Що не так із інклюзивною освітою? Дізналися у засновниці організації «Сонячні діти Херсонщини»
- Інклюзивна освіта багатьма людьми сприймається неправильно.
- Для того, щоб пояснити її значення та завдання, зв'язалися з Іриною Ханіковою.
- Також дізналися про проблеми інклюзивної освіти в Україні.
Ірина Ханікова — переселениця з Херсону, мама п'ятьох дітей та засновниця громадської організації «Сонячні діти Херсонщини». Організація надає підтримку дітям з синдромом Дауна та їх родинам, об'єднуючи близько 50-ти сімей.
— Попри війну ми не припинили нашої діяльності і продовжуємо працювати над впровадженням інклюзії у всі сфери діяльності, але це не єдина наша мета, — розповідає пані Ірина.
Нещодавно разом із вінницькою організацією вони реалізували проєкт «Інклюзивне навчання: право, можливість і результат». Розроблені матеріали направили до Міністерства освіти й науки. Жінка надіється, що їх почують, оскільки інклюзивна освіта є важливою темою.
Ірина Ханікова є за фахом вчителем, а також мамою хлопчика Артема із синдромом Дауна. Засновниця організації, яка спрямована на розвиток інклюзії і не тільки, згодилася розповісти про проблеми інклюзивної освіти в Україні та Вінниці безпосередньо.
Проте, щоб визначити проблеми, потрібно спочатку зрозуміти, що взагалі таке інклюзія.
Що таке інклюзивна освіта?
Багато людей, батьків і навіть вчителів, не розуміють, що це таке і як воно має працювати. Однак зі слів пані Ірини зробили визначення, яке пояснить простими словами значення інклюзивної освіти.
Загалом, варто зрозуміти, що інклюзивна освіта це не лише про соціалізацію, це й про навчання. Адже діти з особливими потребами зазвичай потребують адаптації або модифікації навчальної програми.
Це не обов'язково про дітей з ДЦП, з синдромом Дауна чи з аутизмом. Це може бути і про дитину, якій потрібно, наприклад, більше відпочинку чи, навпаки, він гіперактивний. Тобто це про всіх дітей, які мають право отримувати знання на рівні з іншими.
Щоб краще зрозуміти, як це має працювати, пані Ірина навела чудовий приклад:
— От є дитина, Сергій, якому тема далася ну дуже легко і він одну задачу може вирішити за п'ять хвилин, коли для інших потрібно витратити 30. А ще одній дитині, наприклад, Артему, потрібно цілий урок. Тоді вчитель, який працює в інклюзивному класі, може дати більше завдань Сергію, а до решти дітей направити свого асистента, тоді як сама підійде до Артема і допоможе зрозуміти, — каже жінка. Таким чином, всі будуть навчатися на рівних правах.
Важливо також пояснити, що асистент вчителя — це не окремий викладач, який сидить з дитиною з особливими потребами, це людина, яка допомагає вчителю в роботі з усіма дітьми, тобто, як було наведено в прикладі вище.
— І як саме буде побудована ця робота, залежить від цих двох вчителів, — зауважує Ірина.
Важливо також для батьків пояснити, що якщо у дитини в класі навчається дитина з особливими потребами, то ваша дитина автоматично навчається в інклюзивному класі. Це такий самий клас, як і будь-який інший, просто додатково є ще один викладач, який в разі потреби допомагає вчителю. І він може допомагати усім дітям, якщо ті потребують допомоги в навчанні.
— Наприклад, Марійка, без особливих потреб, на минулому тижні хворіла і пропустила тему, тому щоб дівчинка її зрозуміла, асистент вчителя може підійти до неї й допомогти, — пояснює засновниця організації.
Тож узагальнимо: інклюзивна освіта — це про навчання. Навчання на рівних умовах, де є ще додатковий вчитель, який допомагає в навчанні всіх дітей. Також це написання освітньої програми під дитину з особливими потребами, щоб та могла зрозуміти матеріал на рівні з іншими.
— А для соціалізації будь-якої дитини є перерви, де вони між собою спілкуються, — каже Ірина.
Проблеми інклюзивної освіти
Головною проблемою є людська байдужість і незацікавленість. Так підсумувала Ірина Ханікова, свої спостереження за весь час роботи.
— Вчителі, які зараз працюють, просто неправильно позиціонують цю освіту, оскільки їм нецікаво розібратися, як насправді воно має працювати. Це не про всіх звісно, адже дуже багато вчителів вкладають всю душу і всі знання в дітей, — каже Ірина. — Крім того важливо знайти особливий підхід, виокремити в кожної дитини її сильні сторони, зрозуміти темперамент кожної дитини й вибудувати стратегію роботи з ними, а це ж велика робота, яку на жаль не всі мають бажання робити.
Далі це бажання співпрацювати. Адже, як пояснила пані Ірина, інклюзивна освіта буде ефективна лише тоді, коли батьки та вчителі порозуміються. Коли вони разом хотітимуть допомогти дитині.
— Батьки мають дати умови, а вчителі знання. Часто вчителі чомусь свої завдання перекидають на батьків, — відмітила вчителька. — Але давайте будемо чесними, ви попрацювали вісім годин прийшли додому і будете робити свої завдання або відпочинете, а чому батьки повинні після свого восьми годинного робочого дня приходити та ще й вчити своїх дітей? — риторично запитує жінка. — Так, вирішити якусь задачку, допомогти з домашнім завданням, але не вчити.
Крім того є вчителі з інклюзивної роботи, які не зовсім розуміють, як правильно викласти дитині з особливими потребами матеріал, щоб вона його могла надалі використати в повсякденному житті.
— Не просто сказати їй, що один плюс один це два, а пояснити й показати, як це застосовується в реальному житті. Крім того, це потрібно для всіх дітей, щоб вони не просто знали теорію, а могли застосувати її, — каже мама п'ятьох дітей.
Для цього у новій українській школі «Я досліджую світ» є окремо створений предмет, ціль якого, саме у тому, щоб навчити дітей застосовувати свої знання на практиці. Однак не всі вчителі правильно зрозуміли цю науку і викладають її, як ще одну теоретичну.
Також є ще одна сторона — це психолог. Його робота не менш важлива для навчання дитини, адже коли вчителі бачать, що дитині важко сконцентруватися, то до роботи вже долучається саме він, який пропрацьовує цю проблему або дає поради, які у цьому допоможуть.
Можна виокремити майбутніх вчителів — студентів. Як каже Ірина, їм потрібно більше практики, адже важливо, щоб вони з самого початку розуміли, як працювати з дітьми з особливими потребами, знали з самого початку специфіку роботи.
— Бо відверто — я не розумію вчителів, які жаліються на низьку зарплату своєї роботи і її труднощі. Хіба ви не знали перед тим, як вступати на цю спеціальність, скільки за неї платитимуть? — каже жінка. — А зараз страждатимуть діти, які не розуміють, чому вчитель приходить злий на них. Тому важливо, щоб студенти педагогічних університетів одразу розуміли, що їх чекає.
Хоча жінка зазначила, що така професія, як вчитель має бути високооплачувана.
Чи виною у всьому радянське виховання?
Про можливу причину, таку як радянське минуле, журналістка «20 хвилин» запитала Ірину. Чи може воно продовжувати зараз впливати на те, що є такі проблеми в інклюзивній освіт?
— Хіба зараз більшість вчителів радянського часу? Чи навіть взяти мене, я ж маю іншу думку щодо цього. Тому я гадаю, що це все залежить від особистого бажання людей, — каже жінка. — Крім того, якщо, наприклад, у вчителя не вдається поладити зі своїми учнями, то це точно не в учнях проблема, це лише у вчителя, значить йому потрібно замислитися, що він робить не так.
Як приклад, багато вчителів з практики Ірини не знали про правильне спілкування з дітьми:
— Вони не чують слово «не», тобто не кажіть їм «не біжи», краще сказати «стій», або перш ніж говорити до дитини, спустися до рівня її очей. Це банальні правила, але чомусь більшість дорослих їх не дотримуються, — пояснює засновниця громадської організації.
Як пояснила Ірина Ханікова, цю проблему можна вирішувати, головне, щоб батьки, вчителі і адміністрація навчального закладу знайшли спільну мову і разом працювали над створенням всіх необхідних умов для навчання дітей. Тоді інклюзивна освіта працюватиме правильно.
— Головне — бажання допомогти дитині, — зауважує Ірина.
Читайте також:
Як у школах змінився підхід до вивчення англійської мови? Розповідають вінницькі фахівці
Студенти невтомні: у Вінницькому технічному коледжі продовжують створювати повербанки для ЗСУ
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
