька разів дякував, але за що?

— За те, що повернули у спогади про студентські роки, — каже він. — Який прекрасний час студентська молодість! Шкода, що все так швидко минуло. Я ж не тільки диплом отримав. Під час навчання ще й одружився, тому виходив зі ще одним документом — свідоцтвом про одруження. Є про що згадувати. У мене диплом з відзнакою, або, як кажуть, червоний. Але на першому курсі один із заліків довелося складати 26 (!) разів…

Поступив у Києві, а навчався у Вінниці

Влітку 1982-го Григорій Сафронюк складав вступні іспити в Українську сільськогосподарську академію. На той час за плечима у нього вже було навчання у Ладижинському технікумі механізації сільського господарства, служба в армії.

Неабияк радів, коли побачив своє прізвище серед тих, кого зарахували на навчання в академію. Він обрав для себе агрономічний факультет. На навчання треба було прибути раніше 1 вересня. Про це було зазначено у повідомлення в кінці списку зарахованих в академію.

— У деканаті мене запитали, чи не маю бажання навчатися у Вінниці? — розповідає пан Григорій. — Сказав у відповідь, що у нас нема такого навчального закладу. Тоді мені розповіли, що академія відкрила у Вінниці філіал. Подумав, що звідти ближче додому, ніж з Києва, тому погодився.

Три факультети — три групи студентів

Уже під час навчання Сафронюк дізнався, що перший набір у філіал академії складався зі студентів, які так само, як і він, поступали на навчання у Києві, але погодилися вчитися у Вінниці.

Новини Вінниці - фото з Аграрному університету буде 40 років. Знайшли випускника, який першим отримав диплом — Перший випуск агрогномів, 1987 рік

Філіал академії розташовувався у приміщенні, де на той час була школа підвищення кваліфікації спеціалістів сільського господарства. Воно дотепер служить студентам. Нині це один з корпусів аграрного університету.

— Це той корпус, що розташований найближче до дороги, — уточнює співрозмовник. — Там були хороші умови для навчання, добре облаштовані аудиторії для семінарських занять, велика зала…

— У перший рік студентів навчалося зовсім мало, — продовжує Сафронюк. — Відкрили три факультети — агрономічний, зоотехнічний і механізації сільського господарства. На кожному — по одній групі, це по 25 студентів. Ми знали одне одного і нас так само знали викладачі. Усіх нас забезпечили гуртожитком. Приміщення гуртожитку і тепер використовують. Зверніть увагу, як гарно до нас ставилися. Хто створював сім’ю, тим надавали окрему кімнату на двох.

У наступному, 1983-му році, додалося ще два факультети — економічний і бухгалтерського обліку.

Першим деканом у майбутніх агрономів був Василь Степанович Мамалига. Співрозмовник згадує його, як дуже вимогливого викладача і хорошого організатора навчального процесу. Про це знає особисто ще й тому, що його обрали старостою. Каже, зрозуміло чого — відслужив в армії, закінчив технікум…

Згадує ще декількох викладачів. Федір Джос читав історію, Василь Мамалига — агрономію, Яків Панасюк — землеробство. У перший рік у філіалі працювали два професори — Макрушин і Зозуля. Частину предметів читали викладачі з вінницьких вишів — політехнічного, педагогічного, торговельно-економічного, медичного.

Гербарій захищав 26 разів!

Директором філіалу був Борис Іванович Зрібняк. Співрозмовник стверджує, що велика заслуга у становленні навчального закладу належить саме Зрібняку. Каже, одразу почали будувати ще один гуртожиток, зміцнювати матеріальну базу. Директору доводилося їздити у Москву, Київ добиватися підтримки створеного закладу.

— Тут, де нині університет, навколо було поле, — розповідає Сафронюк. — Жодних будинків довкола. Щоправда, автобус ходив. Ним можна було добратися до міста. Це був маршрут №5 між ринком «Урожай» і тубдиспансером. До речі, дорога від нашого філіалу до тубдиспансеру використовувалася для пробіжок на заняттях з фізкультури.

Там, де нині «царське село», сіяли жито-пшеницю, інші культури.

На першому курсі кожен студент майбутній агроном мав зібрати гербарій і захисти його перед викладачем. Співрозмовник каже, що гербарій складався зі ста різних рослин.

— Це пізніше гербарії передавали з курсу на курс, — говорить Сафронюк. — Але ж ми були першими. Нам ніхто не міг передати. Треба було самим зібрати. Справа не складна, але дуже заморочлива. Знайти рослину, зірвати, висушити. Сушили у книжках, клали рослини між сторінками. Збирали по навколишніх полях. Робили це під час занять і після навчання. Однак найголовніше було — захистити матеріал перед викладачем.

Як пояснив співрозмовник, кожну рослину підписували. До того ж, на двох мовах — українській і на латині. Приймав захист декан агрономів Василь Мамалига.

— Викладач закривав підпис під рослиною і просив назвати її, — каже Сафронюк. — На українській мові це не складало особливих труднощів. А ось на латині!.. Дотепер пам’ятаю, що мені вдалося захистити роботу на 26 раз! Перед тим чув від викладача уже звичну фразу: «Не знаєш назви, Григорію? Йди вчи». Ці слова Мамалига говорив з усмішкою на обличчі.

Найскладнішим предметом в агрономів була генетика. Як каже співрозмовник, це страшне діло. Хімія давалася нелегко, але генетика!..

Здавалося б, для чого майбутнім агрономам чотири роки вивчати іноземну мову? Саме стільки часу опановували її на факультеті. Читали англійську і німецьку викладачі з педагогічного інституту.

Одружилися… після поїздки в автобусі

Студентів, яким підходив час служити в армії, призивали до війська з навчальних закладів. Після служби вони поверталися на навчання, але, зрозуміло, продовжували його уже з іншими однокурсниками. Тому час від часу на курсі з’являлися новачки.

Проводи в армію на той час були схожі на весілля. На них збиралося багато людей. У селах на подвір’ї будинку призовника напинали намет, бо у приміщенні гості не могли розміститися, наймали духовий оркестр. Чим не весілля? Призовника відправляли в дорогу, а гості наступного дня знову сходилися. Тоді вже піднімали чарки за те, щоб йому гарно служилося.

Саме так проводжали до війська одного з однокурсників Сафронюка. Майже усім курсом поїхали на проводи. Саме після тієї поїздки пан Григорій вирішив одружитися.

— В автобусі, яким ми їхали, декому не вистачило місця, — згадує співрозмовник. — Серед них була і моя майбутня дружина пан Світлана. Вона навчалася на економічному факультеті. Проживала в одній кімнаті з дівчиною, з якою товаришував наш призовник. Отож, хлопець запросив на проводи усіх з її кімнати.

Їхали у Барський район. Пан Григорій згадує, що запропонував майбутній економістці пані Світлані сісти йому на коліна. Мовляв, у ногах нема правди. Дівчина спершу вагалася. Але згодом погодилася. Після тієї поїздки вони вирішили подати заяву до ЗАГСу на одруження.

Нині у Сафронюків двоє дорослих хлопців. Щоправда, вони не обрали професію батьків. Один служить у Державній прикордонній службі, інший працює на митниці у Могилеві-Подільському.

Один хлопець і 24 дівчини

Створенню студентських сімей сприяло те, що одруженим надавали окремі кімнати у гуртожитку. На запитання, кого було більше у перші роки навчання — хлопців, чи дівчат, співрозмовник каже, мабуть, хлопців. Серед механіків навчалися тільки хлопці. Серед бухгалтерів переважну більшість становили дівчата.

24 дівчини і тільки один хлопець були на першому курсі бухгалтерського факультету. Про це сказала дружина Григорія пані Світлана, яка слухала нашу розмову. За її словами, на їхньому економічному факультеті теж більшість становили дівчата, їх було приблизно 60 відсотків. На агрономічному панувала приблизна рівність.

Чому саме у Сафронюка перший диплом?

Після навчання Григорій Сафронюк поїхав на роботу у Деребчин Шаргородського району. Працював керуючим відділку у тамтешньому цукрокомбінаті. Через три роки змінив роботу на головного агронома у Кам’яногірському колгоспі Жмеринського району. На цій посаді відпрацював також три роки. А тоді його обрали головою колгоспу у селі Коростівці того ж Жмеринського району. Десять років очолював господарство. Перед виходом на заслужений відпочинок керував колективом Жмеринської насіннєвої інспекції.

На запитання, чому саме йому виписали диплом під реєстраційним №1, каже, для цього могло бути декілька причин. Агрономічний факультет першим випускав своїх спеціалістів. Їхній курс закінчив навчання 24 січня 1987 року, тоді як зоотехнічний і факультет механізації ще продовжував навчання.

— Можливо, тому, що я закінчив навчання з червоним дипломом, та ще й був старостою курсу, вирішили саме мені виписати документ під реєстраційним №1, — розповідає Сафронюк. — Ще один червоний диплом має мій однокурсник і гарний товариш Микола Барчишин.

Дипломи першим випускникам вручали в актовій залі їхнього навчального закладу. Робив це директор філіалу уже згаданий Борис Зрібняк.

— Теоретичні знання ми отримали непогані, — каже співрозмовник. — Але до них потрібна хороша практика. Відчув це на собі. Мені з практикою поталанило. Після третього курсу у нас було чотири місяці практики. Проходив її у господарстві села Петрашівка Тульчинського району. Там працював головою Герой Соціалістичної Праці. Керував практикою головний агроном. Він навчив мене того, чого не вчили в інституті. Та ще й по-батьківськи ставився до мене. Тому вважаю, що агрономом я став не тільки завдяки академії, а й завдяки професіоналам-практикам, які зустрілися мені на життєвій дорозі.