Вінницький джазовий фестиваль вперше пройшов в аеропорту. Яким видався цей політ

• Цього року організатори Vinnytsia Jazzfest вирішили здивувати шанувальників джазу. Фуд-корт вони стилізували під Дьюті фрі, перевірку квитків перетворили на зону реєстрації на рейс. Для більшої реалістичності, глядачі навіть посадкові талони отримали.
• Ми також вирішили пофантазувати і уявити, що кожен концерт — це окремий політ на літаку. Вийшло непередбачувано: з затримками рейсів, пересадками і мандрівками чи не усім світом. Крізь призму джазу, звісно. 

Від самого початку вечора скидалося на те, що аеропорт «Вінниця» переживає свої найкращі часи. Парковка перед ним була заповнена автівками та мотоциклами, дехто приїздив на автобусах. Фойє аеропорту стало сьогодні навдивовижу галасливим. Кілька сотень пасажирів вже готувалися вирушити у свої джазові мандрівки, часто-густо обговорюючи майбутній розвиток подій. 

Інформаційне табло аеровокзалу сповіщає присутніх, що до кінця доби заплановано чотири рейси. Утім, кожен наступний кардинально відрізняється від попередніх. О 18.00, до прикладу, рейс із дещо фантастичною назвою Вінниця — «Телепортація». Відомо, що цим же рейсом летітиме, як про нього прийнято говорити, жива легенда джазу Рей Браун — син неймовірної Елли Фіцджеральд. 

Стаємо в чергу до реєстраційної стійки, показуємо працівниці квиток і чи не одразу отримуємо посадковий талон: дата, номер рейсу, напрямок, час відправлення, місце — усе вказано. «Люди ніби в Анталію летять», — жартує дівчина за стійкою. 

Пасажирів справді багато. На око десь 200-300. Значить летіти будемо чимось великим. Давайте припустимо, що «Боїнгом-777», який запросто вміщує три сотні людей. Хтось заздалегідь вирішив, що роль нашого імпровізованого літака має виконувати зала очікування на другому поверсі, тому, продовжуючи фантазувати, ми сходами, себто бортовим трапом, піднімаємося і поступово заповнюємо салон.

Чи то механічні несправності, чи то пак якийсь важливий пасажир не встигав, але виліт затримали щонайменше на чверть години. Врешті, під загальні оплески запрацювала бортова радіостанція і хтось почав розповідати: мовляв, наша славетна авіакомпанія Vinnytsia Jazzfest вперше підняла літак у небо в далекому 1996 році. 

Відтоді пройшло 25 років. За цей час ми перевозили кращих пасажирів чи не з усього світу, наші літаки дедалі більші, а заразом більш комфортні. Компанія має чудову репутацію серед поціновувачів джазу, тобто затятих мандрівників. І взагалі, ми раді, що ви усі вирішили скористатися сьогодні нашими послугами. Після цього ми почули, як запрацювали двигуни, пілот взяв до рук штурвал. Здається, рушили. Ні пуху.

Рейс № 001. «Телепортація» 

Ви коли-небудь літали під джаз? А коли його виконують наживо? А коли перед вами цілий оркестр джазових музикантів? А ми літали. Спробуйте уявити, що він складався з 22 музикантів: труби, саксофони, тромбони, рояль, флейта, гітара, перкусія — усе це зазвучало перед нами. 

На сцену вийшов Перший всеукраїнський молодіжний сесійний джазовий бенд з програмою «Телепортація». Складається він з молодих, проте талановитих музикантів, зібраних чи не з усіх куточків країни. Диригентом проєкту став вінницький викладач та саксофоніст Євген Попель. 

Ви могли чути про нього, адже саме він організовував у Вінниці фестиваль саксофонної музики імені Адольфа Сакса, зібрав перший в Україні оркестр саксофоністів, познайомив вінничан з творчістю бельгійця Алана Крепена. Тепер об'єднав в одне ціле молодь.

— На підготовку в офлайн ми мали лише кілька днів. Звісно, переживали, чи вистачить нам цього часу, щоб якісно виступити, — зізнається дещо пізніше Євген. А поки у виконанні 22 інструментів зазвучала композиція Doxy Марка Тейлора — з перших нот американський джаз. 

Згодом до них почали приєднуватися солістки і солісти. Спочатку Полліанна Рижак, потім Оксана Славна, до речі, вінничанка. На п'ятій композиції на сцену вийшов Рей Браун. Він виконав пісню Fly Me To The Moon, яку свого часу виконував Френк Сінатра. Чи на Місяць у той час летів наш літак, важко сказати, проте овації опісля були точно космічними.

За кілька композицій Браун знову вийшов на сцену. Заспівав відому багатьом композицію Mas Que Nada. Треба було бачити 22 щасливі вирази облич юних музикантів, коли вони акомпанували американцю. Особливо, коли деяким із них доводилося грати соло. 

Складно собі уявити їх радість від усвідомлення цього непересічного моменту в їх житті: в 13, 17 або 20 років грати на одній сцені із Реєм Брауном. Хіба не круто? Це якби нам свого часу пограти у футбол з Андрієм Шевченком. Або продекламувати свої вірші в присутності Ліни Костенко.

Близько 19.30 наш «Боїнг» почав заходити на посадку. Ми повернулися до Вінниці. Бортовим радіо передали, що до пересадки на наступний рейс ми маємо півгодини. Більшість рушила у джазовий Дьюті фрі: кава, хот-доги, глінтвейн. Потім знову реєстрація, але напрямок тепер інший.

Рейс № 002. Тріо Олексія Петухова

О 20.00 вирушає літак «Вінниця — Northern adventures». Керують ним одесити на чолі з Олексієм Петуховим. На мапі польоту цього борту можна побачити, що маршрут прокладений через країни Північної Європи, переважно Скандинавські. Саме про ці куточки світу нам розповідатиме музика піаніста, басиста та барабанщика.

Набираємо висоту і мандруємо між хмаринками під звучання мелодійного джазу. Попри заявлену зимову назву, всім тепло, всі розслаблені. Проте вже за кілька композицій стає небезпечно сидіти з непристібнутими пасками безпеки. Музика, що її виконує тріо набирає шалених темпів. 

Ноги пасажирів проти їх волі відстукують в такт пальцям Олексія Петухова, які блискавками бігають то чорними, то білими клавішами роялю. Якщо швидкість нашого «Боїнга» крейсерська, то пальці маестро наближаються до межі швидкості звука. Якщо він не зупиниться, то ось-ось перетне її. І, вочевидь, ніхто з присутніх не проти.

Учасники тріо Петухова багато рефлексували на тему своїх попередніх мандрівок. Тому одного разу ми виявили, що пролітаємо над Аляскою, — вони грали композицію Reflection №1. Потім була «Колискова», — чудова нагода перепочити перед наступними рейсами. 

Після м'якого приземлення люди нерідко аплодують пілотові. Коли торкнувся землі наш літак, лунали оплески, яких ще жодна авіакомпанія не чула. Дехто навіть не соромився кричати: «Браво». 

Рейс № 003. Лаура Марті і Jazz in Kyiv Band»

Ще до вильоту літака, в залі очікування аеропорту «Вінниця», помітно Олексія Когана, відомого ведучого та популяризатора українського джазу. Якщо хто не знав, він, крім того, має славу майстра розмовного жанру. Цікаві історії та жарти про мистецтво — це він вміє. На щастя, нам із ним на один рейс. Летіти разом десь годину. Чим він здивує цього разу?

Як згодом виявиться, Олексій добре дає раду бас-гітарі. Разом із ним на літак також піднімуться: Артем Менделенко — саксофон, Михайло Менделенко — гітара, Володимир Камінський — клавішні, Олександр Лебеденко — ударні.

— Я був на багатьох фестивалях, але з інструментом вперше. Хвилююсь, — наражається на оплески присутніх Олексій Коган. — Вінниця для мене це не фонтани, і не зала «Плеяди». Це насамперед люди: Ірина Френкель (продюсерка фестивалю, — авт.), Павло Третьяков (директор фестивалю, — авт.), — без цих людей не можна уявити Vinnytsia JazzFest, — знову оплески.

Перші ноти першої композиції були за саксофоністом Артемом Менделенком. Нічого дивного у цьому немає. Адже варто комусь подумати про джаз, як в уяві одразу малюється саме цей інструмент. Про джаз тієї миті думали всі.

Щось більш виразне та емоційне за сакс годі вигадувати. Коли черга дійшла до соло Менделенка, то ніхто вже не розумів ані де ми летимо, ні на якій висоті. На що були схожими його соло? Не на політ, а радше на бурхливу річку, але точно не наш Південний Буг.

Це була австралійська річка Франклін, найбільш небезпечна в усьому світі. У деяких місцях варто лише зайти у неї по коліна, і тебе змиває. Нас «змило» усіх. Вибратися на берег вдалося десь після третьої композиції, коли настала черга жартів Олексія Когана.

— Як ви думаєте, хто такий тромбоніст-джентельмен? — запитує Коган, а у відповідь лише тиша. — Це тромбоніст, який може грати на тромбоні, але не грає. 

Сміх.

— А як змусити джазового гітариста замовчати? — аналогічна реакція залу. — Треба поставити йому ноти.

Ще сміх.

— А як гадаєте, яка різниця між гарним бас-гітаристом і поганим? — очікуваний мовчок. — Правильно, ніякої. 

І знову сміх.

Jazz in Kyiv Band — це не лише про саксофон, але й про інші інструменти. Наприклад, коли «соляки» давали на клавішних або гітарі — у нашого літака також добряче тремтіли закрилки, а декому із пасажирів бракувало кисню. Інша справа, коли на сцену вийшла українка з вірменським корінням, і як сказав Коган, з бразильським серцем, Лаура Марті — вокалістка бенду. 

Ви би тільки чули, як вона виконувала пісню Musango камерунського виконавця Етьєна Мбаппе. У цей час скидалося, що ми й справді пролітаємо десь над африканським континентом. Частина пасажирів із радістю підспівували Лаурі слова: «Мусанго науа», що в перекладі з мови зулу означає: «Мир вам». Це, говорячи вже мовою пілотів, був справжній вищий пілотаж. 

Рейс № 004. O.N.E і Дарек Рубіновський

Вчергове за день повернувшись із Дьюті фрі, пасажири зайняли свої місця в салоні перед останнім на сьогодні виступом. Це мав бути концерт польських музиканток: рояль, перкусія, контрабас і скрипка, а також запрошеного музиканта-саксофоніста. 

З огляду на ніч, яка володарювала за вікнами, політ обіцяв бути не надто довгим. Дехто навіть відмовився від цієї авантюри й раніше поїхав додому. Проте багатьом було цікаво дізнатись, що з себе уявляє польський джаз? 

Усе стало зрозумілим, як тільки вони почали грати, — особливість O.N.E крилася в скрипці. Саме її звучання відрізняло музику полячок від усього, що ми слухали впродовж цілого вечора. Здається, що тут не було місця для притаманній джазу імпровізації, проте саме це робило їх музику якоюсь європейською, лагідною, іншою. 

Коли на перший план виходив контрабас або ж рояль, чи то перкусія, і саксофон — усе ставало більш звичним — і набувало рис старого та добре знайомого усім американського джазу. Починаючи з другої половини виступу, поляки так розігралися, що, здавалося, не лише їм, але й їх інструментам після виступу знадобиться добрячий перепочинок. 

Після того, як артисти вийшли та біс, ми пристібнули паски безпеки і плавно зайшли на посадку. У повітряний простір рідного міста ми увірвалися глибокої ночі, під останні нотки польського джазу.

VINNYTSIA JAZZFEST-2021 проходив за підтримки Українського культурного фонду і Державного агентства розвитку туризму. Генеральний інформаційний партнер — «20 хвилин»

Читайте також:

Протистояння каш, або «смачний» репортаж з першого Міжнародного Ethno Food Fest «Мамалига VS Банош»

Важливе за тиждень. ТОП новин на 20minut.ua від 27 вересня до 4 жовтня, які ви могли пропустити

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.