Історія на узбіччі: що розповідають придорожні хрести колишніх Шкуринців
- Навіть звичайні придорожні хрести можуть стати цінним джерелом інформації про історію та повсякденне життя села на межі ХІХ та ХХ століть.
- На прикладі хрестів у Прибузькому (колишніх Шкуринцях) можна простежити особливості ремесла хресторобів та хрестовозів Подільської губернії, дізнатися про матеріали, шляхи збуту та навіть конкуренцію серед майстрів.
Село Прибузьке, відоме також під своєю історичною назвою Шкуринці, розташоване неподалік Вінниці, проте дорога до нього автомобілем пролягає через кілька інших населених пунктів, сягаючи близько 15 кілометрів. Завдяки певній віддаленості від адміністративних центрів, село зберегло свої релігійні пам'ятки, серед яких — дерев'яна церква та два придорожні хрести, що є предметом особливої уваги краєзнавців.
Обидва придорожні хрести вирізняються простотою виконання, адже витесані з відносно недорогого та легкого в обробці пісковику. Подібні хрести часто зустрічаються і на місцевих кладовищах, будучи одними з найдоступніших кам'яних виробів того часу.
Проте виникає закономірне питання: звідки ж у Вінницьких околицях з'явилася така кількість пісковикових хрестів, адже цей матеріал тут не видобувається? Відповідь криється в існуванні цілого ремісничого осередку на півдні Подільської губернії, де знаходилися значні поклади пісковику, зокрема в таких селах як Русава, Букатинці та Бандишівка, передає Stoguno Cheval.
Саме там місцеві майстри займалися виготовленням хрестів, які потім торговці перепродували на ринках найближчих міст, таких як Дзигівка та Ямпіль. Цікаво, що перед Проводами тут навіть організовували спеціалізовані ярмарки, на які з'їжджалися покупці з усієї округи. Але існував ще один, не менш цікавий спосіб збуту готової продукції.
Могильні пам'ятники, зокрема й хрести, доставляли до найвіддаленіших куточків губернії, а іноді й до сусідніх, так звані хрестовози. Ці люди купували або обмінювали готові вироби у ремісників на зерно, вантажили їх на вози та вирушали в довгу дорогу, продаючи свій товар у різних селах. Зазвичай, цей промисел розквітав восени, коли селяни мали кошти від продажу врожаю.
Щоб уникнути зайвої конкуренції, хрестовози часто заздалегідь ділили між собою території для збуту. Втім, такий вид торгівлі не приносив великих статків, і більшість хрестовозів жили досить скромно.
Таким чином, навіть прості придорожні хрести в Прибузькому стають своєрідними мовчазними свідками історії, розповідаючи нам про ремесла, торговельні шляхи та побут подільського села на зламі двох століть. Вони є не лише релігійними символами, а й важливими елементами культурної спадщини нашого краю.
Читайте також:
На Оводова почали встановлювати нові обмежувальні стовпчики для підвищення безпеки
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
