Зірки VINNYTSIA JAZZFEST, гурт KoloYolo - про магію українського джазу, бандурний бум і силу кохання

Серед 8 колективів з 9 країн світу, які 23-24 вересня виступлять на ХХІ міжнародному джазовому фестивалі у Вінниці, Україну представить тріо KoloYolo.

Напередодні свого першого концерту у нашому місті ексклюзивно для RIA/20minut.ua гітарист KoloYolo Микола Гончаренко розказав, як традиційний український народний інструмент вдається презентувати надсучасно та роково- джазово, і завдяки якому секрету їхня музика знаходить найвищу оцінку слухачів, які описують її одним словом – космос!

Зірки VINNYTSIA JAZZFEST, гурт KoloYolo - про магію українського джазу, бандурний бум і силу кохання

Що ви робите о сьомій вечора у довгоочікуваний сонячно-теплий осінній день?

Микола Гончаренко, тільки-но повернувшись з фестивалю Lviv Bandur Fest, знову бере до рук улюблену гітару. Репетиція надвечір – обов’язкова запорука гарного самопочуття.

- Просто не можемо не грати! Коли ми день-два не граємо, одразу перетворюємось за злих і агресивних істот. Та тільки береш у руки інструмент – ніби вдихаєш повітря. Розумієш: ось те, чого не вистачало всі ці дні, - так може сказати лише справжній джазмен.

Микола – Kolo, його кохана дружина Оля – Yolo, а разом із перкусіоністом Андрієм Морозом вони гурт KoloYolo, який вперше заграє у Вінниці 23 вересня у рамках ХХІ міжнародного фестивалю VINNYTSIA JAZZFEST-2017.

Народившись у Східній Україні і півжиття будучи російськомовними, сьогодні музиканти пропагують етно-джаз,  магічна сила та вражаюча енергія якого полонить слухачів з перших акордів. І хоч свого часу починали музичну творчість з рок-гурту, драйв і сучасну енергетику тепер передають за допомогою…бандури.

«В Україні зараз бандурний бум!»

– Миколо, слоган вашого колективу: «KoloYolo – український джаз!». У чому особливість саме українського джазу?

– Україна – країна непроста, багато у чому суперечлива. Тут багато краси, талантів, але і багато протиріч. Відповідно - така і наша музика. Коли кидає і в глибину, і в марш – крайностей маємо багато. Але головне - що у результаті маємо цікаві пошуки та експерименти. Джаз в Україні, слава Богу, досить активно й потужно розвивається. Ігор Закус, Олексій Коган, Володимир Соляник та багато інших людей багато років без зупинки працюють на розвиток джазу в Україні, який вже сьогодні має свій потужний напрацьований шар. Нині джаз в Україні дійсно приємно грати, адже люди готові сприймати цю музику. Вона модна, престижна і дійсно цікава багатьом.

– Поруч з гітарою та перкусією у вашій творчості провідне місце займає бандура. Як вдається народний інструмент, який у багатьох аж ніяк не асоціюється із джазом, подавати сучасно і джазово?

– Для музикантів із креативним мисленням це зовсім нескладно. Бандура – надзвичайно цікавий інструмент, на якому якраз можна багато експериментувати. Про поєднання бандури із джазом ми з дружиною почали думати ще 10 років тому. Є, звісно, свої нюанси: у бандури 65 струн, тож коли маєш справу з багатьма тональностями, які властиві джазу та сучасній музиці, звук потрібно приглушати. Але бандуристи це знають і легко справляються. Останній рік в Україні взагалі почалася хвиля бандури! Передпосилання до цього були останні п’ять років, а особливим поштовхом став винахід електробандуриста Івана Ткаленко, який розробив дуже просте і зручне підзвучування бандури. На додачу - на фоні сумних подій та війни в Україні почала підійматися національна культура і бандура – бах, ніби вистрілила! Національний інструмент у цей непростий час зазвучав, як ніколи актуально й доречно. Тепер бандуру використовують у своїй музиці чимало колективів, а цими вихідними у Львові з успіхом пройшов перший фестиваль сучасної бандури Lviv Bandur Fest, де ми також з радістю заграли на фінальному концерті.

– Фестивальне життя у вас взагалі активне!

– Коли маємо цікаві запрошення, обов’язково погоджуємося, адже фестивалі – це завжди нові емоції. Приємно, що своє фестивальне життя ми розпочали саме із джазового фестивалю – у 2013 році, як тільки опублікували у Інтернеті своє перше відео, отримали запрошення виступити на Волошинській сцені «Jazz-Коктебелю». Тепер з радістю заграємо і для вінничан 23 вересня на VINNYTSIA JAZZFEST.

– Продюсер Ірина Френкель нам зізналась, що саме ваш гурт – найшвидше рішення цьогорічного фестивалю. Одразу вас запросити організатори вирішили після перегляду вашого вражаючого кліпу «Georgia».

– Цей кліп у місті Українка під Обуховом ми знімали разом із надзвичайно талановитим оператором  Дмитром Глуховченко. Він – справжній митець! Уміє зайняти таку позу по відношенню до камери, так «спіймати» красиве світло, що це відео взагалі майже не мало додаткової обробки. А найприємнішим для нас стало те, як люди точно відчували цю композицію. Під час запису аудіо ми обговорювали з Андрієм Морозом, що саме ми закладаємо у цей трек. І коли відео розлетілося Інтернетом та у Facebook, у коментарях люди почали писали точнісінько ті ж слова, які ми закладали під час запису. Це дуже вразило! Це саме той дорогоцінний і важливий для кожного музиканта фідбек, від якого мурахи йдуть по шкірі!

«Космос – всередині кожного!»

– Шанувальники пишуть, що ваша музика – це космос. По-вашому, наскільки це вдале визначення?

– Думаю, вдале. Тому що космос взагалі є всередині кожної людини, а музика - це той дивовижний інструмент, який може без слів поглиблювати людину, занурювати її у особливі стани самопізнання. Для нас взагалі будь-яка музика – це космос, дар. А ще - постійні відкриття! Зокрема, споконвічно назву для свого колективу ми вигадали шляхом співставлення  наших з дружиною імен: Коля й Оля – вийшло KoloYolo. А потім виявили і додаткову філософію. YOLO – це відома в усьому світі абревіатура девізу: «You Only Live Once» - «Живеш тільки раз!» Якісна музика дійсно надихає цінувати кожен момент життя, проживаючи його - у хорошому розумінні цього слова! – на повну. І перша частинка нашої назви – «Коло» – це якраз циклічність цього задоволення.

– Ще одна особливість вашого колективу – це заворожливий, буквально невагомий голос вокалісти. Дружина завжди співала саме у такій магічній манері?

– Оля з дитинства зростала у дуже класному музичному оточені. А сталося все завдяки випадку. Вона співала на одному зі шкільних заходів, після чого до неї підійшла жінка і запропонувала: «Хочеш я тебе запишу у музичну школу?» Оля сказала: «Хочу». І та незнайомка буквально за руку відвела її, запитавши: «На бандурі будеш грати?» - «Буду!» Коли Оля прийшла додому і сказала татові: «Я сьогодні записалася на бандуру», - він одразу перепитав: «А що це таке?..» Ми обоє з дружиною родом зі Східної України: вона - з Сумської області, я – з Харкова. Особливого знання національних традицій у нас не було. Живучи у російськомовному середовищі, я взагалі у 13 років вважав, що Єльцин – мій президент. І так вважали всі мої однокласники та друзі! І лише тоді коли ми переїхали до Києва, за пару років почали відчувати, що ми – українці, поступово у нас кардинально змінилося сприйняття себе, своєї країни та культури. Сьогодні Оля знає дуже багато надзвичайно красивих українських народних пісень. А на пошуки своєї унікальної манери виконання її надихнуло знайомство саме із джазовою музикою, зокрема, із творчістю легендарного американського імпровізатора Боббі Макферріна.

Стрибок від рок-музики до етно-джазу.

- Правда, що колись ви були рокером?

- Так (посміхається). Коли після розпаду Радянського Союзу у нас по чорно-білому телевізору почали транслювати MTV, я вперше побачив патлатих рокерів. Тоді одразу й зрозумів, що це саме те, що я хочу робити у житті – бути патлатим гітаристом! Записався у музичну студію, почав грати на гітарі… Найперша дитяча гітара, до речі, дотепер збереглась! Трохи тріснута, але як дорогоцінний раритет лежить на шафі (посміхається). 

- З дружиною ви познайомилися завдяки музиці?

- Так, саме музика нас об’єднала! Познайомилися ми в музичному училищі у Харкові, разом грали у рок-групі: Оля була вокалісткою, я - гітаристом. А потім настав момент, коли ми обоє дуже сильно захопилися джазовою музикою. На касетах почали доходити записи культових джазменів: Бела Флека, Джона Скофілда, Віктора Вутена, Пат Метіні, Чік Коріа, Гері Бертона, Ришара Бона, Боббі Макферріна – які одразу просто перевернули наше сприйняття музики.

- Що сьогодні вас найбільше надихає?

- Кохання! І зрештою все, що нас оточує. Зараз крім гастролей ми активно працюємо над новим відео, паралельно продовжуючи роботу над альбомом, яким, сподіваюся, вже можна буде насолоджуватися у 2018 році.

- На концертах часто на сцені поруч із вами дочка. Вона теж вже з головою поринула у музику?

- Вікторія на сцені з нами з самого народження. Нам просто її не було з ким лишати, тож у три з половиною роки ми взяли її на сцену і сказали: «Роби, що хочеш. Просто будь з нами і нікуди не йди». І вона одразу «включилася» - почала у танцях показувати, про що йдеться у пісні. Це був дуже кумедний період, який ми всі згадуємо із посмішками (посміхається). Зараз Вікторія підросла і ми вже готуємо її до співу: цього року вона пішла у перший клас музичної десятирічки – спецшколи, де створені чудові умови для музичних дітей. Крім загальної програми там потужно вивчається музика. Дочка вчиться вокалу та грі на фортепіано. Ну і, звісно, вже опановує гітару та бандуру. Коли вдома стільки інструментів під рукою, як кажуть - сам Бог велів!

Насолодитись неймовірним етно-джазом та енергетикою гурту KoloYolo вінничани та гості міста зможуть вже наступної суботи, 23 вересня, о 17.30 у концертній залі «Вінтера». Саме виступом  KoloYolo розпочнеться ХХІ міжнародний фестиваль VINNYTSIA JAZZFEST-2017.

Квитки на фестиваль можна придбати на сайті www.jazz.vn.ua та за телефоном: (0432)690-025.

Повну програму фестивалю дивіться на головному культурному порталі Вінниці - moemisto.ua.

Коментарі (0)

Ви не авторизовані

Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook