-Клуб «Свій» уже має досвід проведення військово-патріотичних заходів для дітей, - розповів 20 minut.ua керівник клубу полковник Василь Касьян. – Щоразу проводимо їх за підтримки Командування Повітряних сил, волонтерів, громадських організацій, Але у безлюдному селі зібралися уперше.
За словами співрозмовника, планували заняття для 45-50 хлопчиків і дівчаток, а приїхало у три рази більше. Незвичне місце, більша, ніж передбачалося, кількість учасників, - все це наклало свій відбиток на організацію роботи. Втім, задоволені залишилися і організатори, і учасники заходу.
-Це був найщасливіший день у моєму житті!
Такі слова Касьян випадково почув від двох хлопців, які говорили між собою. Побачивши полковника, ті ж хлопці запитали: «А ви ще покличете нас до себе?..»
-Значить, недарма старалися, - говорить офіцер. – Діти чекають на такі заходи.
-Чому приїхали у безлюдне село? – перепитує полковник Касьян. – Так ситуація склалася. Про Мельники, , дізнався від знаного у Вінниці юриста Юрія Зажирка. Пан Юрій родом з цього села. Воно знаходиться на межі Жмеринського і Барського районів. Це була ідея Юрія зібрати у Мельниках земляків, які нині проживають за його межами. Насправді зібрали дітей з навколишніх населених пунктів – Стодульці, Рожепи Жмеринського району, а також Глинянка, Антонівка і Широке – Барського. Були діти з Вінниці. Це ті, хто приїхав з військовими, і ті, хто відпочиває нині у своїх бабусь у названих населених пунктах.
-Коли до сільської ради звернулися гарні хлопці, підтримали їхню пропозицію, - розповіла сільський голова села Стодульці Любов Голубенко. – Наші плани частково співпали. Ми планували зібрати дітей нашої громади 1 червня на їхнє свято. Привезти якраз у Мельники. Хотілося показати прекрасне місце – чебрецеву долину.
Керівник громади каже, що у Мельниках є таке місце, де не росте більше нічого, тільки чебрець. Знаходиться воно на березі річки Рів недалеко від старого млина.
Однак 1 червня погода не дала можливості зібратися на природі. Тому свято перенесли на пізніший час.
-Коли я працювала вчителькою, водила туди дітей на екскурсії, - говорить Любов Голубенко. – По дорозі заходили у млин. Мельник відсипав нам трохи борошна. Намилувавшись долиною чебрецю, робили перепочинок на березі річки. Розкладали багаття і пекли млинці.
Старого мельника Любов Голубенко згадує такими словами: «Поки був дід, поки був хліб». Уточнює, що зерно молов родич Зажирків. Він і олійню облаштував.Зажирки - син Юрій з мамою пані Галиною, як і деякі інші їхні земляки, також приїхали у той день в рідне село.
Черги збиралися біля млина, бо таким якісним мололи борошно. Приїжджі ходили попід хати просилися у місцевих переночувати.
Не стало мельника, перестав працювати млин. І людей в селі не стало. Нині залишилася одна-єдина бабуся. У липні їй буде 90! Прізвище у неї співзвучне назві села – Мельик Ганна. Бабуся теж прийшла до гурту, щоб побачити декого із земляків, які приїхали в цей день до батьківських осель. Дехто з дітьми, дехто - сам.
Військові приїхали з технікою, привезли частину військового майна, старі міни, снаряди, обладнали тир для стрільби з малокаліберної гвинтівки. Старші охоче зіграли у страйкбол. Менш цікаво їм було копати окопи, але все одно старалися. Прокладали дротовий зв'язок в польових умовах.
Втім, чи не найбільшу цікавість викликала їзда на бойовій розвідувально-десантній машині (БРДМ).
Полковник Касьян каже, техніка належить клубу «Свій». Її відремонтував учасник їхнього клубу полковник Олександр Золін. Зокрема, капітально полагодив двигун.
-Не тільки відремонтував машину, а й удосконалив її, - говорить полковник. – Машина отримала друге дихання. Стала швидшою, потужнішою…
За кермом перебував учасник АТО пан Олександр. Війну на Донбасі пройшов у найскладніший період 2014-го. Разом з ним приїхав з Вінниці син-шестикласник з школи №33 Тимофій.
-Дітям цікаво проїхатися в такій техніці, - говорить Олександр. Тут багато-чого незвичного. Майже всі говорили, що вперше їдуть в БРДМ.
П’ятеро військових представили дітям обладнання для пошуку і порятунку екіпажів повітряних суден. Вони – з 43-го Центру пошуково-рятувального забезпечення польотів авіації ЗСУ.
Старший лейтенант Олег Сіроха служить в рятувально-парашутній групі спеціального призначення. Каже, їхнє завдання проведення пошуку і надання першої допомоги екіпажу повітряного судна у випадку аварії чи катастрофи. Допомога передбачена як на суші, так і на воді. Підрозділ створено у перший рік бойових дій на Донбасі, коли російсько-терористичні війська збивали літаки і гелікоптери Повітряних сил України. Підрозділ пройшов бойове злагодження.
Ось цю станцію ми називаємо між собою словом «комар», - говорить старший лейтенант. – Бо пищить справді як комарик. Вона призначена для автоматичного подання сигналу з місця аварії літака чи гелікоптера. Військовий показав також інше обладнання, продемонстрував складання парашута.
Один з його групи пояснював дітям, яку назву має представлене на столику мінно-вибухове озброєння. Наголошував, що дітям категорично заборонено діставати його у випадку виявлення. Про такі знахідки необхідно одразу повідомляти дорослих.
-Чим відрізняється протитанкова міна від мін піхотних? – запитав один з юнаків.
-На протитанковій міні можна навіть стрибати, вона все одно не спрацює, - розповів військовий. – Вага не та. А ось протипіхотна… Наступиш – можна залишитися без ноги.
Сільський голова Любов Голубенко взяла на себе організацію дітей. Повідомила сусідів з Барського району. На зустріч прибули Наталя Стрельчук, керівник соціально-гуманітарного відділу Барської ОТГ, до складу якої входять села Глинянка, Антонівка та Широке. Разом з нею був присутній фахівець з питань культури і туризму Роман Григорьєв. Вони сприяли в тому, щоб учасники зустрічі з військовими зібралися у Мельниках. Обговорили питання про можливе проведення інших спільних заходів.
Допомогу надав також депутат Жмеринської райради Володимир Гамарник.
Розпочали з невеликого концерту колективу художньої самодіяльності з села Антонівка. Фольклорно-етнографічний ансамбль очолюють Людмила Шевчук й Олеся Нагаєвська. Вони ж є виконавцями пісень. Кажуть, більшість репертуару складається з творів, які співали їхні бабусі. Від них записали слова., а ті – від своїх предків.
-У нас є пісні, які навряд чи почуєте ще десь, - говорять Людмила й Олеся.
Ще одну пісню подарував присутнім Павлик Брик.
Павло Брик навчається у школі обласного центру №29. Хлопчик перейшов у п’ятий клас. Після уроків відвідує заняття в одній з музичних студій. Мріє навчити гарно співати. Каже, пісні допомагає підшукувати мама. Разом шукають той твір, що дасть можливість найкраще розкрити здібності малогот співака.
На канікули приїхав до бабусі у село Рожепи. Тут у нього проживає бабуся Олена Брик.
-Коли дізнався, що приїдуть військові, то захотілося побачити, що покажуть дітям, послухати їх, - говорить хлопчик. – Але мене ще й попросили заспівати пісню. Сказали, що на зустрічі буде концерт. Виступатимуть місцеві артисти.Його теж просять зампівати.
Павло до сліз вразив виконанням пісні.
-Я тебе ненавиджу війна, - звучав його голос над селом. – Я давно всі знищив автомати… Проклинаю я тебе війна. Я не хочу у людей стріляти.
Слова пісні і її виконання не залишали байдужим жодного: «Хто поверне усмішку ясну, мамі тій, що сина її вбили?». Після почутого дехто втирав непрохану сльозу.
Керівник клубу «Свій» Василь Касьян каже, що без допомоги їм самим було б складно провести захід.
Як завжди, плече підставило Командування Повітряних сил. Безпосередньо підтримав заступник командувача генерал-майор Віктор Кириченко.
Своїх фахівців направили 43-й Центр пошуково-рятувального забезпечення польотів авіації ЗСУ (командир полковник Ігор Богушев); полк зв’язку (командир полковник Олександр Коротков); в/ч 2287 (командир полковник Олександр Березін).
Долучилися до заходу ГО десантників і афганців «Ніхто, крім нас» організація десантників, а також ГО «ХХ сторіччя» (ветеранів спорту і тренерів), керівник Олександр Фєнєв.
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
№ 17 від 24 квітня 2024
Читати номер
Александр Придатко