Від Євгенії Кузнєцової до Донни Тартт: що почитати наприкінці літа та восени

Михайло КУРДЮКОВ

Ми поговорили з книжковою блогеркою та авторкою YouTube-каналу «Шукачка книжок» Наталією Корпан про сучасну українську літературу, авторів і авторок із Вінниччини та книги, які вона радить прочитати наприкінці літа й восени.

Серед письменників і письменниць, пов’язаних із нашою областю, Наталія радить почати з Євгенії Кузнєцової. Авторка виросла на Вінниччині й нині є однією з найбільш відомих представниць сучасної української літератури.

Найбільше з її книжок Наталії відгукнувся роман «Спитайте Мієчку». Його дія значною мірою пов’язана з літом: сестри приїздять у село, до будинку свого дитинства та бабусі Теодори, намагаючись на певний час втекти від проблем дорослого життя.

— Історія дуже літня, тому ви встигаєте в останній вагон серпня, аби її прочитати. Дуже легкий текст, зворушливий, теплий і може бути чудовим стартом знайомства із сучасною українською літературою, якщо вам хочеться затишного чтива, — говорить Наталія.

А от тим, хто хоче почитати нонфікшн, вона радить звернути увагу на «Мову-меч. Як говорила радянська імперія». У книжці Євгенія Кузнєцова досліджує мову та русифікацію за часів СРСР, а також значення мови для історії, культури та формування ідентичності.

— З цікавого у цій книзі зокрема те, що ми можемо відкрити будь-який розділ й почати читати саме з нього. Вони всі самодостатні й з різних боків підходять до роздумів щодо значення мови в історії та культурі, формування нашої ідентичності.

Детективи від Наталки Доляк

Ще одна письменниця з Вінниччини, творчість якої Наталія встигла прочитати, — Наталка Доляк. Із її доробку блогерка виділяє два детективи — «На сьомому небі» та «Місце останньої реєстрації громадян». В обох головною персонажкою є дівчина-аматорка, яка береться за детективні розслідування.

«На сьомому небі» може зацікавити тих, кому хочеться побачити детективну історію на тлі вінницького телебачення. У «Місці останньої реєстрації громадян» події пов’язані з моргом і дивними речами, що там відбуваються.

— Книга написана з гумором, хоч, буду відвертою, фінал у мене викликає чимало запитань щодо правдоподібності та швидкості його розв'язання, — каже Наталія.

Катерина Калитко — для тих, хто готовий до поезії

Не оминула вона й Катерину Калитко — відому вінницьку поетку, письменницю та лауреатку Шевченківської премії. Хоча сама Наталія зізнається, що поезія не є її основним читацьким жанром, «Орден мовчальниць» вона радить.

— Поезія — це не те, що я люблю читати, колекціонувати у своїй бібліотеці чи обговорювати, але «Орден мовчальниць» читала і точно можу радити, — продовжує Наталія Корпан. — У ній Катерина з величезним емоційним забарвленням та з майстерністю мови говорить про жінок, про роль стереотипів у нашому житті, про важливість самопізнання, про втрати на життєвому шляху та внутрішню силу.

Інших авторів із Вінниччини Наталія наразі не береться рекомендувати, оскільки просто не встигла познайомитися з їхніми книжками. Натомість добре знає сучасну українську літературу завдяки власному читацькому клубу.

Щомісяця у вінницькій книгарні «Герої» вона проводить офлайн-зустрічі, де учасники разом читають та обговорюють сучукрліт. Наприкінці кожної зустрічі Наталія просить оцінити прочитану книжку від одного до десяти. Так у клубі вже сформувався власний список фаворитів.

Однією з таких книг стала «Там, де заходить сонце» Олени Пшеничної — перша, яка, за словами Наталії, отримала від усіх учасників клубу максимальну оцінку.

Головна героїня роману — 72-річна Віра Тиха, колишня вчителька української мови. Після початку повномасштабного вторгнення її невістка разом із дітьми виїжджає за кордон, а син майже весь час волонтерить. Так Віра опиняється у будинку для літніх людей, де знайомиться з іншими мешканцями: кожен зі своєю історією, характером, втратами та непростими стосунками з близькими.

Попри непросту тему, роман поєднує драматичні моменти з гумором і теплими історіями про людей, які опинилися під одним дахом. Війна тут показана не через фронтові події, а через те, як вона змінює життя літніх людей, їхніх дітей та родин.

Ще одне обговорення запам’яталося Наталії своєю емоційністю. Йдеться про книгу Каріни Савариної «За маму, за тата».

— Дуже глибоке, місцями болюче і з великою рефлексією було обговорення книги «За маму, за тата». Це перша художня книга в Україні на тему розладів харчової поведінки, і те, як авторка описує дитячу поведінку та емоції, — настільки життєво та правдиво, що ти одразу малюєш образи перед очима, — зізнається блогерка.

Коли хочеться детективу

Наталія помітила ще одну особливість своїх книжкових зустрічей: на обговорення детективів зазвичай приходить більше людей. Тому серед таких книжок вона радить «Танці з кістками» Андрія Сем’янківа.

З цією книгою у Вінниці пов’язаний і особистий курйоз автора, про який Наталія дізналася під час цьогорічної презентації в межах його книжкового туру.

— Вінниця — це перше місто, де Андрій підписав книжку у далекому 2017 році. Тоді його оповідання вийшло у збірці, і під час підписування у нього задубіла рука, і він ледве зміг підписатися на сторінці оповідання.

Що читати восени

А коли літо остаточно закінчиться і захочеться книжки під довші осінні вечори, у Наталії є ще три рекомендації. Цього разу — не з сучасної української літератури.

До осіннього списку вона включила три дуже різні за настроєм книги: «Залишок дня» Кадзуо Ішіґуро — про літнього дворецького, який озирається на своє життя, службу, невисловлені почуття та втрачені можливості.

«Хай зоре плуг твій кістки померлих» Ольги Токарчук — детективна історія про загадкові смерті чоловіків-мисливців у польському селі, де головна героїня підозрює у всьому помсту тварин.

«Таємна історія» Донни Тартт — похмурий роман про групу студентів, які захоплюються античною культурою, а згодом опиняються втягнутими у вбивство свого товариша.

І наостанок — правило, якого сама Наталія радить дотримуватися незалежно від того, що саме ви читаєте.

— Я притримуюся думки, що нецікаві для вас книжки можна і треба залишати недочитаними, а ще — не варто боятися нових для вас жанрів чи форматів. Ну і, якщо хочеться розширювати свій читацький досвід, — приходьте на книжкові клуби й обмінюйтеся своїм досвідом, думками та емоціями. У Вінниці клубів насправді проводять багато і на всякий смак. І там можна навіть просто помовчати за бажанням.

Читайте також:

Від 1,5 тисячі доларів: п’ять найдешевших будинків, які зараз продають в області

Ядерний щит із центром у Вінниці: як працювала 43-тя ракетна армія

Подякуй журналісту гривнею