30 років тому перепоховали Стуса. Хрест на його могилі у Києві – з ямпільського пісковика

Такої кількості синьо-жовтих стягів, як 19 листопада 1989-го, Київ у радянські часи ніколи не бачив. У цей день у столиці небайдужі українці віддали шану Стусу, Литвину, Тихому, замордованих комуністиним режимом у таборах. У колоні були й вінничани. Один з них - Станіслав Чернілевський - виступив ініціатором перепоховання Героїв. Фото Сергій Марченко з сайту Радіо Свобода

Серед учасників акції були і вінничани. Станіслав Чернілевський, мала батьківщина якого у селі Жван Мурованокуриловецького району, один з тих, хто ініціював перепоховання. Він, поет і режисер, зняв фільм про подію – «просвітлої дороги свічка чорна». Стрічка документальна у жанрі кіно триптих. Матеріали з неї дотепер використовують науковці, студенти, активісти. До речі, 8 листопада нинішнього року пану Станіславу присвоєно звання «Заслужений діяч мистецтв України».

-Люди збиралися у дворах, на вуличках, прилеглих до Софіївської площі, - згадіє розповідь брата Валерія Володимир Лазаренко. – Синьо-жовті прапори ховали під одягом. Коли автобуси з трунами виїхали на майдан, зовсім скоро на ньому, як кажуть, яблуку ніде було впасти.

До того влада забороняла використання української символіки. Жовто-сині червоно-чорні стяги компартійні ідеологи називали націоналістичними. За них можна було отримати тюремний строк. Однак цього разу їх не виривали з рук учасників акції.

Її учасник, вінницький поет і журналіст Валерій Лазаренко, ще звечора поїхав до столиці. Про проведення перепоховання ніде не повідомлялося. –Валерій говорив, що йому подзвонив з Києва Антоненко-Давидович, він був знайомий з ним ще під час навчання в університеті, - згадує Володимир Лазаренко. – Казав, що зустрічав на акції рухівця Вовка, Гурина. Бачив нашого земляка знаного поета Миколу Луківа.

Відспівували наших патріотів у храмі на Куренівці. Звідти труни привезли на Софіївську площу.

-Валерій розповідав, як кадебісти і міліція намагалися завадити організації мітингу біля Софії, - продовжує Володимир Лазаренко. – Коли вийшли з храму, треба було перейти через залізничну колію, а вже звідти рухатися на Софіївську площу. Раптом учасникам сказали, що через колію проходити небезпечно, бо може йти потяг. Пропонували інший шлях, який не виводив до Софії. Люди не дослухалися до застережень.  Незабаром з Куренівки три автобуси з трунами прибули на майдан біля храму святої Софії.

На жаль, Валерія Лазаренка, уже давно нема з нами. Він також зазнав утисків комуністичного режиму. За активну пропаганду рідної мови його виключили з університету імені Шевченка. Пізніше, коли відслужив у війську, не дали можливості відновитися в університеті.

Після мітингу на Софіївській площі колона рушила по Володимирській до пам’ятника Шевченку, що навпроти червоного корпусу університету його імені.

Весь шлях труни несли на плечах. Робили це знані на той час патріоти, які виступали проти комуністичного режиму, Лукяненко, Чорновіл, Горинь... Так само планували пройти до Байкового цвинтаря. Однак кадебісти і міліція поставили умову: труни мають бути перевезені тільки автобусами.

У той день Київ припорошило першим снігом. Колона людей з прапорами прибула на Байкове кладовище. Над кожною могилою встановили дерев’яні хрести. Пізніше їх спалили.

-Було вирішено поставити кам’яні козацькі хрести, - розповідає лауреат премії імені Стуса поетеса Ніна Гнатюк. – Виготовили їх у Ямполі, з пісковиків, добутих у кар’єрі над Дністром.

Перепоховання  трьох борців за незалежність України  - Стуса, Литвина, Тихого - стало чи не першою акцією спротиву комуністичному режиму. До розпаду СРСР залишалося менше двох років.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.